IV. Олімпіади (конкурси) окремих вищих навчальних закладів

Останнім часом окремі юридичні вузи (майже виключно недержавні) оголошують про проведення власних олімпіад для школярів. Мета цих заходів очевидна — привернути загальну увагу до свого закладу, і по змозі, забезпечити набір студентів за рахунок найздібніших абітурієнтів. Для 1-3 переможців цих конкурсів оголошуються пільги що­до оплати навчання у вузі, хоча про повне звільнення від оплати здебільшого не йдеться.

Враховуючи сучасний бум навколо юридичної освіти і жорстку конкуренцію серед юридичних вузів, можна прогнозувати у майбутньому поширення цієї форми змагань.

Загалом можна рекомендувати учням брати участь у всіх подібних олімпіадах (принамні, якщо учаснику не слід сплачувати гроші за свою участь в олімпіаді). Це доцільно і поготів, якщо учень і сам збирається вступати до відповідного закладу.

Методика підготовки до цих олімпіад здебільшого поєднує елементи звичної під­готовки абітурієнтів з елементами спеціальної підготовки до «міністерської» олімпіади, про яку йшлося вище. Якщо вчитель високо оцінює відповідний навчальний заклад і ре­комендує його своїм випускникам, він може встановити контакт з керівництвом вузу і не лише більш детально ознайомитися з умовами олімпіади, а й домовитись про цілес­прямовану спільну підготовку майбутніх студентів.

V. Неформальні («відкриті») олімпіади, конференції! конкурси всеукраїнського масштабу

Певна формалізованість і деяка суб'єктивність «міністерських» шкільних змагань породжує потяг до своєрідних «альтернативних» форм. Проте за відсутності належних фінансових ресурсів такі наміри практично майже неможливо реалізувати. Однак коштом самих учасників іноді дещо вдається зробити, особливо, якщо Міністерство освіти України надасть принаймні моральну підтримку. Так, у квітні—травні 1998 р. в м. Сева­стополі відбулася І Всеукраїнська конференція старшокласників «Молодь в науці і твор­чості — крок в XXI століття». Низку доповідей на цій конференції було присвячено са­ме правовим проблемам.

Аналогічну конференцію правового характеру в принципі можна організувати у будь-якому місті, де є хоча б один вищий юридичний навчальний заклад. За умови по­долання фінансових труднощів проблеми науково-методичного характеру вирішити цілком можливо. Вчителі й організатори освіти, які реально візьмуться за проведення подібних заходів, зокрема, можуть розраховувати на підтримку Інституту держави і пра­ва ім. В. М. Корецького НАН України.

Зазначений вище перелік різних змагань юних правознавців не є вичерпним. Життя постійно породжує нові й нові форми. Так, крім суто індивідуальних змагань, не­погану перспективу можуть мати ігрові командні змагання між юридичними класами або ліцеями. їх можна проводити у формі «КВК», «Брейнрингу», диспуту, олімпіади то­що. Запорукою успіху тут буде поєднання належного наукового рівня зі злетом творчої фантазії організаторів і невимушеної активності самих учасників. Є вже і перший досвід проведення заочних олімпіад за допомогою електронної пошти.

ПРАВОВА ОСВІТА В ЛІЦЕЯХ, ГІМНАЗІЯХ, СПЕЦІАЛІЗОВАНИХ КЛАСАХ ТА ШКОЛАХ

В умовах сьогодення зростає інтерес молоді до правознавства, отримання право­вої освіти. Саме тому в останні роки дедалі більше стає навчальних закладів, в яких учні поглиблено вивчають правознавство.

Які ж форми організації такого навчання можливі та використовуються нині? Значного поширення останнім часом набули навчальні заклади нового типу — ліцеї та гімназії. Згідно з Положенням про середній загальноосвітній навчально-виховний за­клад (затверджено наказом Міністерства освіти України № 322 від 7 вересня 1993 р.) гімназія — це середній навчально-виховний заклад другого-третього ступеня, що забез­печує науково-теоретичну, гуманітарну, загальнокультурну підготовку обдарованих і здібних дітей. Ліцей — це середній загальноосвітній навчально-виховний заклад, що за­безпечує здобуття учнями освіти понад державний освітній мінімум і здійснює науково-практичну підготовку талановитої учнівської молоді. Таким чином, обидва заклади ма­ють на меті роботу з обдарованою молоддю, кожен з них може мати юридичне спряму­вання. Необхідно відзначити, що створення ліцею чи гімназії повинне провадитися з урахуванням інтересів дітей, які проживають поруч, не погіршувати умови навчання дітей.

Рішення про створення ліцею чи гімназії має приймати засновник — для кому­нального навчального закладу це буде, як правило, виконком місцевої (районної чи міської) ради або районна держадміністрація за погодженням з органами управління освітою вищого рівня (область, м. Київ чи м. Севастополь, Рада міністрів Автономної Республіки Крим). Це рішення може прийматися за умови забезпечення нового закладу приміщенням і вирішення питання фінансування навчального закладу. Одночасно для створення ліцею чи гімназії необхідно забезпечити відповідні кваліфіковані педагогічні кадри. Можливе також створення навчальних закладів, засновниками яких будуть інші установи, організації, навчальні заклади або фізичні особи. Але і в цьому випадку обов'язкове погодження з місцевими органами управління освітою, а також отримання відповідної ліцензії.

Нині в Україні діє велика кількість різноманітних гімназій та ліцеїв, чимало з яких обирають, серед інших, юридичний освітній напрям. Особливе місце серед таких нав­чальних закладів належить юридичному ліцею при Університеті внутрішніх справ у м. Харкові. Його особливістю є те, що тут не лише забезпечують професійну орієнтацію учнів з їх подальшим вступом на навчання до учбових закладів системи МВС, але й на­дають їм початкову професійну підготовку.

Ще одним можливим шляхом забезпечення поглибленої правової освіти в школі є створення профільних класів з поглибленим вивченням основ правознавства. Такі кла­си дають можливість забезпечити потреби учнів у вивченні правознавства там, де з пев­них причин немає можливості (або недоцільно) створити навчальний заклад нового типу. При цьому в звичайній загальноосвітній школі формуються окремі профільні кла­си. Цей шлях є, напевно, найприйнятнішим для шкіл невеликих міст, а також сільських населених пунктів. Варто наголосити, що чимало класів з поглибленим вивченням пра­вознавства, створених у загальноосвітніх школах різних регіонів України, дають своїм випускникам доволі якісну підготовку, яка не поступається ліцеям та гімназіям.

Засновуючи ліцей, гімназію чи юридичний клас, слід пам'ятати, що найкращу пер­спективу серед них мають ті, які входять до єдиного навчального комплексу з вищими навчальними закладами юридичного профілю, що традиційно оформляється відповід­ними угодами про співпрацю. За таких умов легше забезпечити навчальний процес, а випускники згідно з чинним законодавством мають певні переваги під час вступу до відповідних навчальних закладів. Крім того, з'являється принципова можливість узгоди­ти навчальні програми, і як наслідок випускники середнього навчально-виховного за­кладу можуть бути відразу зараховані на другий чи інший курс юридичного коледжу' (вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації), і навіть, за умови складання деякої «академрізниці», на другий курс вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації.

Розглядаючи питання про шляхи організації поглибленого вивчення правознавст­ва, слід зазначити, що нині існують різні підходи до цієї проблеми. Частина шкіл розпо­чинає його у 8—9 класах, інші вважають за доцільне поглиблене вивчення правознавст­ва не раніше 10 класу. Прибічники першого підходу відстоюють ранній початок профільної роботи, наполягаючи на тому, що саме це дає змогу виділити достатньо ча­су для оволодіння знаннями за профілем. Крім того, вони вказують на наявний досвід роботи класів з поглибленим вивченням інших предметів, зокрема математики, інозем­ної мови. Прихильники іншого підходу підкреслюють те, що на відміну від більшості шкільних предметів, з якими учні знайомляться не пізніше сьомого класу, правознавст­во вивчається лише в дев'ятому класі. Отже, починаючи поглиблене вивчення раніше десятого класу, ми фактично пропонуватимемо учням невідомий (чи відомий поверхо­во) предмет, і, таким чином, про розважливий вибір годі й говорити. Водночас вони за­значають, що школа має дати лише основи правових знань, для чого двох років (при розумному розподілі часу) цілком достатньо. Обидві позиції (і відповідно варіанти ор­ганізації профільного навчання) мають, як видається, право на існування.

Організовуючи профільне навчання, слід враховувати, що при наборі до всіх за­значених форм профільних навчальних закладів та класів, можливе використання кон­курсного прийому. Для організації конкурсного відбору учнів слід керуватися інструкцією про порядок прийому учнів до загальноосвітніх навчально-виховних закладів на конкурсній основі, затвердженою Міністерством освіти України.

Одне із найважливіших питань, які необхідно вирішити на початку роботи щодо створення спеціалізованого навчального закладу або класу юридичного профілю — це визначитися з базовим навчальним планом та програмами, що забезпечуватимуть діяльність навчального закладу (класу). Для складання навчального плану слід викори­стати базовий навчальний план відповідно до типу навчального закладу. Визначаючи кількість годин, які можна використати для профільного навчання, слід врахувати кілька моментів. По-перше, необхідно використати в повному обсязі години варіатив­ної частини навчального плану. По-друге, передбачена можливість впровадження у класах з поглибленим вивченням предметів гуманітарного (зокрема правознавства) профілю. Третім резервом є годи­ни, які виділяються на трудове навчання. При цьому слід керуватися листом Міністерст­ва освіти України № 1/9-415 від 6 листопада 97 р., в якому передбачена можливість заміни трудового навчання в гімназіях, ліцеях, школах (класах) з поглибленим вивчен­ням окремих предметів профільними спецкурсами.

Визначивши кількість годин, які можливо виділити на профільне навчання, слід з'ясувати його зміст — перелік предметів, а також програми, за якими вивчатимуться ці курси. Основним у класах правознавчого спрямування буде інтегрований курс «Правознавство». Доцільно вивчати його за програмами, пропонованими Міністерством освіти України (див. цей посібник, С. 269-302), що забезпечуватиме відповідність викладання державним стандартам, а також вимогам, Ним висуваються до вступників у вищі нав­чальні заклади. Авторськими програмами доцільно послуговуватися в тому разі, коли в середньому навчальному закладі ведеться підготовка до вступу в конкретний навчаль­ний заклад, і впровадження авторської програми має на меті забезпечити найповніше врахування особливостей цього навчального закладу та його вимог.

Крім основного курсу, доцільне впровадження й окремих спеціалізованих нав­чальних курсів. Передовсім йдеться про курс «Права людини», який забезпечений про­грамою, підручником та методичним посібником для вчителів. Крім того, до навчально­го плану можливе включення таких предметів, як «Основи юридичної психології», «Ос­нови юридичної стилістики», «Основи латинської мови», а також наповнення курсу іно­земної мови, яка вивчається, додатково відповідною специфічною лексикою. В ряді нав­чальних закладів правова освіта активно поєднується зі спортивною та військово-патріотичною підготовкою.

Визначаючи перелік предметів, які включаються до навчального плану спеціалізо­ваного навчального закладу (профільного класу), слід враховувати наявність кваліфікованих викладацьких кадрів (або можливість їх залучення), специфіку класу, а також спрямованість навчання (за наявності угод про співробітництво з вищими навчальни­ми закладами).

Працюючи над програмою навчання у спеціалізованому навчальному закладі, елі: також визначитися з системою підсумкового контролю. Нарівні з традиційною систе­мою підсумкового оцінювання (за чвертями, семестрами) в деяких навчальних закладах уведено систему заліків з окремих навчальних блоків, які, здебільшого, відповідають структурі навчального курсу (окремим галузям права).

Крім того, в більшості навчальних закладів юридичного профілю вводяться ви­пускні екзамени з правознавства в одинадцятому класі. При цьому, як вже відзначалось вище, цей екзамен може бути визначений як обов'язковий замість екзамену з математи­ки (якщо остання вивчається за програмою інтегрованого курсу). Чимало шкіл також впроваджують перевідний екзамен з правознавства у 10 класі. Зміст екзаменів має відповідати програмі курсу, бажано також включати питання, які складаються з юридичних задач, практичних завдань тощо.

Навчання учнів у спеціалізованих навчальних закладах та профільних класах юридичного спрямування має на меті озброїти учнів юридичними знаннями та навичками, забезпечити професійну інформатизацію та орієнтацію учнів на спеціальності юридич­ного профілю, а, зрештою, сприятиме формуванню правової культури та свідомості мо­лодого покоління нашої держави.

Довідковий матеріал З ІСТОРИЧНОГО ДОСВІДУ

Слово «ліцей» грецького походження. Так називалась філософська школа, заснова­на Аристотелем у 335 р. до н. є. Вона знаходилась біля храму Аполона Лихейського, звідки і назва цієї школи, та проіснувала близько восьми сторіч.

Першим ліцеєм у Росії вважається Імператорський Александровський (Царсько-сельський) ліцей, рішення про започаткування якого було прийняте 12 серпня 1810 р. Він був закритим вищим навчальним закладом, завданням якого було «образование юношества, особенно предназначенного к важньїм частям государственной служби». Курс навчання складався з предметів «приличньїх важньїм частям государственной службьі и необходимо нужньїх для благовоспитанного юноши». Приймались до ліцею отличнейшие воспитанники дворянского происхождения от 10 до 12 лет». Термін навчання становив шість років. Викладали тут закон божий, мови (російську, латинську, англійську, німецьку, французьку), логіку, історію, географію, фізику, математику, літе­ратуру, право (енциклопедію права, історію руського права, державне, церковне, цивільне, кримінальне, поліцейське, фінансове, міжнародне право), історію філософії, статистику.

Ліцей зі своїх вихованців дав світові цілу плеяду славетних поетів і письменників — О. С. Пушкіна, А. А. Дельвіга, Л. О. Мея; вчених Я. К Грота, М. Я. Данилевського та ін.

Першим в Україні можна вважати ліцей князя Безбородька в Ніжині. 1805 р. було отримано дозвіл на відкриття в Ніжині прототипу ліцею «Гимназии вьісших наук князя Безбородько», названого так тому, що фундаментальні кошти на утримання її були по­жертвувані князем. Однак відкриття гімназії відбулося тільки в 1820 р., а Статут її затвер­джено в 1825 р. Метою гімназії було дати малоросійським шляхтичам «удобность при воспитании их детей в благочестивих правилах, приобрести сведения в язьїках и об-щих науках». Предметами викладання були: закон божий, мови (російська, німецька, французька), математика, історія, географія, словесність, філософія, право (римське цивільне, кримінальне, судочинство, народне право). Курс навчання — дев'ятирічний. Ліцей виховав чимало видатних діячів, а саме: професора П. Г. Рєдкіна, М. В. Гоголя, Н. В. Кукольника, Є. П. Гребінку.

7 жовтня 1832 р. навчальний заклад було перетворено у «Физико-математический лицей князя Безбородько». Однак на сьомий рік існування ліцею не виявилося жодного

бажаючого вступити на перший курс. Тому 24 квітня 1840 р. фізико-математичний ліцей був перетворений в «Юридический лицей князя Безбородько». Головною метою його було «распространение основательньїх сведений по части отечественного законо-дательства», внаслідок чого ліцей став юридичною школою для підготовки досвідчених чиновників. Навчання зводилося до ретельного засвоєння ліцеїстами Зводу Закону Російської імперії. Курс навчання був 3-річний. У 1874 році внаслідок відсутності бажа­ючих вчитися юриспруденції ліцей був реформований в «Історико-філологічний інсти­тут».

Волинський (Кременецький) ліцей також виник на початку XIX ст. Спершу то бул: гімназія в м. Кременці, утворена 1805 р. Вона повинна була стати провідним освітніу центром краю. Складалася гімназія з двох відділень: нижчого (із 4 класів, по одному року) та вищого (з 3 курсів, по 2 роки в кожному).

У нижчих класах викладалися переважно мови (латина, польська, російська німецька, французька), учення про моральність, географія. Вищі курси охоплювали ма­тематичні, словесні та юридичні предмети. У 1819 р. гімназія була названа ліцеєм. Фак­тично це був польський навчальний заклад. На початку 30-х років було запропоноване перевести його до Житомира, але в 1833 році це рішення було ухвалено на користь Києва, де він і став основою для заснування Університету св. Володимира у 1834 р.

2 травня 1817 р. в Одесі був заснований Ришельєвський ліцей, де окрім загально­освітніх предметів (мови, математики, літератури тощо) викладали правознавствс політичну економію, комерційні науки. 1865 року ліцей був перетворений на Ново­російський університет.

Сучасні ліцеї виникли в Україні на початку 1990-х років. Досвід функціонуванню цих ліцеїв (в тому числі і юридичних), вивчення їх організаційно-статутних документі: (насамперед, Українського гуманітарного ліцею при Київському університеті, юридич­ного ліцею при Університеті внутрішніх справ, ліцеїв «Наукова зміна», «Лідер» в м. Києві дає підстави для висновку про те, як повинен організовуватися і функціонувати ліцей.; класичному значенні цього поняття.

ПОЗАКЛАСНА РОБОТА З ПРАВОЗНАВСТВА В ШКОЛІ

Значущих результатів у правовій освіті та вихованні учнів школи можна досягти лише за умови оптимального поєднання навчальної роботи на уроках та позакласне навчально-виховної діяльності учнів. Адже школи України мають значний досвід в орга­нізації позакласної роботи з правознавства.

Розглянемо найпоширеніші форми позакласної роботи, які застосовуються в школах України.

Одним з ефективних засобів позакласної роботи є участь учнів у роботі відділенях Малої академії наук. Учні готують наукові роботи з їх наступним захистом. Тематик: робіт щорічно пропонується територіальними відділеннями МАН, але цей перелік не є вичерпним - кожен учень може запропонувати власну тему, яка цікавить саме йог: Важливо забезпечити науково-педагогічний супровід учнівських робіт на всіх етапах роботи — обрання теми (при цьому слід врахувати можливість доступу до відповідної літератури, одержання консультацій від науковців або практиків тощо), написання роботи, її рецензування, підготовки до захисту та написання контрольних тестових зав­дань, що є складовою конкурсу робіт МАН. При написанні робіт необхідно враховувати вимоги щодо їх оформлення (обсяг роботи, наявність наукового апарату — посилань, бібліографії тощо) (див. С. 354-355 цього посібника).

Значного поширення в школах України набуло проведення правових лекторіїв, до яких залучаються народні депутати України, депутати органів місцевого самоврядуван­ня, науковці, юристи-практики. Важливою умовою успіху таких лекторіїв є системність їх роботи, врахування особливостей аудиторії, вікових особливостей учнів, ретельний підбір гостей. Бажано не обмежуватися лише читанням лекцій, але й давати можливість учням поставити запитання лекторові, висловити власну думку. Запрошуючи лектора, необхідно завчасно погодити склад аудиторії (її вік, рівень підготовки тощо) та тему виступу, визначити регламент.

Зустріч з юристами може відбутися не лише в школі, а й під час екскурсії до органів правосуддя, міліції тощо. Проте таку екскурсію слід ретельно готувати з тим, щоб вона виявилася максимально корисною для учнів, а, з іншого боку, не створювала проблем для нормальної діяльності відповідних органів. Зокрема, можна порадити поділити клас на невеликі групи школярів, які відвідають різні юридичні установи; а потім обміняють­ся враженнями на своєрідній мікроконференції. Не слід, зрозуміло, приводити на судові процеси у масовому порядку учнів молодших класів, а ось відвідування групою (з 5 осіб) старшокласників-відмінників судового засідання, на якому, скажімо, розглядається справа їх однолітків, може виявитися дуже корисним.

Якщо поблизу школи є вищий юридичний навчальний заклад, бажано налагодити з ним постійні творчі зв'язки. Йдеться не лише про відвідування «днів відкритих дверей», а й про періодичні, незаформалізовані зустрічі школярів, студентів (бажано, з числа ви­пускників школи) і викладачів-правознавців. В окремих спеціалізованих юридичних класах, які входять до єдиного навчального комплексу з Вищою школою права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, наприклад, використовується така форма роботи, як «Один день у студентській аудиторії». Учень школи впро­довж одного дня за попередньою домовленістю з адміністрацією вузу повністю живе студентським життям, відвідує на правах вільного слухача лекції, семінари тощо.

Але найбільш ефективними є заходи, в яких можуть брати активну участь самі діти. Це юридичні турніри, вікторини, брейн-ринги, дебати тощо. Можливе використання найрізноманітніших форм активізації учнів у позакласній роботі. При використанні відомих з телевізійних передач форм не слід бездумно наслідувати їх зовнішню форму, структуру. Запозичивши ідею, важливо адаптувати її до наявних умов та можливостей. Мабуть, найпростішою формою правової позакласної роботи є вікторини. В них мо­жуть брати участь учні різних класів — від молодших до випускних за умови відповідно­го до віку та рівня знань складання запитань. Важливо забезпечити кваліфіковане та об'єктивне суддівство, рівні можливості для учасників вікторини. Форми їх проведення можуть бути різні. Це й усна вікторина з активною участю всіх бажаючих школярів, і проведення вікторини шляхом вивішування газети із завданнями та збором відповідей упродовж певного часу до скриньок з наступним оцінюванням.

Цікавою формою роботи може стати юридичний турнір або КВК. Готуючись де нього, командам можна запропонувати розіграти на сцені певні ситуації, юридичну оцінку яких повинні будуть згодом дати їх суперники, підготувати цікаві юридичні за­питання до команди-супєрниці. Серед конкурсів, що можуть бути запропоновані — кон­курс капітанів, який можна провести у формі аукціону юридичних термінів або назв за­конів України (капітани почергово називають термін або закон, той, хто перший не зможе продовжити своєрідну «перекличку», програє). Також можливий конкурс, в яко­му командам пропонується прокоментувати певні відомі фрази з літературних творів які мають юридичний зміст. Для глядачів можна запропонувати конкурс, в якому їм тре­ба назвати відомі їм фільми (літературні твори), присвячені діяльності міліції, інших правоохоронних органів. Кожний вчитель, певно, виходячи із власного досвіду, може запропонувати для такого турніру й інші завдання.

Не варто, мабуть, забувати і про таку перевірену форму роботи, як гурток юних правознавців. На відміну від лекторіїв подібні гуртки орієнтують на індивідуальну роботу, на поглиблене вивчення правознавства з одночасним прищеплюванням навичок ак­тивної правомірної поведінки. Такі шкільні юридичні осередки не повинні бути занад­то формалізовані, ґрунтуватися, мають насамперед, на інтересі, а не на примусі. Вони можуть навіть офіційно не називатися гуртком, а проходити у вигляді постійного неформального позакласного спілкування вчителя з кращими учнями. Один із можливих варіантів це, коли вчитель або професійний юрист -«куратор» класу запрошує до себе «на чай» групу учнів (6-10 осіб) для невимушеної розмови про право і справедливість нашому житті, про особливості професії юриста тощо. Звичайно, ефективність цієї форми значною мірою залежить від особистості керівника гуртка, від його авторитет, серед учнів та обопільного бажання до спілкування.

Для старшокласників можна запропонувати і таку форму роботи, як гурток (об'єднання, загін) юних охоронців правопорядку. Не секрет, що значна частина молоді мріє про майбутню службу в міліції або органах безпеки. З їх числа можна створити об'єднання, яке взяло б на себе (за допомогою дорослих) підтримання порядку в школі водночас поглиблено вивчаючи основи правових знань, прийоми самооборони тощо. Правове виховання тут може успішно поєднуватися з військово-патріотичним. (До речі бажано, щоб правове виховання стало неодмінним компонентом діяльності різно­манітних шкільних дитячих організацій типу «Юні козаки», «Пласт», «Скаути» тощо).

Правову освіту та виховання не слід обмежувати роботою лише з учнями старших класів. Ця активність має розпочинатися вже в молодшій школі. І до проведення цієї роботи бажане залучення старших учнів. Так, учні 9-11 класів здатні проводити в молод­ших класах ігрові заняття з вивчення прав людини та дитини. При цьому можна вико­ристати елементи лялькового театру, звертання до відомих дітям казок (пропонуючи наприклад, з'ясувати, які права казкових героїв порушені і як їх можна поновити та за­хистити). Так само старші учні можуть стати організаторами конкурсів малюнків та інших творчих робіт «Мої права», «Я і закон» тощо.

Позакласна робота з правознавства має проводитися у тісному поєднанні з організацією роботи шкільного самоврядування. Так, у складі шкільних учнівських рад можливе створення спеціальних юридичних (правових) комісій. їх завданням є надан­ня юридичної допомоги учням, зокрема консультацій щодо стосунків з батьками, однолітками, відносин з державними органами. Зрозуміло, що створення такого органу можливе, здебільшого, лише за наявності учнів, які вивчають право поглиблено, мають достатній рівень підготовки, а також за умови постійного керівництва та допомоги з бо­ку вчителя правознавства або залучених юристів (це можуть бути батьки, випускники школи тощо). Крім того, цей орган може взяти на себе розроблення необхідних ма­теріалів, які регламентують роботу шкільних органів самоврядування, забезпечення їх відповідності чинному законодавству України.

Чимало цікавих форм позакласної роботи сьогодні пропонують різноманітні громадські організації правозахисного та загальноправового спрямування. Це, зокрема "Модель ООН", ігровий «Міжнародний суд» тощо. Значне місце в таких формах роботи належить елементам ділових (рольових) ігор, які можуть бути використані не лише у позакласній роботі, але й на уроках. Ми свідомо не зупиняємося докладно на цих формах, зважаючи на те, що вони описані в інших виданнях, які побачили світ останніми роками (див. наприклад «Права людини. Методичні рекомендації для вчителів загально­освітніх шкіл, гімназій та ліцеїв» — К: УПФ, 1996).

Слід використати також можливості участі учнів у різноманітних конкурсах, які проводяться цими організаціями. Так, вже кілька років поспіль Міжнародний центр прав людини проводить конкурс творів-есе учнів з прав людини. Цим самим комітетом та Харківським центром прав людини проводиться конкурс творчих робіт учнів молод­ших та середніх класів (1-8) з прав людини. Конкурс творчих робіт з прав людини ого­лошено Дитячим фондом України. Новою цікавою формою роботи є проведення дис­танційних олімпіад з правознавства з використанням можливостей електронної пошти.

Організація позакласної роботи з правознавства є однією з важливих складових правової освіти та виховання, її проведення значно підвищує інтерес учнів до вивчення правознавства, є чинником успішного оволодіння правовими знаннями та навичками.

РОБОТА З АБІТУРІЄНТАМИ

Кожен вчитель мріє, щоб його учні стали з часом висококваліфікованими спеціалістами, розвинули свої знання і навички, які були закладені у школі, під час нав­чання у вищих закладах освіти. Тому, як свідчить досвід, всі вчителі-правознавці рано чи пізно стикаються з проблемою, як краще допомогти своїм вихованцям вступити до профільного вищого навчального закладу.

Складність процесу підготовки абітурієнтів зумовлюється необхідністю значно ґрунтовнішого засвоєння учнями правових знань, оскільки, їх перевірка буде здійснюватись не самими вчителями, а представниками відповідних вузів.

Як правило, підготовка абітурієнтів починається ще до закінчення середньої школи. Цей процес характеризується певною складністю та проблемним характером, що визначає необхідність вирішення конкретних питань.

Основними серед них є такі:

— необхідність ознайомлення з програмою вступних випробувань;

— обізнаність з особливостями обраного абітурієнтом закладу;

— можливість спілкування зі студентами обраного абітурієнтом вузу з метою оз­найомлення з їх досвідом складання вступних іспитів;

— уміння розуміти суть юридичних явищ та самостійно формулювати визначення.

— забезпечення психологічної підготовки абітурієнта до вступного іспиту;

— формування своєрідного рейтингу вузів, змістом якого є отримання широкого кола знань про вуз;

— формування навичок вести конспекти, що надають можливість синтезувати підручник, розповідь вчителя, базовий посібник та положення законодавства;

— необхідність розкривати теоретичні читання шляхом аналізу існуючих точок зору, а галузеві — спираючись на чітке знання положень відповідних законів.

Отже, почнемо з особливостей підготовки абітурієнтів у школах.

У загальному комплексі завдань, що забезпечують у школі належний рівень право­вого навчання і виховання, важливе місце посідають проблеми професійної орієнтації учнів на здобування юридичної професії. У наш час, коли спостерігається своєрідний «бум» цього фаху, і крім тих, що існували раніше, юридичних навчальних структур з'явилася значна кількість нових, здебільшого приватних, проблемою став не лише сам вступ до вузу з метою одержання правничої спеціальності, а й правильний вибір тог: навчального закладу, де випускник школи одержить якісну професійну підготовку. І цьому розумінні важливе значення має формування рейтингу існуючих вузів юридич­ного профілю. З цією метою повинні проводитись «дні відкритих дверей» вузів, зустріч з викладачами та студентами, ознайомлення з підручниками та посібниками, виданими під егідою вузів та методичними матеріалами.

Визначення статусу вузу вимагає аналізу таких питань як ліцензування вузу, його акредитація, рівень підготовки студентів та статус можливого диплому. З певною пересторогою потрібно ставитись до юридичних вузів, що засновані фізичними особами ті мають комерційний характер.

Фактично інститут абітурієнтства став зараз тією ланкою, що забезпечує логічну наступність між вивченням основ правознавства в школі і поглибленим та фундамен­тальним навчанням у вищому юридичному навчальному закладі. Однак на нинішньою етапі в забезпеченні підготовки учня до вступу у вузи чітко вималювалася «ахіллесові п'ята» наявної системи роботи з абітурієнтами. Адже переважна більшість учителів, готують учнів не повною мірою володіють юридичною наукою в усій її багатогранності, а більшість юристів, до яких звертаються по допомогу абітурієнти, слабо обізнані з ме­тодичними прийомами і способами роботи зі школярами і, нехтуючи елементарним: засадами педагогіки, займаються «натаскуванням» учнів на бездумне запам'ятовувань матеріалу, ігноруючи усвідомлене засвоювання.

Саме це і спонукує до створення продуманої, науково обґрунтованої в методичному, педагогічному і професійному розумінні системи підготовки учнів загальноосвітньої школи до вступу у вищі навчальні заклади, де можна набрати правничу спеціальність.

У першу чергу, впровадження такої системи вимагає знання вчителями та абітурієнтами програми вступних тестів. Як правило, вона затверджується Вченою ра­дою вузу на основі типової програми, розробленої Міністерством освіти відповідно до програми з основ правознавства для середньої школи.

Саме тому процес підготовки абітурієнта розпочинається з вивчення типової програми. Структурно вона складається з таких трьох розділів:

1 - «Держава і право» — передбачає необхідність формування знань системи загальнотеоретичних правових категорій, практики їх застосування для створення осно­ви щодо вивчення галузевих наук. Основним у процесі відповіді на питання з теорії держави і права є знання наявних у літературі поглядів на проблему; вміння визначати сутність явища чи категорії, можливість самостійно формулювати дефініції і розуміння їх значення та визначати місце правових явищ у системі юридичних категорій.

2 - «Конституційне право» — передбачає знання питань про державний лад та устрій, систему, повноваження та порядок формування органів держави, правовий статус особи, статус місцевих органів влади та самоврядування, особливості територіаль­ного устрою України, систему та повноваження правоохоронних органів та органів прокуратури, а також систему та статус органів правосуддя.

3 - «Галузі права України» — передбачає необхідність формування знань особливостей правового регулювання різноманітних сфер життєдіяльності суспільства. Серед них — державне управління суспільством, система майнових і немайнових прав суб'єктів та їх захист; особливості реалізації права на працю та дисциплінарної відповідальності; правова охорона довкілля; процес формування та витрат державного бюджету; питання шлюбу, сім'ї, прав і обов'язків батьків та дітей, опіки та піклування, а також особливостей регулювання кримінально-правових правовідносин.

Відповіді на питання II та III розділів вимагають знання не лише теорії, а й сучас­них нормативних актів, що регламентують відповідні правовідносини.

Оскільки підготовка програм вступних випробувань конкретизується вузами са­мостійно, то важливо визначити їх особливості. Це пов'язується, насамперед, зі знанням підручників та посібників, що підготовлені викладачами вузів, та орієнтацією на їх про­грами. Так, наприклад, програма Академії Служби безпеки України передбачає не­обхідність поглибленого вивчення таких питань, як статус, структура, завдання і функції органів СБ України, особливості оперативно-розшукової діяльності. Програма вступу до Академії МВС України обумовлює необхідність знання будови та функцій правоохорон­них органів, статусу міліції та працівників МВС різних структурних підрозділів, особли­востей пенсійного забезпечення та гарантій прав працівників міліції. Програма вступу на юридичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка передбачає більш ґрунтовні знання проблем теорії права, екологічного та фінансового права. Найбільш наближеною до програми з правознавства середньої школи є програма Ви­щої школи права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України.

Певним чином в ознайомленні з особливостями вузів можуть прислужитися зустрічі зі студентами обраних абітурієнтами вузів. Саме вони сприятимуть вивченню досвіду минулих років.

У процесі підготовки до вступних іспитів потрібно розуміти, що існують правові категорії, які:

— потрібно завчити (визначення держави, права, елементів системи права, правопорушення, правовідносин і т. ін.);

— потрібно формулювати самостійно, спираючись на певний рівень знань (пи­тання громадянського суспільства, правової держави, правосвідомості, шляхів удоскона­лення регулювання певної сфери відносин у суспільстві тощо).

Як свідчить багаторічний досвід провідних учителів, системна робота з абітурієнтами, що охоплює поглиблене вивчення права, формування у майбутніх сту­дентів навичок і вмінь інтенсивної самостійної роботи із застосуванням додаткових джерел знань у галузі права, ознайомлення їх з юридичною пресою тощо, надає одно­значну й ефективну допомогу у підготовці до вступу у вузи.

Як правило, учні починають підготовку до вступу ще на початку навчання в 10 класі. Саме в цей період багато дітей вступають до гуманітарних гімназій, ліцеїв, інших спеціалізованих шкіл, де здійснюється поглиблене вивчення правознавства, Конституції України, впроваджуються спецкурси і факультативи. Охоче беруть вони участь у занят­тях Малих академій наук (МАН), де юридичні секції відчутно допомагають учням докла­сти своїх зусиль до поглибленого вивчення окремих проблем, підготовки рефератів, участі в конкурсах на краще дослідження з правничої тематики.

У цьому плані особливо слід наголосити на самостійному характері творчої робо­ти учня, що має науковий зміст та надає можливість розширити знання конкретної правничої проблеми. Важливо також підкреслити необхідність захисту творчих робіт учнями та визначення рівня їх знань правових питань шляхом тестування. Це створить умови для всебічної обґрунтованої оцінки не лише наукової роботи, а й рівня правових знань учня. А в умовах наявних пільг щодо вступу переможців МАН до вузів, ця вимога є цілком обґрунтованою.

Важливого значення в процесі підготовки абітурієнтів набувають різного рівня олімпіади зі правознавства. Відбір найобізнаніших учнів повинен починатися з шкільної олімпіад. На жаль, сьогодні школи переважно самостійно готують завдання для такого рівня олімпіади і вони не завжди мають відповідну якість. Районні олімпіади го­туються міністерством освіти, як правило, не фахівцями у сфері права, і тому завдання мають нечіткий характер і не дають можливості визначити дійсний рівень знань учнів.

Переможцям районних (міських) олімпіад надається можливість взяти участь в об­ласній, а згодом і всеукраїнській олімпіаді. Для забезпечення дійсно реального значен­ня олімпіад, необхідно по-перше, визначити вуз чи колектив авторів, що здатні забезпе­чити підготовку олімпіадних завдань на високому професійному рівні; по-друге, ство­рити неупереджене журі з висококваліфікованих спеціалістів, що можуть не лише ви­значити переможців, а і відстояти свої погляди на будь-якому рівні і, по-третє, забезпе­чити реальність пільг, що надаються переможцям, оскільки, деякі вузи на практиці їх просто ігнорують.

На етапі підготовки в школі вчителеві доцільно детально ознайомити учнів зі шкільною програмою, спільно з ними визначити найбільш складні для засвоєння теми і роз'яснити їм, що саме текст програми визначає основні питання, які слід глибоко вивчити, послідовність тем, галузеву структуру права і законодавства, що визначають стру­ктурно весь шкільний курс і є основою вимог до знань майбутнього студента:

1. Держава, право, суспільство;

2. Державний устрій України;

3. Основні права, свободи й обов'язки громадян України;

4. Юридична відповідальність за правопорушення.

Осмислення майбутнім абітурієнтом вимог програми в цілому, розділів і тем має надзвичайно велике значення, оскільки, дає можливість бачити предмет не частково, а «в цілому» і розуміти курс «Основ правознавства», як певну систему знань, що включає в себе наукову термінологію, роль права в житті суспільства, історію виникнення держа­ви і права, особливості правової системи в Україні і значення Конституції України та міжнародних правових стандартів у житті суспільства.

Нарівні з обізнаністю учня з програмою, дуже важливим компонентом цього етапу (який можна визначити, як «стартовий») є рекомендації вчителя про основні навчальні посібники, на основі яких відбуватиметься його підготовка до вступного екзамену.

Учень повинен одержати від учителя чітке пояснення, що нині в книгарнях можна придбати багато книжок, де на титульній сторінці є гриф «На допомогу абітурієнтам юридичних вузів», що це, як правило, набори термінів, схем, таблиць, уривків з законів України та міжнародних документів, а тексти прямо розраховані на механічне запам'ятовування без достатнього роз'яснення складного для вивчення матеріалу.

Аксіомою є той факт, що основою для підготовки абітурієнта є підручник «Основи правознавства», допущений Міністерством освіти України, за редакцією І. Б. Усенка (Київ; Ірпінь: Перун, 1997 р.). Саме на зміст цього підручника зорієнтовані всі інші ви­дання, з тієї причини, що він найбільш повно відповідає шкільній програмі, вимоги якої відображають білети вступних іспитів у всіх вузах України.

Слід вказати на характерну для багатьох учителів шкіл помилку. Свідомо нехтуючи вказаним вище підручником, вони хибно орієнтують учнів на вивчення інших посібників, де зчаста пропущені цілі теми і розділи програми, між тим, як шкільний курс деталізовано і по-науковому змістовно подано саме в цьому випробуваному і схвалено­му вчителями і науковою громадськістю посібнику.

Слід врахувати, що особливість підготовки абітурієнтів до вступу на юридичні факультети полягає в тому, що за винятком учнів спеціалізованих шкіл, всі вони здавати­муть екзамен з предмета «Основи правознавства», який завершили вивчати ще в IX класі, два роки тому, і вже «встигли» забути більшість того, що вивчили. По суті, слід по­чинати вивчення заново, пригадуючи матеріал IX класу. Однак позитивним у цьому є те, що за цей час учні набули нового рівня соціальної зрілості, що впливає на більш усвідо­млене засвоєння, та й важливим стимулом у цей період стає бажання успішно здати вступні іспити.

При цьому слід пам'ятати, що абітурієнтам необхідно знати і про посібники, які відображають особливості окремих вузів та написані їх викладачами. Вони вміщують відповіді на питання, що відрізняють програму вступних текстів саме цього вузу та вра­ховують досвід формулювання відповідей абітурієнтами конкретного закладу.

Розглядаючи підручник, необхідно продиктувати учням в робочі зошити назви вузлових тем, проблемних завдань, і відповідно до засвоєння окремих тем, формувати у них вміння виділяти головне, на що слід звернути особливу увагу при вивченні тексту. Такий спосіб самостійної роботи привчає учня розрізняти прості і легкі для вивчення теми (наприклад, «Право на освіту») та більш складні, що потребують уваги і розуміння, а часто просто запам'ятовування (дати, назви документів, законів, термінів тощо). Це (особливо стосується тих випадків, коли окремі учні, за рекомендацією учителів або ре­петиторів, починають готуватись до вступу на основі вузівських підручників, моно­графій, не маючи належної для цього основи і навичок самостійної розумової праці.

У процесі проведення уроків з абітурієнтами вчитель повинен керуватися такими принципами, що сприяють досягненню мети:

— враховувати особливості мислення абітурієнта;

— спиратися на специфічний рівень знань та сприйняття, що характеризують абітурієнта;

— навчити вести конспекти, що надають можливість синтезувати розповідь вчителя основний і додатковий підручники, а також нормативний матеріал (це досягається шляхом складання порівняльних таблиць, роботи на полях, виконання самостійних завдань, виробленню вміння аналізувати законодавство);

— виробляти вміння використовувати на уроках технічні засоби, що сприяє можливості сприймати учителя «на слух» і краще запам'ятовувати сказане ним.

Іншим важливим етапом підготовки абітурієнтів є глибоке опрацювання навчального матеріалу з правознавства або по програмі, білетами, які різними (в тому числі й конфіденційними) способами потрапляють до них. Усе залежить від послідов­ності, системності і глибини засвоєння. Багато учителів розробляють для абітурієнтів пам'ятки, що можуть служити певним алгоритмом у системі підготовки до екзамену з основ правознавства.

Ось приклад такого роду документа, який, на нашу думку, надає можливість визна­чити мсту роботи абітурієнта і шляхи її досягнення. Він допомагає поєднати знання абітурієнта з досвідом вчителя.

Пам'ятка абітурієнту

1. Працюючи над навчальним матеріалом, роби виписки, складай поширені плани відповіді, виділяй головне текстуально або у вигляді схем, таблиць. Голов­но запам'ятовуй.

2. У будь-якому випадку затруднення слід консультуватись з учителем.

3. Усвідомлено засвоюй юридичну термінологію. Для цього постійно використовуй енциклопедії, словники, щоденники.

4. Не забувай про вміння підкріплюч їхи юридичними фактами теоретичні по­ложення. Це свідчить про широкі можливості знань, вміння пояснювати факти, події і явища суспільного життя. При цьому не забувай про міжпредметні зв'язки з історією, географією, літературою, іншими предметами.

5. Формуй у собі дужо важливе вміння послідовно і аргументовано будувати свою відповідь. Уникай слів типу «ну-у-у», «так», «е-е-е...» тощо. Знай і вмій засто­совувати такі способи усного мовлення, як порівняння, опис, аналіз, синтез, співставлення, аналогії тощо.

6. Постійно переглядай телевізійні передачі правового змісту, читай юридич­ну пресу. В засобах масової інформації ти знайдеш безліч фактів та дискусійних питань, що дасть тобі додатковий матеріал для розширення світогляду.

7. Дай сам собі відповідь на запитання «Яка з багатьох юридичних професій у майбутньому стане моєю?» Готуючись до вступних екзаменів з правознавства, докладай вольових зусиль до глибокого й усвідомленого засвоєння предмета, пам'ятаючи, що саме зараз починається твоє становлення як фахівця-юриста.

Вчитель може удосконалити наведену пам'ятку, додати до неї окремі положення або зміни, в залежності від конкретних умов своєї роботи з абітурієнтами та рівня їх підготовленості.

При всіх видах спрямування учнів на підготовку до вступу у юридичні вузи або на правничі факультети, слід врахувати важливість розвитку вмінь і навичок застосовувати засвоєні знання для пояснення фактів суспільного життя. В деяких вузах (Львівський держуніверситет) вступ на юридичний факультет залежить від вирішення певного набору тестів різної складності, і в такому випадку до загальних проблем абітурієнта до­дається ще одна — вміння вирішувати тести, а без допомоги вчителя учень сам не змо­же засвоїти цей спосіб навчальної дії. Такий вид вступних екзаменів не вимагає високих якостей усного мовлення, а навпаки зорієнтований на «тренування» у вирішенні тестів і прагнення будь-якою ціною «дістати» ці тести і, запам'ятавши правильні відповіді, ма­ти надію на успішний вступ до вузу.

У підготовці абітурієнтів важливо враховувати всі можливості для професійно-орієнтаційної роботи. Це — і залучення школярів, що готуються до вступу до юридич­них навчальних закладів, до різних конкурсів, правничих олімпіад, «Днів відкритих две­рей» у вузах, проведення доступних учням соціальних досліджень (наприклад, про ста­влення учнів до скасування або збереження смертної кари в Україні), роботи творчого характеру, що проводяться спільно з учителями інших предметів тощо.

Важливу роль у розвитку абітурієнтів відіграють організовані для старшокласників зустрічі з юристами-професіоналами. Ці заходи дають можливість на основі власних особисті їх пражець мати більш чітке уявлення про спеціальності людей, зайнятих у різноманітних сферах практичної діяльності. Так, у Львівській приватній школі бізнесу "777" лише протягом 1997~1998 навчального року учні зустрічалися з відповідальними

працівниками обласної прокуратури, суддями обласного суду, працівниками Рава-Руської митниці, юрисконсультами приватних фірм, юристами обласної державної адміністрації, транспортної міліції, нотаріату. У результаті цих зустрічей, які були ор­ганічною частиною всього комплексу професійно-орієнтаційної роботи, учні зро­зуміли багатопрофільність юридичної діяльності і переконалися у величезній ролі за­гальних і спеціальних знань у їх майбутній професії: із 43 випускників школи 19 стали студентами Львівського університету, Комерційної академії, Національної академії уп­равління, Вищої школи права, а одна випускниця, пройшовши відповідальний конкурс, отримала стипендію на навчання у Делійському (Індія) національному правничому ко­леджі.

Особливого значення в процесі підготовки абітурієнта набуває психологічний фа­ктор. Саме він сприяє доволі впевненій поведінці сьогоднішнього учня на вступних ви­пробуваннях. У процесі набуття такого роду знань необхідно:

— сформулювати схему відповіді абітурієнта;

— наголосити на чіткості визначень та знанні нормативної бази України;

— визначити значення вміння розкрити зміст категорій у взаємозв'язку та взаємодією з іншими правовими явищами;

— чітко визначити принципи та форми відповіді абітурієнта на вступних іспитах, це і пов'язується з можливістю захищати свою точку зору та необхідністю поваги до екзаменаторів;

— роз'яснити можливість апеляції до спеціальної комісії у випадку незадоволення абітурієнтом оцінкою його знань.

Усе вищезазначене дає підстави для висновку про те, що робота з абітурієнтами — в певному розумінні, цілеспрямована діяльність учителя щодо підготовки нового покоління юристів України, яким належить бути учасниками правової реформи в нашій їжа ні, забезпечити реалізацію завдання перетворення її у правову.

ВИВЧЕННЯ КУРСУ «ПРАВА ЛЮДИНИ» В ШКОЛІ

У 1995 році в 10-11 класах ліцеїв, гімназій та загальноосвітніх шкіл започатковане викладання курсу «Права людини».

Цьому передувала серія семінарів для вчителів, що проводились Українським центром прав людини та Українською Правничою Фундацією спільно з Міністерством освіти України. Програму курсу було опубліковано в Інформаційно-мстодичному збірнику № 19 за 1995 рік. У 1996 році вийшов у світ методичний посібник:) курсу «Права людини», який полегшив підготовку вчителя до уроку. Наприкінці 1997 року вийшов підручник «Права людини», яким одразу ж розійшовся по навчальним закладам.

Чим викликаний значний інтерес як вчителів, так і учнів до нового курсу? Насамперед звернімо увагу на те, що освіті їй система України має відповідати завданням фор­мування громадянина демократичної держави. Конституція України в ст. 1 визначає: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава». Саме це визначення має бути основою та головним підґрунтям правового і політичного вихо­вання особистості в середньому навчальному закладі. Одним з головних кроків на шляху до створення правової держави є формування демократичної правосвідомості суспільства. Сучасна юридична теорія вважає правову державу найкращою формою ор­ганізації та управління державою. Що ж являє собою «правова держава»? Підручник «Ос­нови правознавства» дає таке визначення: «Правова держава — це держава, яка скла­дається з громадян, котрі мають високу правову культуру і формують державну владу, яка є демократично організованим і залежним від суспільства апаратом управління, що за допомогою ефективних законів забезпечує реалізацію прав і свобод громадянина».

Цими цінностями та водночас основоположним елементом правової держави є права та свободи людини. Верховенство прав і свобод особистості, визнання їх найви­щими цінностями, виховання та освіта в дусі поваги та дотримання прав людини — го­ловна мета духовного розвитку нашої держави. Формування особистості, як ми знаємо, відбувається під впливом цілеспрямованого процесу виховання та навчання, а форму­вання демократичної правосвідомості, виховання високої правової культури в учнів ви­магають нових методичних та методологічних підходів для забезпечення комплексно­го характеру педагогічної та правової діяльності.

Значення запровадження окремого курсу «Права людини» полягає в необхідності розвивати в людині зі шкільного віку почуття гідності, усвідомлення свого місця в суспільстві, своїх прав, а також можливості їх реалізації. Тривалий час точаться розмо­ви про захист прав людини, але, на нашу думку, слід дати громадянам загальні знання про права людини та можливість їх реалізації, залежність конкретних прав людини від можливості реалізації своїх прав іншою людиною, взаємозв'язок прав людини з суспільною системою, в якій вона живе, а вже потім знання про захист прав людини, як­що їх порушено, про механізм цього захисту.

Тому впродовж навчання в школі, кожний учень має ознайомитись з правами лю­дини в рамках його підготовки до життя, оскільки саме школи є тими осередками, що можуть і повинні навчити самоповаги та гідності кожну людину.

Навчання праву, як й іншим предметам, потребує поступового, тривалого вивчен­ня основ знань в цій галузі та формування здібностей до подальшого самостійного ово­лодіння предметом, формування стійких навичок користування основними поняттями та уявленнями предметної галузі. Головною особливістю має бути те, що оволодіти цим предметом необхідно як засобом для участі в процесі життєдіяльності соціуму, для відносин з різноманітними інституціями суспільства та держави.

Виявляючись логічним продовженням курсу «Основи правознавства», який вивчається у 9 класах, курс «Права людини» є джерелом знань, умінь та навичок учнів про суб'єктивне право як сукупність прав та свобод людини й громадянина. Більш того, про­грама курсу передбачає вивчення матеріалу, що пояснює механізм захисту прав людини як на внутрішньодержавному, так і на міжнародному рівнях. Учні, які були опитані, відзначають, що вивчивши курс «Права людини», вони стали значно обізнаніші про за­ходи правового впливу, привели у систему свої знання про права людини та їх захист.

Курс планувалося із самого початку запроваджувати у загальноосвітніх школах як курс за вибором, а не як загальнообов'язкову дисципліну. Практика викладання цілком підтвердила правильність «стартової парадигми», принаймні на цьому етапі розвитку шкільної правової освіти. Безумовно, знання про права людини необхідні всім учням. На жаль, далеко не всі вчителі готові викладати цей курс, що зумовлено низьким рівнем їх власної підготовки. Частина з цієї групи, не лише не готові, але більш того — не бажають вести цей курс, тому що підготовка до проведення уроку з курсу «Права людини» потребує більше часу. Внаслідок цього курс запроваджено лише там, де є вчителі, які ба­жають і здатні його викладати.

Варто зазначити, що цей курс має низку специфічних, властивих лише йому особливостей. Так, на нашу думку, курс «Права людини» значною мірою має бути безоціночним курсом. Не можна ставити традиційні «п'ятірки» та «двійки» за світогляд, переко­нання або думки, вимовлені вголос. Це суперечить завданням і меті не лише курсу «Пра­ва людини», а й конституційним принципам пріоритету прав та свобод людини, самої людини — як найвищої соціальної цінності. Без цього неможлива побудова в Україні громадянського суспільства та правової держави. Разом з тим під час опанування теоре­тичного матеріалу, пов'язаного з вивченням історії прав людини або змісту документів з прав людини — оцінки можуть виставлятись як індикатор засвоєння учнями тих чи інших положень. Що стосується курсу в цілому, то не можна учня «заохочувати» або «ка­рати» оцінкою за те, що його спосіб мислення не збігається із способом мислення вчи­теля.

Курс «Права людини» — не є кон'юнктурним й хвилинним курсом. Він не вино­ситься на вступні іспити у вищий навчальний заклад. Немає й не може бути критеріїв рівня його засвоєння учнями. На це може дати відповідь лише подальше життя кожної окремо взятої людини.

У вчителів, які починають викладання курсу «Права людини», виникають певні тру­днощі під час визначення типу уроку, вивчення тієї чи іншої теми. Почасти, це пояснюється тим, що численні посібники, які видані за кордоном і розраховані в основно­му на дітей молодшого та середнього шкільного віку, пропонують навчання правам лю­дини в ігровій ситуативній формі. Нетрадиційні типи уроків не повинні домінувати у 10-11 класах, бо це не відповідає віковим особливостям та освітньому рівневі старшо­класників, так само, як і завданням курсу.

Найбільш оптимальним уявляється поєднання шкільних лекцій із семінарами, пра­ктикумами та уроками-диспутами. Конкретних рецептів у цьому плані не може бути, так як дольова вага того чи іншого уроку в програмі курсу залежить від ступеня готовності вчителя, загального рівня класу, літератури та матеріально-дидактичного забезпечення.

Практика викладання курсу свідчить про те, що програму може бути пройдено як за 10-11 класи, так і тільки за 11 клас. Обидва варіанти можливі. Однак більш доцільним виявляється вивчення курсу протягом двох років. Ущільнення програми курсу, за умов його вивчення за 11 клас, вдвічі скорочує час, який відводиться учням на самостійну підготовку до уроків курсу «Права людини», що не може не позначитись на якості про­ведення семінарів, практикумів та диспутів. Слід також враховувати й той факт, що остання чверть в 11-му класі — це підготовка до успішного складання випускних іспитів, а також саме на цей період припадає вивчення найважливішого розділу курсу, присвяченого практичним аспектам захисту громадянами України своїх прав та законних інтересів. Без глибокого вивчення старшокласниками цієї теми низькою буде ефек­тивність вивчення всього курсу.

Не ставлячи за мету дублювання вже наявного методичного посібника, уявляється доцільним дати кілька рекомендацій методичного характеру вчителю, який збирається вести або вже викладає курс «Права людини».

Взявши програму курсу «Права людини», визначиься щодо всіх уроків стосовно типу уроку, котрий, на ваш погляд, є найбільш оптимальним.

Проведення практикуму потребує попереднього ознайомлення учнів із документацією в цілому, яка буде опрацьовуватись безпосередньо на уроці. Крім того, у доку­менті, що вивчається учнями, мають бути виділені вузлові моменти, на які слід звернути увагу. Кожний учень повинен мати на уроці-практикумі текст документа, що вивчається, а не один примірник на парту. Це забезпечує більш ефективне проведення практикуму,

Урок-диспут, на думку багатьох вчителів, один із презентабельних типів уроку. І (є безумовно так, якщо кількість вже одержаних знань, вмінь та навичок дозволяє провести його ефективно. Диспут не має бути експромтом, так само, як і зразково-показним уроком для гостей або керівництва школи. Доцільно, щоб на уроці-диспуті в класі «ОДИН на один» були вчитель і учні. Це знімає з дітей дилему, як відповідати: «як треба»

Викладання курсу потребує спільних зусиль вчителя, учнів, їх батьків, класного керівника, шкільного психолога.

Старшокласники можуть надати допомогу учням молодших класів у проведенні конкурсів на кращий малюнок, який відбиває сприймання дитиною проблеми. Будь-яка форма, що обрана для вивчення прав людини у загальноосвітній школі, — доцільна.

Не все, звичайно, залежить власне від учителя. Так, навчально-методичне забезпечення є важливою складовою ефективності та науковості викладання будь-якого предмета. У перспективі поряд з підручником та методичним посібником з курсу «Права людини» мають бути випущені: хрестоматія; словник для учнів, що містить терміни і поняття даного курсу; збірник дидактичних матеріалів ; книга для читання, що містить матеріал про еволюцію прав людини, видатних політичних діячів, інші необхідні матеріали.

Слід створити і загальнодержавну систему підготовки відповідних освітянських кадрів. На нашу думку, інститути післядипломної освіти сьогодні є практично єдиними регіональними центрами, здатними здійснювати курсову або спецкурсову підготовку та перепідготовку вчителів, які бажають викладати курс «Права людини». Враховуючи реальні можливості регіонів, було б доцільно визначити 4-5 інститутів післядипломної освіти вчителів, які здатні здійснювати таку роботу на Заході, Сході та Півдні нашої країни при координації з Києва з боку Українського центру прав людини, Української Правничої Фундації та Міністерства освіти України.

Такими регіональними центрами могли б стати, наприклад, міста Львів, Харків, Се­вастополь.

Вивчення курсу «Права людини» відповідає сучасним потребам нашої держави і суспільства, інтересам світової спільноти загалом. Із суто педагогічної точки зору, курс видається надзвичайно перспективним для викладання, і має якнайшвидше посісти гідне місце у системі шкільної освіти.

«ПРАКТИЧНЕ ПРАВО» У 8 КЛАСІ

Нині, коли в нашому суспільстві взято курс на утвердження правових цінностей, в умовах швидкого розвитку українського законодавства і водночас постійного зростан­ня інтересу учнів до правознавства, сучасний рівень правової освіти в школі є явно не­достатнім — п'ятдесят одну годину, що відводиться на вивчення правознавства в дев'ятому класі, навряд чи можна визнати задовільним для оволодіння хоча б основами правових знань.

Пошуки шляхів удосконалення системи правової освіти призвели до появи ідеї створення нового курсу правового спрямуванні — «Практичне право» для восьмого класу. Подібні програми вже створено та різною мірою впроваджено у практику деяких країн в США, «Право на кожен день» у Польщі, «Живое право» у Санкт-Петербурзі (Росія) тощо. Знайомство з цими курсами, створеними для них навчальни­ми посібниками та особливостями методики допомогли визначити основні принципи, і на яких ґрунтується нова програма.

Перш за все, нова дисципліна не є замінником існуючого курсу «Основи право­знавства», вона мусить його доповнити і розвинути. Предмет має пропедевтичний ха­рактер. Саме тому перед пропонованим курсом не ставиться завдання оволодіння по­нятійним апаратом, докладного знайомства з нормативними актами держави. Головне його завдання — це зацікавити учнів правознавством, озброїти їх вмінням діяти у пев­них життєвих ситуаціях відповідно до вимог законів. Одночасно, ознайомлюючи учнів з основами правознавства, пропонована дисципліна має підготувати учнів до сприйнят­тя основного правознавчого курсу в дев'ятому класі. Враховуючи вікові особливості учнів 8-го класу, а також наявність обов'язкового предмета «Правознавство», що вив­чається у 8 му класі, програма має забезпечити ознайомлення лише з найпростішими поняттями та термінами, :і якими учні стикаються у повсякденному житті

Зазначимо, що одним із завдань шкільного правознавства є підготувати учнів до життя в умовах правової держави, виробити в них навички правомірної поведінки, за­стосування норм права у повсякденному житті. Пропонований курс «Практичне право» І має на меті вирішити цю проблему — підвищити рівень практичного спрямування шкільної правознавчої програми.

Для досягнення цієї мсти у моному курсі пропонується вирішити такі завдання:

— дати учням початкові знання з правознавства, ознайомити їх з окремими зако­вами нашої держави;

— формувати навички правомірної поведінки, вчити учнів діяти в різноманітних життєвих ситуаціях у відповідності з нормами права, аналізувати з правової точки зору процеси та ситуації, що відбуваються у суспільстві;

— виховувати в учнів впевненість у необхідності суворого дотримання законів, примиренність до протиправної поведінки, формувати навички правомірного реагування на неправомірні дії.

Цим завданням відповідає структура навчальної програми та її зміст. Програма передбачає ознайомлення учнів з поняттями громадянства, закону, навчання учнів використанню їх громадянських прав. Учні вивчають свої права як членів родини, можливості захисту прав дитини. Приділяється увага ознайомленню з реалізацією та захистом прав дитини в школі, можливостям участі в шкільному самоврядуванні. Учні пізнають ті соціальні ролі, які їм доведеться виконувати у майбутньому — працівника (питання пошуку та вступу на роботу, можливості працевлаштування неповнолітніх), покупця (права покупця, можливості захисту його прав у разі придбання товару неналежної якості), виборця тощо.

Але водночас учні мають також засвоїти свої обов'язки — як учнів, учасників дорожнього руху, захисників Вітчизни тощо. Значна увага приділяється ситуаціям, коли підлітки стикаються з правоохоронними органами — міліцією, прокуратурою, судом як затримані, свідки, потерпілі.

Особливістю цього предмета є також те, що для успішного вирішення цих завдань курс передбачає широке використання у практиці інтерактивних методів роботи «інтелектуального штурму», групової роботи, рольових ігр тощо.

Так, на уроці, присвяченому вивченню основ трудового права, пропонується не лише ознайомити учнів з основними правовими нормами (вимоги до претендента на роботу, можливості працевлаштування неповнолітніх, пільги для них), але й провести ділову гру «Прийняття на роботу», зімітувати проведення «інтерв'ю» роботодавця ,чи претендетом при прийнятті на роботу.

Слід зазначити, що робота над впровадженням курсу, яка проводиться з початку 1998/99 навчального року в шести школах України, що їх визначено як експеримен­тальні майданчики, дозволяє зробити перші висновки про доцільність впровадження такої дисципліни, а також велику зацікавленість учнів у вивченні додаткового правово­го курсу. Наступного року передбачається значно ширша апробація цього предмета у школах усіх регіонів України.

ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ І ПРАВОВА ОСВІТА В 1 —8 КЛАСАХ

Сьогодні більшість фахівців схиляється до того, що правове виховання у школі має починатися не з вивчення основ правознавства у 9 класі, а вже тоді, коли дитина впер­ше переступила шкільний поріг. Тому в сучасній школі не просто бажано, а й необхідно мати продуману систему навчально-виховних засобів, яка б сприяла правовому вихо­ванню молодих громадян України. В даному випадку виховання передбачає і правову освіту, оскільки існують певні юридичні принципи і поняття, які дитина має засвоїти ще задовго до початку систематизованого вивчення основ правознавства. Власне кажучи, йдеться про інтегроване морально-правове виховання, оскільки мораль не суперечить праву, а виконує роль своєрідної передумови і підґрунтя останнього.

У проекті державного стандарту загальної середньої освіти в Україні передбачено, що на рівні початкової школи учні повинні мати: «Поняття про державу і право, їх зна­чення для розвитку людства. Загальне уявлення про державотворчі традиції України і її боротьбу за власну державність. Назва нашої держави. Державна символіка. Поняття про загальновизнані права людини і рівність прав громадян. Права і обов'язки учнів. Понят­тя про взаємні обов'язки батьків і дітей. Поняття про основні правопорушення, поши­рені серед молоді, і юридичну відповідальність за них».

Результатом правової освіти на цьому етапі має стати: «Вміння пояснити, що таке держава і право, усвідомлення їх цінності для суспільства. Формування поваги до історії вітчизняної державності. Знання правильної юридичної назви своєї держави, її сим­воліки. Формування поваги до атрибутів державності. Вміння пояснити, що таке права людини і рівність прав. Формування поваги до прав інших людей. Знання основних правил внутрішнього розпорядку школи. Усвідомлення необхідності їх додержання. Знання основних моральних і правових норм щодо поведінки в сім'ї. Знання найнебезпечніших правопорушень, поширених серед молоді. Усвідомлення необхідності утри­муватися від їх скоєння».

/ Див.: Державний стандарт загальної середньої освіти в Україні. Освітня галузь «Суспільствознавство». Проект.— К.: Генеза, 1997.- С.29-32.

У наступних класах (в основній школі, але до початку вивчення систематизовано­го курсу основ правознавства, який відповідно до проекту державного стандарту запла­новано для старшої школи, а зараз вивчається у 9 класі) учні мають знати: «Конкрстно-історичні особливості основних етапів розвитку вітчизняної і зарубіжної державності. Загальне поняття про незалежну, правову, соціальну і демократичну державу. Поняття про народ як єдине джерело державної влади. Загальне поняття про призначення вищих органів влади (Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Конституційного Суду України). Розвиток прав людини в історії людства і українського народу. Історичне значення Великої хартії вольностей 1215 р., Нареаз Согріїх Асі 1б79 р., Конституції США 1787 р. і Білля про права 1789-1791 рр., Декларації праи людини і громадянина 1789 р. Права людини в Руській правді, Литовських статутах, Магдебурзькому праві, козацькому праві та інших пам'ятках вітчизняного прана. Перелік основних прав людини в Конституції України. Правовий статус учнів. Основи шкільного самоврядування. Загальне поняття про трудовий договір як основу трудових відносин. Основні поняття сімейного права (шлюб, сім'я, розлучення, усиновлення, опіка, піклування. Поняття про основні види злочинів, передбачені українським законодавством. Необхідна оборона і крайня необхідність як обставини, що виключають кримінальну відповідальність. Правові наслідки заподіяння шкоди майну громадян і юридичних осіб».

Відповідно результатом правової освіти у цих класах основної школи мають стати: «Знання основних історичних етапів розвитку вітчизняної і зарубіжної державності, Вміння пояснити сучасні вимоги до цивілізованих держав. Знання загального призначення вищих органів державної влади в Україні, усвідомлення їх відповідальності перед народом. Знання основних етапів розвитку уявлень про права людини, найважливіших пам'яток політико-правової думки, в яких ці права закріплювалися. Усвідомлення пріоритетності прав і свобод людини в сучасній українській державі. Усвідомлення важливої ролі права в житті людей. Знання свого власного правового статусу як члена сім'ї і учня школи. Знання, які правопорушення є найнебезпечнішими для суспільства. Формування свідомого негативного ставлення до злочинів і іншої антигромадянської поведінки. Формування навичок активної протидії злочинам (необхідної оборони)"

Зазначений вище мінімальний перелік основних знань, вмінь і навичок, па пашу думку, може бути уточнений, але загалом дає оптимальне уявлення про завдання правового виховання й освіти у 1—8 класах, які ще не перейшли до систематизованих.

Крім того, окремі теми можуть бути висвітлені на уроках історії, народознавства, української літе­ратури тощо. У світлі зазначеного актуальним завданням стає передбачити і узгодити все це на рівні конкретних навчальних програм, що досі ще фактично не зроблено.

В інтересах правового виховання можна використати також виховні години, зустрічі з юристами та інші заходи у позаурочний час. Зокрема, пропонується така орієнтовна тематика виховних бесід правового змісту, що пройшла апробацію у Львівській приватній школі бізнесу «777».

5 клас

1. Людина людині — друг.

2. Що таке справедливість?

3. Що означає «Берегти честь змолоду»?

4. Твої права в школі.

5. Твої права поза школою.

6. Обов'язки учнів.

7. Символіка і життя.

6 клас

1. Людина — найвища цінність.

2. Права учня.

3. Для чого існують закони?

4. Обов'язки учнів.

5. Я обираю телепередачу.

7 клас

1. Виховувати в себе дисциплінованість — готуватись до майбутнього життя,

2. Конвенція про права дитини.

3. Що таке правопорушення?

4. Права і обов'язки семикласника.

5. Самовиховання і життєві плани.

6. Лінощі — мати всіх людських вад. ...

8 клас

1. Людина як результат взаємодії природи і суспільства.

2. Життя людини — найвища моральна цінність.

З-Діяльність як спосіб існування та самоорганізації людини.

4. Пам'ятати своїх предків — обов'язок людини.

5. Місце людини в суспільстві.

6. Бережливість, щедрість і марнотратство.

7. Мораль і право.

8. Правопорушення.

9. Право людини на екологічно чисте середовище.

10. Ідеали людини.

11. Народна мудрість..

12. Людина в сім'ї.

13. Підліток в сім'ї.

Проте бесіди і лекції малоефективні у молодшій школі. Тут, на нашу думку, слід віддати перевагу ігровим формам навчання. Так, скажімо, можна провести змагання :і метою виявлення кращих знавців правил поведінки учнів або правил дорожнього руху, вікторину, яка допоможе вивчити основи державного ладу, державну символіку та адміністративно-територіальний устрій України, тощо.

Зауважимо, що існує численна література про викладання прав людини у молодшій і основній школі. Зокрема деякі методичні розробки уроків періодично друкуються в бюлетені Харківської правозахисної групи «Права людини. Громадянська освіта, До волі цікавий посібник «Права людини. Розробки уроків для вчителів 2-3 класів загальноосвітніх шкіл» вийшов нещодавно у м. Луцьку. (Замовлення на останнє видання можна надсилати за адресою: 263026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Кравчука, 30, ЗОШ № 26, В. Півницькому).

На завершення слід нагадати, що існує також ще одна проблема юридичного характеру, з якою може стикнутися вчитель будь-якого класу. Йдеться про необхідність створення у ряді випадків системи педагогічних засобів, спрямованих на виправлення і перевиховання учнів, схильних до правопорушень та ігнорування загальні і прийнятих норм поведінки. Щодо таких учнів рекомендується ретроспективне вивчення особистості школяра з урахуванням обставин його виховання в сім'ї, в школі та мікро середовищі; складання зведених психолого-педагогічних характеристик па їх нові матеріалів особової справи та інформації, одержаної від осіб, що здійснювали виховно-профілактичну роботу з учнем; розроблення комплексної програми педагогічного впливу на підлітка з урахуванням усіх попередніх успіхів і прикріплення громадського вихователя та застосування інших загальнопедагопчпих та спеціальних заходів впливу з метою викорінення негативних якостей особистості.

Загалом більшість питань правового виховання і правової освіти у 1-8 класах ПО требує кардинального вирішення на рівні принаймні Міністерства освіти України. Про тс брак відповідних нормативних документів не знімає гостроти проблеми і не дає ним права на самозаспокоєння. Досвід багатьох педагогічних колективів і кращих вчителів України свідчить, що з кожним роком ці питання набувають все більшої ваги, а разом З тим активізуються і відповідні творчі пошуки наших колег.

РОЛЬОВІ ІГРИ НА УРОКАХ ПРАВОЗНАВСТВА

Одним із важливих завдань, що його мав вирішити курс правознавства, — навчити учнів діяти у різноманітних життєвих ситуаціях, захищати свої права відповідно до пра­вових норм. Вирішити це завдання можна лише використовуючи різноманітні методи навчання. Ефективним засобом навчання є використання ділових (рольових) ігор різної тематики.

Проведення таких ігор потребує ретельної ПІДГОТОВКИ. Тему гри слід визначити не пізніш як за 1—2 тижні, а для більш складних — паніть за 3—4 тижні до її проведення. У найпростіших іграх (більшість ігор з трудового законодавства, деякі ділові ігри з кримінально-процесуального права) розподіл ролей доцільно провадити безпосеред­ньо перед початком гри (це сприятиме тому, щоб всі учні плуталися до виконання кож­ної з ролей). В інших, більш складних іграх ролі слід розподілити заздалегідь, щоб учас­ники встигли не лише ретельно вивчити свої «службові обов'язки» у грі, а й підготувати необхідні документи, матеріали, а іноді й обладнати приміщення. Однак в усіх випадках бажано використовувати жеребкування для розподілу ролей, враховуючи їх складність та можливості окремих учнів.

Перед початком гри доцільно нагадати учням основні правові норми, що стосу­ються теми. Це бажано зробити шляхом опитування учнів (як правило тих, хто не одер­жав активних ролей у грі). Також необхідно вказати цілі гри. Для активізації роботи кожного учня на уроці, їх залучення до участі у грі, доцільно поставити завдання перед учнями — спостерігати за діями кожного з учасників для подальшого аналізу дій, визна­чення допущених помилок.

Обов'язковою складовою кожної рольової гри має бути підсумковий аналіз. Для цього пропонуємо учням оцінити дії кожного з учасників гри, вказати на допущені ни­ми помилки, а також запропонувати, як слід було діяти правомірно. Доцільно також запропонувати самим учасникам зробити самоаналіз своїх дій, вказати, з якими зауваженнями вони згодні, а які вважають помилковими.

Після такого багатостороннього аналізу вчитель має підвести підсумки гри, акцен­тувати увагу учнів на найважливіших та найактуальніших для них нормах, що вивчались у процесі гри.

Для активізації учнів можна застосувати ще один прийом — під час розподілу ро­лей треба доручити кожному учаснику підібрати одну свідому помилку, якої він припустився під час гри та попередньо повідомить про це вчителю. Бажано, щоб ця помил­ка не була очевидною, а вимагала б виявлення глибоких знань та уваги під час гри.

Існує чималий досвід у проведенні рольових ігор з різних галузей законодавства.

Так, при вивченні трудового законодавства можливе проведення ігор, що імітують прийняття на роботу, накладення дисциплінарних стягнень, звільнення.

Під час гри «Прийняття на роботу» закріплюються знання учнів про правила прий­ому на роботу різних категорій працівників. Для проведення гри розподіляються ролі: керівник підприємства, начальник відділу кадрів, а також претенденти на роботу, Ос­танніх доцільно визначити кількох, обумовивши їх різні категорії — дев'ятикласник у

віці 15 років, що влаштовується па роботу у вільний від навчання час; випускник школи (17 років), що вперше влаштовується на роботу; вчитель, що переходить на нове місце роботи; водій, який повернувся з лав збройних сил, тощо.

Бажано також підготувати картки з назвами документів, які потрібні для прийнят­ій на роботу, а також, таких, що не повинні вимагатися при укладанні трудового договору: паспорт, свідоцтво про народження, військовий квиток, диплом про закінчення вищого навчального закладу, свідоцтво про неповну та повну середню освіту, трудова книжка, довідка з ЖЕУ про попереднє заняття, характеристика, медична довідка, згоди батьків, згода школи, направлення служби у справах неповнолітніх, довідка з поперед нього місця роботи тощо.

Після розподілу ролей учням пропонується почергово відібрати з числа запропо­нованих документи, що потрібні їм для укладання трудового договору з урахуванням ролі, яку вони грають. Після підбору необхідних документів учень повинен провести пе­реговори з «керівником підприємства», під час яких визначити необхідні та, у разі бажання і потреби, додаткові умови трудової угоди (місце роботи, посада та кваліфікація, питання оплати праці, початок роботи тощо), враховуючи вимоги КЗпП до відповідних категорій працівників.

Наступний епізод гри пов'язаний з роботою «начальника відділу кадрів», який по­винен перевірити «документи», що будуть йому подані, та прокоментувати їх комп­лектність та правильність підбору. Крім того, він повинен здійснити юридичне оформ­лення прийняття на роботу — запропонувати написати заяву та підготувати наказ про прийняття на роботу.

При проведенні гри можна також не давати картки з назвами документів, а запропонувати учням самим підготувати їх у відповідності з умовами завдання.

До початку гри вчитель готує опис ситуацій (порушень), щодо яких потрібно буде вжити заходів дисциплінарного впливу. Учасникам, що виконують ролі представників адміністрації, належить зажадати від «порушників» пояснень. Можливо запропонувати одному з «порушників» відмовитися від написання пояснення, на що повніша бути Відповідна реакція «представників адміністрації».

Одержавши пояснення від «порушників», «представники адміністрації» повинні ви значити можливі стягнення у відповідності з тим, яке порушення сталося. У разі винесення догани «співробітник відділу кадрів» або «директор» повинні підготувати відповідний наказ.

У разі застосування такого заходу, як звільнення, «керівник» повинен звернутої до профспілкового органу після одержання пояснення. У цьому епізоді гри беруть участь «представники адміністрації», що повідомляють про порушення і заходи, що пропонується застосувати, «порушник» дає пояснення. На підставі цього члени профспілкового комітету повинні прийняти рішення про надання згоди на звільнення чи відмови в цьому. При цьому рішення як «адміністрації», так і «профкому» мають бути аргументовані, містити чіткі посилання на норми закону. У відповідності з рішенням профспілкового органу «представник адміністрації» готує відповідний наказ чи розпорядження.

Якщо «порушник» має додаткові гарантії щодо застосування до нього заходів дис­циплінарного впливу або звільнення, «представник адміністрації» повинен взяти це д< > уваги. Саме для цього залишені «резервні» учасники гри, які одержують відповідні ролі — «членів районного комітету профспілки», «комісії у справах неповнолітніх-тощо, які повинні розглянути подання та прийняти необхідні рішення. Аналогічно про вадиться гра з питань звільнення з роботи.

Рольові ігри успішно можуть бути проведені під час вивчення теми «Демократія. Вибори. Референдум». Вони закріплюють знання учнів щодо виборчого права України, формують вміння реалізовувати свої політичні права на участь в управлінні державою. Для успішного їх проведення потрібно досить ґрунтовно знати виборче законодавстві і, виходячи за межі звичайної шкільної програми. Застосовувати її доцільно у найбільш сильних класах та класах з поглибленим вивченням правознавства.

Підчас першої гри імітується проведення двох засідань окружної виборчої комісії для реєстрації претендента на кандидата в депутати та кандидата в народні депутати України. Для проведення гри розподіляються ролі — голова та заступник голови комісії, секретар, члени комісії, особи, що висунуті претендентами в кандидати різними шли хами (від трудового колективу, від політичної партії, від виборців) та їх представники, спостерігачі, представники преси. Розподіл ролей доцільно провести заздалегідь, бо для успішного проведення необхідний певний час для підготовки відповідних документів.

Наступна гра присвячена діяльності дільничної виборчої комісії. її організація ба­гато в чому нагадує попередню, але дещо змінюється склад учасників. Серед тих, хто бере участь у грі, — члени комісії на чолі з головою, спостерігачі. Крім того, повинні бути призначені учні, що виконуватимуть роль виборців.

Для підвищення зацікавленості у грі бажано дещо змінити звичайну обстановку в Класі, наблизивши її до «інтер'єру» виборчої дільниці, тобто встановити відповідним чином парти (столи), позначити місце кабіни для голосування, підготувати урну для голо­сування. Одночасно учнями -«членами комісії» готуються необхідні документи — списки виборців, бюлетні тощо.

Під час проведення гри імітується робота виборчої дільниці та дільничної вибор­чої комісії у день виборів. Серед помилок, які найчастіше трапляються, а також можуть бути свідомо допущені учасниками гри за пропозицією вчителя — непроведення огля­ду урни для голосування перед його початком, урну не опломбовано, не заповнений та не опущений в урну членами комісії контрольний листок з появою на дільниці першо­го виборця, спроба отримання бюлетеня без пред'явлення документів, що засвідчують особу, або кількох бюлетенів. Один з виборців, вдаючи з себе немічного, може зверну­тися за допомогою у заповненні бюлетеня до члена комісії. Слід також звернути увагу учнів на порядок дій комісії після закінчення голосування та під час підбиття підсумків голосування на дільниці.

Ще один блок ігор стосується кримінального та кримінально-процесуального законодавства. Бажано ці ігри проводити комплексно, послідовно розвиваючи умовну справу. Це підвищує зацікавленість учнів та ступінь їх участі у грі.

У комплексі ігор «Слідчі дії» можна запропонувати учням розіграти ситуації допи­ту обвинувачуваного, свідка, впізнання предмета чи особи, очної ставки тощо. Для ви­конання ролей призначаються лише основні учасники — слідчий, підозрюваний, свідок, адвокат. Якщо ж процесуальні норми вимагають участі інших осіб (учасників пізнання особи, понятих, представників неповнолітнього, педагога тощо), учасники Гри повинні заявити про це для їх додаткового призначення або самостійно запрошу­ють додаткових учасників з числа присутніх учнів. Для спрощення гри та економії часу можна завчасно обумовити проведення всіх цих дій без реального складання протоко­лу лише з обумовленням його ведення.

Після «закінчення слідства» можна перейти до найскладнішої гри в цьому комп­лексі — «Судовий процес». При цьому призначаються судді, секретар судового засідання, підсудний, адвокат, прокурор (державний обвинувачувач), свідки, експерт тощо. При цьому повинні бути дотримані основні процесуальні моменти (порядок допиту свідків, забезпечення права на захист тощо). Необхідно Створити обстановку, наближену до інтер'єру зали судових засідань — розташування меблів, на явність місця для «видалення» свідків тощо.

Для розгляду в іграх доцільно пропонувати ситуації, що знайомі учням з реальнії ми або подібними до реальних обставинами (вулиці району школи, об'єкти, що знайомі учням) — це активізує фантазію учнів, дозволяє їм активніше долучитися до «розслідування» обставин справи. Такими справами можуть бути крадіжка, розбійний напад, хуліганство, заподіювання тілесних ушкоджень.

Крім вищезгаданих, можливе проведення рольових ігор й іншої тематики, зокре­ма щодо дій покупця товару неналежної якості, участі у референдумі, створення дитячої громадської організації (її установчі збори) тощо.

Зрозуміло, що суттєвою перешкодою для широкого впровадження рольових ігор є обмеженість часу, визначеного для вивчення правознавства в цілому, але, враховуючі і ефективність ігор для всебічного засвоєння матеріалу, а також зацікавленість учнів, ба­жано використовувати їх у навчальному процесі.

Зауважимо також, що перелік можливих рольових (ділових) ігор достатньо широ­кий і, безумовно, не вичерпується вищенаведеним. Так, низка цікавих ігор пропонується у посібнику «Права людини. Методичні рекомендації для вчителів загальноосвітніх шкіл, гімназій та ліцеїв» (К: Право, 1996). Власні напрацювання мають і багато вчителі)! правознавства (див. «Адреси передового досвіду»).

БІОГРАФІЧНІ СЮЖЕТИ

Вітчизняна школа традиційно приділяла і приділяє велику увагу вихованню молоді на прикладі життя видатних діячів минулого і сучасності, борців за кращу долю свого народу і всього людства, корифеїв культури і науки, людей, чиє життя варте пошани і наслідування. Всупереч цьому викладанняйтрава і досі має здебільшого сухий, фор­малізований, зовсім не пов'язаний з конкретними особистостями характер. На вступ­них іспитах до вищих навчальних закладів, під час різного роду конкурсів і змагань навіть кращі учні вражають повним незнанням імен видатних юристів України, невмінням розказати про видатних державних діячів, а про відомих правозахисників і поготів.

Саме на прохання вчителів у новому підручнику «Основи правознавства» (видав­ництва «Перун») було вміщено цикл портретів видатних вітчизняних юристів, держав­них діячів, а також деяких мислителів, у творчості яких значна увага приділялась питан­ням держави. Портрети супроводжуються короткою біографічною довідкою, що харак­теризує відповідного діяча, його зв'язок з Україною, а також у більшості випадків містить ще й своєрідну «прив'язку» до змісту параграфа підручника.

Звичайно, вже сама наявність портрета у підручнику запам'ятається учневі, автома­тично ототожнить певну постать з курсом «Основ правознавства». Але вона здатна спо­нукати і до більшого. Так, досвідчений вчитель може на кожному уроці організовувати обговорення короткого (на 4-6 хвилин) повідомлення заздалегідь підготовленого учня про людину, портрет якої вміщено у підручнику.

Вчитель також може запропонувати всьому класові як додаткове домашнє завдан­ня для тих, хто бажає одержати добру оцінку, виписати з енциклопедичних довідників основні дані про відповідного правознавця. Для таких виписок можна навіть завести ж окремий зошит, або всім класом вести красиво оформлений альбом «Корифеї вітчизняного правознавства», кожна сторінка якого буде присвячена окремій людині і міститиме Текст найкращого реферату з числа написаних учнями. Різних варіантів використання біографічних сюжетів може бути чимало.

Основна суто методична трудність полягає в тому, аби навчити учнів відрізняти сучасне правознавців (людей зі спеціальною юридичною освітою) від державних діячів (президентів, прем'єрів тощо), які є державотворцями, але не державо(право)знавцямп у вузькому розумінні цього слова. Слід також пояснити, що такі величні постаті, як Т. Г. Шевченко, І. Я. Франко, Леся Українка, М. С. Грушевський зробили видатний внесок у розвиток багатьох напрямів культури і науки, в тому числі і правознавства, але не варто називати їх юристами, бо основний напрям їхньої діяльності виходив далеко за межі власне юридичної науки.

Інша практична проблема полягає у відсутності в шкільного вчителя відповідної літератури юридико-біографічного характеру, яку він міг прочитати сам і порскомспдувати своїм учням. У зв'язку з цим можемо порадити шукати необхідну інформацію н універсальних енциклопедіях (Українській Радянській Енциклопедії, Енциклопедії ук­раїнознавства тощо). Ряд персоналій вітчизняних юристів вміщено у фундаментальній «Енциклопедії етнодержавознавства» (Київ, 1997 р.). Крім того, біографічні дані про всіх українських академіків-правознавців і фрагменти їх вибраних праць можна знайти у ґрунтовному виданні «Академічна юридична думка» (Київ, 1998 р.). Основна необхідна інформація міститиметься також у багатотомній «Юридичній енциклопедії», перший том якої (літери А—Г) побачив світ наприкінці 1998 р. Багатьом українським правознавцям присвячено окремі біографічні нариси, які можна знайти у фахових юридичних киданнях «Право України», «Правова держава», «Вісник Академії правових наук України-тощо. (У додатку до цієї статті ми наведемо невеличкий список рекомендованої літератури.)

На уроках правознавства, крім осіб, портрети яких є у підручнику, можна розповісти (нагадати) учням про творця «Руської правди» Ярослава Мудрого, одною :і основоположників українського конституціоналізму Богдана Хмельницького, гетьмана емігранта Пилипа Орлика, непересічного державного діяча з оригінальними правовими поглядами Володимира Винниченка та багатьох інших державотворців.

Варто, мабуть, приділити певну увагу і загальновизнаним у світі борцям за права людини, лауреатам Нобелівської премії миру тощо. До їх числа належать Луп Сан Су К'І, Махатма Ганді, Вацлав Гавел, Мартін Лютср Юнг, Нельсоп Мандела, Йсонора Рузвельт, Андрій та інші відомі правозахисники.

Список рекомендованої літератури про видатних українських юристів

Академік Станіслав Дністрянський 1870—1935 (Біобібліографія) / Упорядник та автор вступу М. Мушинка; Відп. ред. К. Вислобоков. — К., 1992. — 94 с.

Академічна юридична думка / Укладачі І. Б. Узенко, Т. І. Бондарук; За заг. ред 10. С. Шемшученка. - К: ін. Ю. 1998. - 503 с.

Бабий Б. М. Очерк развития правових исследований в Украинской ССР 1919-1984. - К.: Наук, думка, 1984. - 19бс.

Богуславский М. М, Уусталь А. Т. Видающийся учений международник В. 3. Гр;і барь (К 120-летию со дня рождения) // Советское государство и право — 1985.-№ 11. -С. 120-126.

Борис Мойсейович Бабій (Біобібліографія вчених Української РСР) / Вступна стат­тя А. П. Таранова; Упорядник Г. О. Оскома. — К: Наук, думка, 1984. — 58 с.

Валентин Карлович Мамутов (Біобібліографія вчених України) / Вступна стаття С. 3. Михайлина; Упорядник В. І. Дудіна. — К: Наук, думка, 1994. — 64 с.

Василенко М. П. Академік Богдан Олександрович Кістяківський 16 (29) квітня 1920 р. (некролог та оцінка діяльності) // Записки Соціально-економічного відділу УАН. - 1923. - Т. 1. - С. УШ-ХІ.

Василенко М. П. Академік Орест Іванович Левицький 9 травня (26 квітня) 1922 р. // Записки Соціально-економічного відділу УАКГ — 1923. — Т. 1. — С. XVI—XVIII.

Віктор Васильович Цвєтков (Біографія і бібліографія вчених-правознавців) / Упо­рядник В. І. Семчик. — Харків: Право, 1998. — ЗО с.

Віталій Іванович Семчик (Біобібліографія вчених України) / Вступна стаття В. П. Нагребельного; Упорядник О. Поліводський. — К, 1997. — 44 с.

Водотика С. Г. Академік Михайло Єлисейович Слабченко. Нарис життя та твор­чості. — Київ—Херсон, 1998. — 142 с.

Володимир Михайлович Корецький (Біобібліографія вчених України) / Вступнії стаття В. М. Денисова; Упорядник Г. О. Оскома. — К.: Наук, думка, 1984. — 60 с.

Вороненко В. В., Кістерська Л Д., Матвєєва Л. В., Усенко І. Б. Микола Прокопович Василенко. — К: Наук, думка, 1991- — 268 с.

Гурвич М. А. Академік В. М. Гордон як процесуаліст // Проблеми правознавства. -1968. - Вип. 10. - с. 135-140.

Депенчук Л. Богдан Кістяківський. — К: Основи, 1995. — 174 с.

Дурденевский В. Владимир Грабарь (1865—1956) // Грабарь В. 3. Материальї к ис горни літературьі мсждупародного права в России (1647—1917). — М., ЮЧН, - с, 5-12.

Дурденевский В. Н. Владимир Грабарь — юрист и историк (К 60-летию научні їй | льности) // Вестник МГУ. - 1949. - № 7. - с. 113-122.

Заруба В. М. Академік Михайло Єлисейович Слабченко // Заруба В. М. Постаті Дніпропетровськ, 1993- — с. 81-177.

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Наукові досягненні! і,і |0 років. (1949-1989). - К._: Ін Юре, 1999. - 347 с.

Корецкий В. М. Избраннне труди: В 2-х кн. — К.: Наук, думка, 1989. — Кн. І 44 с; Кн. 2. - 416 с.

Кристер А. Е. Академік Олекса Михайлович Гуляєв та його наукова творчість //За ски Соціально-економічного відділу ВУАН. — Т. 2-3. — К, 1926. — с. 20-46.

Кульчицький В. С, Вівчаренко О. А., Бойко І. Й. Українська юриспруденція в персі і ліях. — Івано-Франківськ, 1995. — 39 с.

Ладьіженский А. М. Памяти В. 3. Грабаря // Известия вузов. Правоведение. -

,965.-№3.-с. 177-179.

Малиновський О. Із щоденників / Публікація М. Д. Шабат, передмова і коментарІ.Б. Усенка // Вісник АН України. - 1993. - № 10. - с. 80-94.

Микола Василенко «Московські вчені заздрять Українській Академії наук». Доку­менти до 125-річчя з дня народження // Вісник АН УРСР. — 1991. — № 2. — с. 75-97.

Микола Прокопович Василенко (Біобібліографія вчених Української РСР) / Вступна стаття Ю. С. Шемшученка, І. Б. Усенка; Упорядник В. В. Вороненко. — К: Наук, думка, 990.-66 с.

Михальченко С. И. Ф. В. Тарановский и его концепция истории средневековой России // Отечественная культура и историческая наука XVIII—XX веков: Сборник ста-й Брянского государственного пединститута. — Брянск, 1996. — с. 79-103.

Москвич Л. Г. Вклад О. І. Левицького у вивчення звичаєвого права на Україні // Історіографічні дослідження в УРСР. — 1972. — Вип. 5. — с. 92-106.

Москвич Л. Г. Видатний історик, археограф-архівіст (До 120-річчя від дня народ­ження О. І. Левицького) // Український історичний журнал. — 1968. — № 12.

с. 125-129.

Назаренко Є. В. П. О. Недбайло — вчений, педагог, громадським діяч (1907-1974 рр.) // Право України. - 1997. - № 7. - с. 58-61.

Наріжний С. М. П. Василенко і його наукова діяльність. — Львів, 1936. — 41 т.

Національна юридична академія України 1920-1995. Історичний нарис. — Харкіи, 1995.-122 с.

Окіншевич Л. О. Моя академічна праця в Україні — Львів, 1995. — 88 с.

Орест Левицький (1848-1922): Біобібліографічний покажчик / В. О. Мокляк (авт, уклад.). — Полтава, 1993- — 112 с.

Правовий статус Академії наук України (історія та сучасність) / Ю. С. Шеміпучсп ко, І. Б. Усенко, В. А. Чехович та інші. — К: Наук, думка, 1993. — 298 с.

Раде Михальчик. История сербского права в трудах Федора Тарановского // І'ус ская ємиграция в Югославии. — М.: Индрик, 1996. — с. 223-236.

Сборник статей, посвященньїх памяти академика, профсссора Владимира Михай­ловича Гордона. — Харьков, 1927. — 322 с.

Скакун О. Ф. М. О. Максимейко як історик права // Проблеми правознавства. — 1972. - Вип. 21. - с. 120-128.

Серафим Владимирович Юшков (трудн вндающихся юристов). — М: Юрид. лит., 1989.- 464 с

Сібільов М. М. Василь Пилипович Маслов (1922—1987) // Вісник Академії право­вих наук України. — 1997.— Вип. 3. — с. 114-118.

Усенко І. Б. Академік Тарановський: повернення на батьківщину // Вісник НАН України. - 1998. - № 3-4. - с. 45-55.

Усенко І. Б., Чехович В. А. Біля джерел радянської історико-правової науки (До 100 річчя з дня народження члена-кореспондента АН УРСР С. В. Юшкова) // Вісник АН УРСР. - 1988.-№ 5. - с. 90-94.

Усенко І. Б. Наукова спадщина академіка С. С. Дністрянського // Правова держава. - Вип. 7. - К, 1996. - с. 229-242.

Усенко І. Б., Циганкова Е. Г. У пошуках історичних коренів сучасності: До 125-річчя від дня народження О. О. Малиновського // Вісник АН УРСР. — 1993. — № 9. — с. 74-90.

Уусталь А. Т. В. 3. Грабарь в Тартуском университете // Известия вузов. Правоведение. - 1982. - № 4. - с. 18-24.

Ювілейний збірник в честь професора доктора Станіслава Дністрянського. — Пра­га, 1923. - 318 с.

Юридична наука і освіта на Україні / Ю. С. Шемшученко, І. Б. Усенко, Б. М. Бабій та інші. — К: Наук, думка. 1992. — 300 с.

Юрій Сергійович Шемшученко (Біобіблібграфія вчених України) // Вступна стат­тя В. І. Семчика; Упорядник Ю. Я. Касьяненко. — К: Генеза, 1995. — 52 с.

Юридический институт Одесского государственного университета. Исторический очерк. — Одесса, 1996. — 160 с.

ГУМАНІТАРНО-ПРАВОВИЙ НАПРЯМОК В ОСВІТІ УЧНІВ ЗАГАЛЬНООСВІТНІХ ШКІЛ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

У час становлення й розвитку основ громадянського суспільства у новоутворених державах на теренах колишнього СРСР особливої ваги набирає роль освітніх програм, що так чи інакше впроваджуються у життя через систему навчальних закладів. В умовах занепаду колишніх економічних та культурно-освітніх зв'язків між країнами СНД доволі корисним і ефективним є споглядання й узагальнення досвіду наших сусідів в освітній сфері.

Право є могутнім засобом для побудови цивілізованої держави й відповідно грома­дянського суспільства. Тому зрозуміло, що зі зростанням ролі права зростає й роль важ­ливого засобу цієї побудови правової освіти.

Відповідно зростає й роль правознавства як шкільного предмета. Адже саме право­знавство є засобом формування правової свідомості та цивілізованого світогляду шкільної молоді.

Забезпечення необхідного виховного впливу правознавства на учнів у сучасних умовах неможливе без урахування тих змін, що прийшли в наше життя, зокрема в сис­тему народної освіти, внаслідок реформування правової системи держави. Полягають вони насамперед у змінах психологічних особливостей учнів, у їх інтелектуальному та моральному розвиткові.

Неабияке значення має й збільшення інформації, в тому числі й з правознавства. Це, в свою чергу, зумовлює зміни в методиці викладання, в усій діяльності системи освіти.

Очевидно, що головним завданням методики правознавства на сучасному етапі є пошуки дальшого піднесення ефективності викладання, удосконалення традиційних і вироблення нових форм, методів і прийомів вивчення правознавства, які забезпечили б належний рівень правничої освіти та виховний вплив на учнів.

Тому будь-яка науково-методична праця, зокрема посібник для вчителів-право-знавців, не зможе задовольнити тих, кому він адресується, якщо в ньому не будуть вра­ховані вимоги сучасності, не буде зроблено спроби висвітлити й обґрунтувати передо­вий досвід викладання з урахуванням того нового, що прийшло в практику школи, зок­рема наших найближчих сусідів. Це стосується насамперед застосування технічних за­собів навчання, змін у методах і прийомах викладання, викликаних зростанням інтеле­ктуально-пізнавального рівня учнів, упровадження методу самостійної роботи, досвіду факультативних занять з правознавства, використання у навчальному процесі най­новіших досягнень теорії методики.

У даній статті ми даємо спробу стисло подати систему вивчення правознавчих ди­сциплін у загальноосвітніх школах Російської Федерації з урахуванням цих вимог су­часності.

Освітні програми наших сусідів характеризуються низкою специфічних рис, ос­новні з яких потребують короткого огляду.

Концентри в освіті. У Російській Федерації у відповідності до Конституції РФ громадянам гарантується право на основну безкоштовну освіту, тобто неповну загаль­ну середню освіту з 1 по 9 клас.

У зв'язку з цим навчальні плани та програми розбито на два так звані концентри 1-9 клас та 10-11 клас. Отже, підручники та інше методичне забезпечення до них також можна розділити на дві групи: підручники, що містять пропедевтичні знання, та підручники, що містять поглиблені й розширені знання.

Загальнофедеральні та регіональний компоненти освіти.

Російська федерація

Альтернативність предметів. Гуманітаризація освіти передбачає наявність декількох предметів, з яких можна вибрати один, що найбільш відповідає цілям того чи іншого типу навчального закладу.

Варіативність підручників та програм. На теренах Росії існують декілька нау­кових та науково-методичних центрів, які у співробітництві, а іноді й паралельно один одному, досліджують та забезпечують усім необхідним той чи інший курс загально­освітньої програми. Це дозволяє вчителеві вибрати із декількох програм та навчально-методичних комплектів той, котрий для нього та його учнів кращий, з його точки зору.

Авторські школи та новаторство. Учителі-практики, які володіють достатнім педагогічним досвідом, створюють авторські програми, забезпечення під них. Працю­ють як експериментальні майданчики платні школи, педагогічні співдружності та ін.

Такі основні особливості російської освіти та навчально-методичного забезпечен­ня. Що ж стосується гуманітарно-правового напрямку в освіті РФ, то він містить декілька освітніх програм. Ми оглядово зупинемось на тих програмах та підручниках, які безпо­середньо вивчають питання правознавства, або частково зачіпають ці проблеми.

У 1992 році в рамках загальноросійської освітньої реформи за підтримки програ­ми «Оновлення гуманітарної освіти в Росії», що фінансувалась Міжнародним Фондом «Культурна ініціатива» (засновник - Фонд Джорджа Сороса), вийшов у світ підручник В. О. Мушинського «Основи правознавства», котрий у доповненому та переробленому вигляді витримав п'ять видань. У 1994 році цей підручник був визнаний Міжнародною асоціацією «Знання» кращою науково-популярною книжкою року. До підручника ви­дані Хрестоматія та робочий зошит, що дає підстави говорити про наявність повного науково-методичного комплексу з курсу «Основи правознавства». Програма цього кур­су вивчається у 9-му класі і розрахована на 8*4 години (1 урок на тиждень). Структура підручника доступна у роботі як для вчителів, так і для учнів: 1 параграф — 1 урок. Пара­графи згруповано у п'ять розділів: «Людина і громадянин», «Право та справедливість», «Закон і влада», «Галузі приватного права», «Громадянське суспільство та правова держа ва». Посібник містить синтез знань про державу, правосуддя, галузі права та права лю­дини і громадянина. Курс, як зазначає у вступній статті автор, є пропедевтичним. Однак від себе зазначимо, що у теперішній момент в Росії немає курсу, цілеспрямованого на поглиблене вивчення правознавства у 10-11 класах.

Курс «Основи правознавства» у 9-му класі доповнюється цілою низкою інших курсів.

До нового суспільствознавчого курсу «Людина», що вивчався у 9-му класі, видавництвом «Дрофа» було випущено підручник з аналогічною назвою — автор П. С. Гуревич.

Синтез філософських, психологічних, культурологічних знань надає можливості учням у загальних рисах ознайомитися зі складним світом людини. У додатку подані «Загальна декларація прав людини» та «Декларація прав дитини»

У Росії досить плідно працює Інститут людини при Російській академії наук. Раз на півроку виходить об'ємний журнал «Людина», на сторінках якого висвітлюються чис­ленні проблеми людського буття. Незважаючи на те, що курс «Людина» — пропедевтика до курсу «Людина і суспільство», до якого створено, щонайменше, 5 навчально-методичних комплексів під програми авторських колективів, курс містить всеосяжне висвітлення проблеми прав та свобод людини і, зокрема права на життя та права на ^ смерть.

У 1992-1995 роках було здійснено спробу впровадження у програму загально освітньої школи окремого курсу «Права людини». А. Ф. Нікітін створив навчально-мето­дичний комплекс: навчальний посібник, хрестоматію, дайджест. Програма курсу не містила чіткої поурочно-годинної градації. Не був визначений і клас, де повинен би вив­чатись цей курс. У 1995/96 навчальному році курс «Права людини» увійшов як один із модулів до курсу «Громадянознавство».

«Політика і право» — це курс, що не доповнює «Основи правознавства», а є його альтернативою. У ньому синтезовано політологію і право. Автори нарізно вбачають місце курсу у загальноосвітній школі. А. Ф. Нікітін, який видав посібник з аналогічною назвою 1995 року у видавництві «Просвещение», розробляв програму та посібник для учнів 9-х класів. Група авторів — М. І. Шилобод, А. С. Петрухін та В. Ф. Кривошеєв — ство­рила підручник та хрестоматію, що розраховані на старшокласників. Три професори, які створили цей навчально-методичний комплекс, вважають його альтернативою кур­су «Людина та суспільство», хоча курс може бути і наріжним каменем для поглибленого вивчення правознавства у старших класах.

Самостійним та складним за модульною структурою у системі освіти РФ є курс «Громадянознавство». Він складається з окремих предметів модулів: «Права та свободи людини й громадянина»; «Людина та суспільство»; «Азбука соціальної психології»; «Основи ринкової економіки».

Існує Науково-впроваджувальний центр «Громадянин», що здійснює випуск літера­тури з курсу «Громадянознавство». У 1996 році у видавництві «Міжнародні відносини» мпйшов підручник В. О. Мушинського «Азбука громадянина». До цього часу у РФ вже було визначено, що громадянознавство, передовсім, це частина громадянської та правової освіти у середній школі, що забезпечує, зрештою, формування громадянського суспільства в Росії. Незважаючи на те, що громадянознавство вивчається до 11-го класу, підручник «Азбука громадянина» у поєднанні з підручником «Основи правознавства дозволяють дев'ятикласникові засвоїти правові ази.

Для учнів 10-11 класів у 1995 році вийшов у світ підручник «Демократія: держава та суспільство». Автори книги — Н. В. Давлетшина, Р. Дж. Кларк та Д. У. Рей — створили підручник, що містить доступну для старшокласників інформацію про основи демо­кратії. У 1997 році була перевидана книга, але вже не як підручник, «Громадянознавст­во», завершуючи цикл підручників з громадянознавства, з якими знайомляться учнів 11 класів.

Палітра гуманітарно-правового виховання в Росії була б висвітлена не повністю, якщо оминути такий напрямок, як історія держави і права у шкільному курсі РФ. Цікавими видаються доробки Санкт-Петербурзького університету педагогічної майстер ності. У 1995 році вийшла у світ книга для читання А. Я. Юдовської «Еволюція права у державах Європи та Америки (ХУІІ-ХІХ ст.), що розрахована на учнів 9-П класів. У 1996 році вийшов також посібник «З історії права», автори якого — А. В. Ільїн та А. С. Морозова, визначили його як посібник із правознавства для учнів 10-11 класів. Обидва ці посібники — регіональні, і ними послуговуються лише у загальноосвітніх школах Санкт-Петербурга, що не принижує оригінальності та необхідності подібних посібників і програм.

Слід також зазначити, що гуманітарно-правовий напрямок в освіті Росії добре за­безпечений періодичними виданнями. Зокрема щомісяця виходить журнал «Суспільст­вознавство у школі». Крім того, видається газета «Громадянознавство» (додаток до газе­ти «1 вересня»), що виходить щотижня. Газета містить матеріали за такими напрямками, як права людини, основи правознавства, конституцієзнавство.

Зрозуміло, зрештою, що наведений огляд програм та навчальної літератури лише дуже стисло відображує основні напрямки гуманітарно-правової освіти в Росії, однак, він дає можливість учителеві-правознавцю нашої країни визначити спільне та відмінне у підходах до правової освіти у наших державах.

НАЦІОНАЛЬНІ СТАНДАРТИ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ОСВІТИ У США

Останніми роками в Україні інтенсивно обговорюється питання громадянської освіти. Під егідою Ради Європи відбулося кілька семінарів, що були присвячені цій про­блемі. У цьому зв'язку доволі цікавим є досвід впровадження громадянської освіти в США

У 1994 році Центром громадянської освіти США було видано посібник «Національні стандарти громадянських прав і держави», який був перекладений ук­раїнською мовою та виданий у 1998 році харківським видавництвом «Фоліо» за підтримки Американського Дому в Україні. У цій статті пропонується стислий виклад даного посібника з коментарями.

1994 року в США був прийнятий новий закон, у якому закріплено кілька цілей, що мають бути досягнуті американською освітою до 2000 року. Наведемо окремі приклади.

Мета 3. Успішність учнів та громадянство. Зазначається, що до 2000 року усі американські школярі закінчать 4, 8 та 12 класи (І, II, і III ступені освіти, що відповідає 1—4, 5—9,10—11 класам нашої середньої загальноосвітньої школи). При цьому учні по винні виявити свою обізнаність з основ держави і громадянського права, продемонструвавши тим самим готовність до відповідної громадянської поведінки, до подальшого навчання та плідної праці. Учні мають брати участь у діяльності, що розвивав громадянську відданість, служіння суверенітету т;і особисту відповідальність (чітко прослідковується парадигма: держава суспільна людина).

Мета 6. Грамотність дорослих і а довічне навчання. Освітня мета передбачає, що громадяни США, які усі до 2001 року будуть грамотними, використають це досягнен­ня для того, аби діяти у відповідності до прав та обов'язків громадянина. Для досягнен­ня зазначеного Центром громадянської освіти було розроблено курс «Національні стандарти основ громадянських прав і держави» — від дитячого садка до 12 класу включно. Він був схвалений Управліннням досліджень та удосконалення в галузі освіти (аналог нашого Інституту змісту і методів навчання) і Міністерством освіти США. Ця програма має сприяти школам у вихованні розважливих та відповідальних громадян, яким властива свідома відданість основним припципам та цінностям, що є суттєвим для збереження та вдосконалений американської конституційної демократії.

Слід зазначити, що програма містить «стандарти змісту», котрі визначають, що саме учні повинні знати та вміти у сфері основ громадянських прав і держави. Конт­рольними межами, на яких учні мають показати певний арсенал навичок, вмінь та знань, є 4, 8 та 12 класи. Оволодіння цими стандартами покликано сприяти не лише приділенню особливої уваги громадянському вихованню у розкладі шкільних пред­метів, а й вивченню таких споріднених предметів, як історія, література, географія, еко­номіка та природознавство, а також позакласні заходи.

В американському посібнику наголошується, що самі стандарти не здатні покра­щити успішність учнів, однак, можуть стати важливою рушійною силою, що здатна спричинити до покращання успішності. Стандарти є довільними і необов'язковими для шкіл та штатів. Не розглядаються вони і як догмат.

Вступна частина посібника з'ясовує підвалини освіти з основ громадянських прав

і держави. Перш за все, обґрунтовується громадянське покликлання школи. Автори програми вважають, що для захисту й розвитку демократичного суспільства недостатньо

лише відповідних державних інститутів. Суспільство повинно спиратись на знання та навички своїх громадян і людей, що ними обрані на державні пости.

Мета освіти з основ громадянських прав і держави визначена як «свідома участь у політичному житті повноправних громадян, що віддані основним цінностям та прин­ципам американської конституційної демократії».

Певну роль у формуванні громадянських настанов у свідомості американських школярів відіграють сім'я, церква, засоби масової інформації. При цьому підкрес­люється «історична відповідальність школи» за розвиток розуміння учнями громадянсь­ких прав та обов'язків, що реалізується завдяки як офіційним, так і неофіційним навчальним курсам, котрі вивчаються з початкових класів.

Офіційна освіта повинна прищеплювати учням загальне розуміння суспільного життя, діяльності державних інститутів. Громадянська освіта має допомогти учням зро­зуміти функціонування американської та інших політичних систем, а також міжнародну політику США.

У посібнику вказується на необхідність підвищення уваги до громадянської освіти, що, у свою чергу, обумовлено відсутністю у штатах і окремих школах систематичної уваги аж до 12 класу до навчальних планів та програм у сфері громадянської освіти. Це почасти спричинено припущенням про те, що знання у галузі громадянської освіти набуваються учнями під час вивчення інших предметів.

Незважаючи на те, що студіювання історії, економіки, літератури та інших дис­циплін сприяє громадянській освіті, жоден з цих предметів невзмозі замінити систематичну громадянську освіту. Основи громадянського права і держави — міжпредметний курс, зміст якого складається з таких дисциплін, як політологія, філософія політики, історія, економіка та правознавство. Громадянська освіта розглядається американськи­ми колегами не як допоміжна у системі освіти, а як провідний предмет стосовно завдань освіти, що спрямовані на процвітання американської демократії. Знання основ грома­дянських прав і держави є особливо важливими для учнів з сімей з обмеженими соціально-економічними можливостями, і ці знання такі учні мають одержувати на по­чатковому та середньому рівнях освіти.

Посібник містить такі стандарти: для учнів, стандарти змісту, стандарти успішності для учнів, стандарти для вчителів, стандарти для шкіл, стандарти для органів штатів та місцевого самоуправління.

Стандарти для учнів — це вимоги, які уточнюють, що саме учні повинні знати й уміти, а також рівень їх успішності. До стандартів для учнів належать норми змісту та норми навичок.

У стандартах використовується термінологія, відібрана за двома критеріями: 1) терміни, необхідні для всіх учнів; 2) терміни, необхідні для розуміння подій у світі політики та управління. У першому випадку стандарти уникають застосування суто ака­демічних термінів і подекуди використовують загальновідомі терміни. У другому випад­ку стандарти використовують вмотивовані терміни. Це пояснює використання певних наукових термінів, що необхідно для розуміння процесів політики та управління. Такі терміни стисло пояснюються у посібнику або винесені до словника, що містить понад І ЗО термінів та їх визначень. Терміни, що використовуються у стандартах, слугують опорою для набування учнями навичок та вмінь, а саме:

«Визначати» — вміти відрізняти головне від другорядного, встановлювати етимо­логію речей і явищ та класифікувати їх за певними ознаками у конкретних умовах.

«Описувати» об'єкти через характерні рецептори, процеси та інститути, а також функції, цілі, засоби та якості із застосуванням причинно-наслідкового зв'язку

Стандарти конкретизують і практичні навички учнів, необхідні їм для ефективної участі у політичному процесі. Сюди належать: здатність впливати на політичну поведінку та рішення інших, співпрацюючи з ними; чітко обстоювати свої інтереси аж до провідних політиків; розв'язувати конфлікти; створювати коаліції; вести переговори: до­сягати компромісу та шукати консенсус.

Учні набувають практичних навичок завдяки таким засобам навчання:

1. Моніторинг політичної діяльності — спостереження за перебігом політичного процесу та рішеннями на урядовому рівні через засоби масової інформації тощо.

2. Вплив на політику уряду.

Для опанування учнями цих навичок їм можна запропонувати апробацію такого впливу через участь у політичній діяльності та управлінні на рівні свого класу: моделю­вання дій уряду та приватних закладів; моніторинг діяльності урядових та неурядових закладів та організацій; виклад своїх міркувань учнівським радам та адміністрації школи відстоювання своїх прав; виконання обов'язків, безпосередньо пов'язаних із суспільним життям, політикою та урядом.

Непідробну зацікавленість викликають «Стандарти для вчителів», що є критеріями здатності вчителів допомагати учням досягати високого рівня успішності під час засвоєння стандарту змісту. Ці критерії включають: 1) якість професійної підготовки вчи теля; 2) здатність передавати власні знання і навички: 3) якою мірою педагог відповідає вимогам курсів, що викладаються.

Що ж стосується змісту стандартів у галузі основ громадянських прав і держави, то він визначається змістом посібника, який розбитий на п'ять розділів. Кожен розділ вив­чається у 1—4, 5—8, 9—12 класах американської школи. Власне, це три концентри, че­рез які проходять сектори-розділи. Подібна структура потребує дещо детальнішого по­яснення.

Стрижнем І Розділу для 1—4 класів є питання «Що таке уряд і що він повинен ро­бити?» У II Розділі, що вивчається у 5—8, 9—12 класах, головним є питання «Що таке суспільне життя, політика і уряд?». Як бачимо, питання не змінено, а лише розширено для 5—12 класів.

Визначальним у змісті з 1 по 12 клас є такі питання:

1) необхідність та завдання уряду;

2) обмежені та необмежені уряди.

Тільки у 1-4 класах вивчаються такі питання:

1. Визначення уряду.

2. Визначення повноважень влади.

3. Функції уряду.

4. Значення обмеженого уряду.

Це становить основу знань та навичок учнів для вивчення у 5-12 класах таких питань:

1. Що таке суспільне життя, політика і уряд?

2. Визначення суспільного життя, політики і уряду.

Розуміння учнями взаємозв'язку між суспільним життям, політикою та урядом ґрунтується на знаннях таких понять, як «право», «закон», «конституція».

У 1—4 класах вивчаються:

1. Цілі правил та законів.

2. Оцінка правил та законів.

Своєрідна правова пропедевтика забезпечує перехід до вивчення у 5-12 класах таких питань:

1. Верховенство права.

2. Завдання та переваги конституції.

Вивчення цих питань виводить учнів 5-12 класів до наступного блоку:

1. Умови, за яких діє конституційний уряд (поєднання понять «уряд» та «конституція» у якісно нове поняття).

2. Розподіл повноважень і парламентська система (на основі знання категорій «влада» та «правила і закони», що вивчаються у 1—4 класах).

Учні 5—12 класів розглядають питання, пов'язані з конфедеративною, федеративною та унітарною формою держави.

Учні 9-12 класів розглядають такі питання:

1. Етимологія представництва.

2. Громадянське суспільство та уряд.

3. Мета політики та уряду.

Головне питання Розділу II у 1—4 класах — «Що таке основні цінності та принципи американської демократії?», а у 5—12 — «Що таке принципи американської політич­ної системи?».

З 1 по 12 класи розглядаються такі питання:

1. Основні цінності та принципи.

2. Характерні ознаки американського Суспільства.

3. Американська самостійність (у 9—12 класах це поняття сформульовано як «американська національна самостійність і політична культура».

4. Розмаїття американського суспільства (провідна ідея «Усі різні — усі рівні»).

5. Запобігання конфліктам та їх регулювання (провідна ідея «Краще солом'яна згода, ніж золота суперечка»).

У 1—4 класах розглядається питання «Розповсюдження ідеалістичних настанов», у 5-12 класах — «Розрив між ідеалами та реальністю в американському політичному та суспільному житті».

У 5-12 класах розглядаються такі питання:

1. Роль добровільних послуг в американському суспільному житті (у 9—12 класах додається питання «Роль організованих груп у політичному житті»).

2. Американська концепція конституційного уряду (деталізація поняття «конституційний уряд», що вивчається у Розділі І, з урахуванням американських особливостей.

3. Розрив між ідеалами та реальністю в американському політичному та суспільно му житті.

У 9—12 класах вивчаються питання, безпосередньо пов'язані з партійною си­стемою США:

1. Лібералізм та американська конституційна демократія.

2. Республіканізм та американська конституційна демократія.

Розділ III присвячений поясненню учням 1 — 12 класів питання «Як конституційно встановлений уряд впроваджує цілі, цінності та принципи американської демократії.

У 7 — 4 класах вивчаються такі питання:

1. Значення та значимість Конституції США.

2. Визначення членів уряду.

Це забезпечує розгляд з 1 по 12 класи таких питань як:

1. Структура та основні обов'язки федерального уряду (у 5—12 класах це питання сформульовано як «Розділ та обмеження повноважень федерального уряду»).

2. Структура та основні обов'язки урядів штатів та органів місцевого самоуп­равління.

У рамках Розділу учні 5-12 класів вивчають блок питань, пов'язаних з федеральним устроєм та розділом повноважень між органами влади:

1. Розділ повноважень між федеральним урядом та урядами штатів.

2. Основні (внутрішньополітичні та зовнішньополітичні) обов'язки уряду.

3. Фінансування діяльності уряду через оподаткування.

4. Уряди штатів.

Як і під час вивчення Розділу І, учні 5—12 класів опрацьовують вищевикладені питання у взаємозв'язку з такими як:

1. Право в американському суспільстві.

2. Громадський порядок.

3. Судовий захист прав особи.

У 5—12 класах вивчається значний блок питань політологічного та суспільствознавчого характеру, а саме:

1. Засоби політичної комунікації: телебачення, радіо і т. ін.

2. Політичні партії, виборчі кампанії.

3. Асоціації та групи.

4. Створення та здійснення державної політики.

Розділ IV присвячений зовнішній політиці США та міжнародним відносинам. Го­ловне питання, що вивчається учнями з 1 по 12 класи, — «Яким є характер взаємовідно­син США з іншими країнами. Міжнародні справи».

У 1—4 класах учням пояснюють, що таке «нації», а у 5—12 — що таке «національні держави». У початковій школі з'ясовують «взаємовідносини між націями», ;і у 5—12 кла­сах — «взаємовідносини між національними державами»

У 5-12 класах вивчається великий блок питань, що пов'язані як із внутрішньою, так і з зовнішньою політикою США:

1. Відносини США з іншими національними державами. Історичний контекст зовнішньої політики США. Цілі та засоби зовнішньої політики США.

2. США та міжнародні організації.

3. Вплив американської теорії демократії та прав особи на решту світу (Посібник неодноразово наголошує на провідній ролі США, аргументуючи це як історичними аспектами, так і теоретичними викладками).

У 5—12 класах учні окремим блоком розглядають питання, пов'язані з політичним, демографічним та екологічним розвитком США й усього світу.

Останній Розділ V права присвячений «громадянину США», і головне питання, що розглядається з 1 по 12 клас — «Якими є функції громадянина в американській політиці?»

Протягом усього періоду навчання у школі вивчаються такі питання:

1. Значення громадянства.

2. Набуття громадянства.

3. Особисті обов'язки.

4. Форми участі.

5. Політичне керівництво і державна служба.

6. Настанови, що посилюють активність громадян та сприяють правильному функціонуванню американської демократії.

Опанувавши свої обов'язки як громадян США, учні 5-12 класів вивчають блок питань, пов'язаних з їх правами:

1. Особисті права.

2. Політичні права.

3. Економічні права.

4. Обсяг та обмеження прав.

Обов'язки у 5—12 класах вивчаються як особисті, так і громадянські.

Окремим блоком вивчаються питання участі у політичному та суспільному житті країни:

1. Участь у суспільному та політичному житті країни та досягнення громадських та особистих цілей.

2. Форми політичної участі.

3. Політичне керівництво та державна служба.

4. Поінформованість та участь.

Учні, вивчивши основи громадянських прав і держави, мають вийти на один із трьох рівнів стандарту успішності, що є критерієм оволодіння на відповідному рівні стандарту змісту.

Так, учні 9—12 класів повинні:

базовий рівень: навести суттєві ознаки обмежених та необмежених урядів і хоча б по одному прикладу з сучасності та історичного минулого.

вищий рівень: окрім відповідності базовому рівню, учні мають пояснити різницю між таким видом обмеженого уряду, як конституційна демократія, і такими різновида­ми необмеженого уряду, як авторитарний і тоталітарний режим.

найвищий рівень: окрім відповідності знань та навичок базовому та вищому рівням, виявити глибоке розуміння вищевказаних політичних режимів, а також ролі громадянського суспільства та ідеології в обмежених та необмежених урядах.

Державні стандарти освіти в нашій країні перебувають на стадії розробки та обго­ворення. Американські стандарти з основ громадянських прав і держави становлячи, інтерес як з теоретичної, так і з практичної точки зору. Перш-за все, це досвід передової демократичної держави з багаторічним досвідом втілення у життя конституційних принципів та демократичних цінностей. Крім того, американські стандарти з основ громадянських прав і держави містять положення, що ними можна послуговуватися після адаптації до реалій нашого суспільства та держави.

АДРЕСИ ПЕРЕДОВОГО ДОСВІДУ

Кожному вчителеві, а особливо початківцю, в пригоді стануть адреси тих, хто може прийти на допомогу, порадити, як діяти у складній ситуації. Серед вчителів України є чимало тих, хто набув значного досвіду у викладанні правознавства, хто має цікаві напрацювання, власні педагогічні технології.

Пропонований у цьому посібнику список не є вичерпним. У кожному регіоні, па певно, знайдеться чимало вчителів, які б гідні були зайняти місце в цьому списку. У про­цесі його складання використано матеріали Всеукраїнського конкурсу «Вчитель року 99» з фаху правознавства, матеріали Асоціації вчителів правознавства, семінарів та конференцій з проблем шкільного правознавства.

Волинська область: Півницький Валерій Борисович, середня загальноосвітня школа № 6, м. Луцьк; Мельник Андрій Миколайович, середня загальноосвітня школа №26, м. Луцьк.

Дніпропетровська область: Тузлуков Вадим Анатолійович, середня загально­освітня школа № 72, м. Дніпропетровськ; Зима Олена В'ячеславівна, середня загально освітня школа № 9, м. Дніпропетровськ.

Донецька область: Сутковий Володимир Лукич, середня загальноосвітня школа № 11, м. Артемівськ;

Закарпатська область: Брецко Федір Федорович, міська гімназія, м. Ужгород; Машіка Володимир Томашевич, середня загальноосвітня школа № 6, м. Мукачеве.

Житомирська область: Ковтанюк Анатолій Васильович, міська гімназія, м. Жито­мир.

Івано-Франківська область: Трач Марія Миколаївни, Задніпрянська середня за­гальноосвітня школа Галицького району.

Київська область: Гейко Ірина Миколаївна, середня загальноосвітня школа № 6, м. Васильків; Куторій Раїса Павлівна, середня загальноосвітня школа № 6, м. Бровари; Шанюк Галина Іванівна, середня загальноосвітня школа № 7, м. Бориспіль; Ащенко Надія Василівна, середня школа № 2, м. Макарів.

м. Київ: Караваєва Олена Яківна, гімназія № 143- Лоха Людмила Олексіївна, серед­ня загальноосвітня школа № 107; Наровлянський Олександр Данилович, середня за­гальноосвітня школа № 124; Новицька Ніна Іванівна, гімназія-інтернат східних мов № 1; Ремех Тетяна Олексіївна, середня загальноосвітня школа № 35.

Львівська область: Ониськів Ігор Теодорович, середня загальноосвітня школа № 1,

Степанюк Віктор Кирилович, середня загальноосвітня школа № 11, м. Львів; Пилипенко Лілія Іванівна, школа бізнесу «777», м. Львів; Степаненко Стефанія Тадеївна, серед­ня загальноосвітня школа № 58, м. Львів.

Полтавська область: Магдик Ольга Олександрівна, Полтавський інститут після -дипломної освіти; Коровіна Лідія Дмитрівна, середня загальноосвітня школа № 9, м. Кременчук.

Харківська область: Булгакова Алла Володимирівна, середня загальноосвітня школа № 117, м. Харків; Проценко Світлана Павлівна, Клугіно-Башкирівська середня школа Чугуївського району; Кусайкіна Ніна Дмитрівна, середня загальноосвітня школа № 150, м. Харків.

Хмельницька область: Машталер Валентина Борисівна, ліцей № 18, м. Кам'янець-Подільський.

Херсонська область: Марченко Микола Миколайович, Великолепетихінська середня загальноосвітня школа.

Черкаська область: Силенко Валерій Анатолійович, гімназія № 1, м. Черкаси.

Автономна Республіка Крим: Семак Віктор Іванович, середня загальноосвітня школа № 23, м. Сімферополь.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ