2. Організація робіт по монтажу трансформаторних підстанцій

Електромонтажні роботи на трансформаторній підстанції виконують в дві стадії, тому що це скорочує термін роботи.

На першій стадії паралельно з будівельними роботами в будівельні конструкції встановлюють закладні частини або прикріплюють будівельно-монтажним пістолетом, ведуть підготовку трас проводок, монтують заглиблені заземлювачі для зовнішнього контуру заземлення, прокладають заземлюючі провідники в будівлях і по за будівлями, встановлюють втулки, в яких прокладають полоси заземлення.

По закінченні основних будівельних робіт монтують електроосвітлення і шини зазем- лення, встановлюють кріпильні деталі і опорні конструкції. Одночасно поза зоною, монтажу, в МЕЗ підготовлюють до монтажу комплектні заводські вироби, виготовляють монтажні вузли і блоки та нетипові монтажні вироби, заготовляють закладні частини, труби, шини, заземлення і струмопроводи. Укомплектоване в МЕЗ електрообладнання і апарати перевіряють і виконують його ревізію. Будівельно-опоряджувальні роботи приміщення, фарбування, улаштування полив та інше виконують після закінчення електромонтажних робіт першої стадії.

На другій стадії виконують монтажні і установочні роботи: установку комплектних пристроїв, монтаж повністю укомплектованих вузлів і блоків, прокладання проводив і кабелів, приєднання кабелів і проводив до електрообладнання та ін.

В приміщеннях трансформаторних підстанцій і розподільчих пристроїв закінчують спорудження, кабельних каналів, також укладку металевих або залізобетонних плит, скління; вікон, навішування дверей і врізання замків. Після установки електрообладнання, блоків щитів і пультів настилають чисті поли метлаською плиткою.

В камерах трансформаторів будівельники встановлюють напрямні під катки трансформаторів, засипають гравій в ями маслозбірників, встановлюють жалюзі і решітки.

Після закінчення монтажних робіт монтажна організація передає замовнику проектну документацію, до якої надається приймально-здавальна документація:

• акт здачі-прийомки електромонтажних робіт з додатком відомостей технічних

документів і змонтованого обладнання;

• акт передачі приміщень під монтаж;

• акт прийомки електрообладнання під монтаж;

• протоколи оглядів і перевірки вимикачів, роз’єднувачів, контактних з’єднань

ошиновки;

• протоколи заливки електроапаратів трансформаторним маслом і випробування

електричної міцності трансформаторного масла;

• результати вимірювання опору ізоляції електропроводок і кабелів, випробування

розподільчих пристроїв підвищеною напругою;

• акт огляду заземлювачів перед закриттям (акти скритих робіт).

3. Монтаж заземлюючих пристроїв, ізоляторів і ошиновки

Заземлюючі пристрої. Монтаж включає в себе прокладку шин заземлення всередині підстанції і виконання зовнішнього заземлюючого контуру. Силові трансформатори заземлюють гнучкою перемичкою, виготовленою з стального троса. Перемичку з одної сторони приварюють до заземлюючого провідника, з другої сторони приєднують до трансформатора за допомогою болтового з’єднання. Таке з’єднання мають всі апарати, що схильні до вібрацій або частому демонтажу. Заземлення опорних і прохідних ізоляторів, встановлених на цегляних и залізобетонних будівельних конструкціях, виконують приєднанням шин заземлення до фланців ізоляторів за допомогою болтів, що на фланцях.

Виводи вторинних обмоток вимірювальних трансформаторів приєднують до заземлю- ючих болтів на кожухах цих трансформаторів, якщо відсутні інші вказівки в проекті.

Проходи для заземлюючих шин скрізь стіни і перекриття виконують через отвори або через стальні труби або обойми. При перетинанні шинами температурних швів будівлі передбачають компенсатори (дуга з того ж металу, що і шина).

Шини з’єднують зварюванням. Довжина зварювальних швів дорівнює подвійній ширині шини при прямокутному перерізі або шести діаметрам її при круглому перерізі.

Проводи заземлення приєднують до електроапаратури болтами, які для цього перед- бачені на апаратах. Якщо апаратура встановлена на металоконструкціях, то заземлюючі провідники приварюють безпосередньо до металоконструкцій. Місця установки зазем -люючих частин апаратів ретельно зачищають і змащують технічним вазеліном або солідолом. По закінченні монтажу , всі заземлюючі провідники, що розташовані всередині будівлі, фарбують чорним асфальтовим лаком; місця, призначені для приєднання тимчасових переносних заземлень, залишають нефарбованими.

Ізолятори і ошиновки. Перед монтажем ізоляторів виконують їх ревізію:

• перевіряють відсутність у них тріщин (збільшувальним склом або змащуванням

поверхні гасом, від якого тріщина темніє), металевих вкраплень, відбитих країв і відколів;

• міцність армування ковпачка і фланця (відсутність викришування замазки, цілість

лакового покриття). Якщо дефект не перевищує допустимі межі, то його усувають: місця відколу або тріщину покривають двома шарами бакелітового або гліфталевого лаку з просушуванням кожного шару, а при наявності агресивного середовища — емаллю марки ПХВ;

• допустима непаралельність площин ковпачка і фланця не більше 1 мм, а різниця по

висоті окремих ізоляторів — ±2 мм.

Закріплюють ізолятори на металоконструкціях або на стінах товщиною до 100 мм; на стальних конструкціях їх кріплять наскрізними болтами, а на стінах товщиною більше 100 мм — штирями, вмазаними на цементному розчині. Лінійні вводи встановлюють таким чином, щоб зовнішня частина вводу була розташована в положенні, яке не допускає накопичування в ньому вологи і твердих опадів.

Технологічні операції при виконанні ошиновки закритих розподільчих пристроїв включають: правку, різання, вигинання, монтаж контактних з’єднань. При відсутності комплектних камер заводського виготовлення роботи по ошиновці для РП цехових підстанцій (обробка контактних поверхонь, зварювання з’єднань, свердління для болтових з’єднань і згинання) виконують в МЕЗ по ескізам, що складаються по поперед- нім замірам.

Для монтажу шин на об’єкті в приміщенні РП закінчують всі роботи по установці опорних і прохідних ізоляторів і апаратів (рис.1.7.1).

Рис.1.7.1. Кріплення опорних ізоляторів: а – на металоконструкції, б – на штирях,

в – наскрізними болтами.

Прохідні ізолятори, що розраховані на струми 1500 А і більше, укріплюють на залізо - бетонній плиті (рис.1.7.2) або рамах з кутової сталі.

Рис.1.7.2. Кріплення прохідних ізоляторів.

Рами виконують таким чином, щоб в них не було замкнутих металевих контурів навколо окремих фаз. Для запобігання надмірного нагрівання шинотримачів і ізоляторів від вихрових струмів необхідно розірвати магнітний контур на шинотримачі. Тому при робочому струмі більше 1000 А деталі шинотримачів ізолюють прокладками з електрокартону, а при струмах більше 1500 А одну з шпильок шинотримача виготовляють з немагнітних матеріалів (з латуні).

Кріплення шинотримача (рис.1.7.2) або шини гвинтом до металевої головки ізолятора виконують таким чином, щоб кінець гвинта не впирався в фарфорову частину ізолятора.

Рис.1.7.2. Кріплення шини на опорному ізоляторі: 1 – шина; 2, 5 – планки шинотримача; 3 – ізолятор; 4 – гвинт кріплення шини; 6 – стяжна шпилька.

Встановлюють і кріплять алюмінієві і мідні шини на ізоляторах різними способами в залежності від кількості шин в кожній фазі. Для установок, що працюють на великі струми, використовують багатосмугові шини або блоки шин.

На ділянках ошиновок довжиною більше 20 – 30 м встанов -люють компенсатори. В односмугових шинах, які закріплюються на головках ізоляторів, в місці кріплення роблять овальні вирізи для компенсації зміни довжини шини при перепаді температури. В середині ділянки шина кріпиться жорстко до ізолятора, а на інших ізоляторах з зазором.

При під’єднанні шин до виводів апаратів роблять вигини або ставлять компенсатори, щоб зусилля тяжіння шин не передавалося на фарфор ізоляторів апаратів.

Контактні з’єднання жорстких шин виконують переважно зварюванням. Зварювання виконують вугільно-графітним електродом з використанням флюсу ВАМИ*⁾.

Для з’єднання гнучких шин використовують болтові з’єднання і опресування.

Болтове з’єднання стальних шин з алюмінієвими не допускається.

Для під’єднання алюмінієвих шин до мідних виводів апаратів використовують перехід- ні мідно-алюмінієві пластини.

Способи під’єднанні шин до виводів апаратів показано на рис.1.7.3 і 1.7.4.

Рис.1.7.3. Під’єднання шин до плоских виводів апаратів: а – безпосередньо мідної шини або шини з алюмінієвого сплаву до виводу з міді і її сплавів або алюмінієвого сплаву; б – безпосередньо алюмі- нієвої шини до виводу з міді і її сплавів або алюмінієвого сплаву; в – те ж через перехідну мідно-алюмінієву пластину. 1, 2, 3 – шайба, болт і гайка стальні; 4 – шайба стальна збільшена; 5 – пружина тарілчаста; 6 і 7– гайка і болт з кольорових металів; 8 – пластина мідно-алюмінієва перехідна; 9 – затискач апарата; 10 - шина; 11 – шайба з кольорових металів.

Р ис.1.7.4. Під’єднання шин до стержневих виводів апаратів:

а – мідної шини до виводу з міді; б – алюмінієвої шини через мідно-алюмінієві перехідні пластини. 1– мідний вивід апарату; 2 – гайка стальна; 3 – шина мідна; 4 – шина алюмінієва; 5 – гайка мідна збільшена; 6 – перехідна пластина з алюмінієвого сплаву; 7 – перехідна мідно-алюмінієва пластина; 8 – гайка мідна нормальна.

*⁾Склад флюсу ВАМИ: 1 – хлористий калій – 50%, 2 – хлористий натрій – 30%, 3 – кріоліт – 20%.

При необхідності під’єднання до плоского виводу трьох шин, то воно виконується за допомогою двох перехідних пластин, які накладаються з обох сторін пластини виводу. Крайні пластини накладають на перехідні пластини з зовні, а середня шина – між пластинами.

Отвори для болтів в плоских виводах апаратів розсвердлювати під більші діаметри болтів категорично забороняється.

Після монтажу шини фарбуються емаллю або масляною фарбою.