7)Закони подразнення. Закон Пфлюгера.

1 Закон Пфлюгера. Полярний закон подразнення

Збудження під дією постійного струму завжди виникає в місці виходу струму з клітини тобто, під катодом.

2. Закон сили подразнення:

Чим інтенсивніше подразнення, тим більша (до певної межі) реакція тканини. Подразник повинен мати певну порогову силу —мінімальну силу подразнення, яка викликає мінімальну реакцію збудливої тканини. Тому можна сказати, що збудливість тканини тим вища, чим нижчий її поріг подразнення.

3. Закон "все або нічого".

Якщо подразник недостатньої сили( підпороговий), то він не викличе

„ нічого”, пороговий подразник викличе повну хвилю ПД ( „ все”).

4. Закон тривалості подразнення (закон гіперболи).

Чим триваліше подразнення, тим меншої сили воно має бути, щоб викликати порогове збудження, і нав­паки, при збільшенні сили подразнення порогове значення його тривалості знижу­ється.

Співвідношення між силою і трива­лістю подразнення має вигляд гіперболи, яку називають кривоюЛапіка .

де реобаза — мінімальна (норогова) си­ла подразнення, яка, діючи протягом мі­німального (корисного) часу, викликає порогову реакцію тканини.Значення корисного часу різне для різ­них тканин і є показником їх функціональ­ної лабільності. Проте практично найчас­тіше використовують значення хронак­сії — час дії (норогова тривалість) по­дразника, сила якого дорівнює двом реоба­зам.

5. Закон градієнта подразнення.

Чим швидше збільшується сила подраз­нення, тим інтенсивніша (до певної межі) реакція тканини.

За повільного наростан­ня сили подразнення його поріг також зро­стає і збудження виникає при значно більших рівнях подразнення. Причиною цього явища є процеси адаптації тканини, які розвиваються з певною швидкістю, що може перевищувати швидкість повільного наростання сили подразнення, і тоді збу­дження не виникає аж до досягнення руй­нівної дії подразника.

Криві акомодації нервового волокна.

По осі абсцис відкладено тривалість зростання сили струму; по осі ординат — величини порогів у міліам­перах. Нахил тонких ліній до осі абсцис відповідає зростанню сили подразнень.

Д)Проходження імпульсу по нервовим волокнам

Нервові волокна являють собою відростки (аксони) нервових клітин. Безліч нервових волокон утворюють нервовий стовбур (нерв).

Нервове волокно складається з осьового циліндра, покритого плазматичною мемб­раною.

Вміст нервового волокна - аксоплазма, пронизана нейрофібрила­ми, мікротубулами і транспортувальними філаментами. За допомогою цих структур здійснюється перенесення речовин уздовж аксона в обох нап­рямках (білків, трансмітерів, мітохондрій).

За своєю будовою нервові волокна можуть бути мієлінізовані (м'якотні) та немієлінізовані (безм'якотні).

Будова мієлінізованого волокна

1 – ядро шванівської клітини, 2 - шванівська оболонка, 3 – шар мієліну, 4 – перехват Ранв`є, 5 – аксоплазма.

Мієлінізовані волокна вкриті мієліновою оболонкою, яка складається переважно з ліпідів і тому є електричним ізо­лятором. Крім того, вона виконує і трофічну функцію. Мієлінова оболонка через однакові проміжки переривається, утворюючи ділянки, не покриті мієліном, шириною близько 1 мкм - перетяжки Ранв'є.

Ці місця пронизані численними іонними каналами, завдяки чому вони є електро-

збудливими частинами аксона і в них може розвиватися ПД. Відстань між сусідніми пе­ретяжками складає 0,2-2 мкм залежно від товщини нервового стовбура: чим він товстіший, тим ця відстань більша.

Немієлінізовані волокна не ма­ють мієлінової оболонки і вкриті тільки шванівськими клітинами, між шванівськими клітинами і осьвим циліндром є щілина 15 нм ( 150 А) , яка заповнена міжклітинною рідиною. У зв`язку з такою будовою поверхнева мембрана осьового циліндру сполучається з оточуючою волокно міжклітинною рідиною. Тому збудження у них може виникати будь-де. При нанесені подразнення на таке волокно відбувається двобічне розповсюдження збудження.

У м'язових і немієлінових нервових волокнах збуджен­ня розповсюджується безперервно «від крапки до крап­ки», по мієліновому нервовому волокну — стрибкоподіб­но від одного вузла до іншого, а інколи перестрибує через 2—4 вузли. Такий тип проведення збудження нази­вається сальтаторним. Швидкість сальтаторного роз­повсюдження значно вища, ніж безперервного. У сальтаторному вона досягає 120 м/с, а у безперервному м'я­зовому волокні — 0,5 м/с і менше.

У немієлінізованих волокнах швидкість поширення ПД залежить і від опору ак­соплазми аксона. Цей опір, у свою чергу, зумовлений діаметром волокна: чим мен­ший діаметр, тим більший опір. Тому швидкість поширення збудження в тонких волокнах найменша (до 0,5 м/с).

Рис. 2.11. Схема проведення потенціалу дії по безміеліновому нервовому волокну: А - зона рефрактерності, Б - зона збудження, В - зона спокою

В немієлінізоваиих во­локнах швидкість поширення збудження прямо пропорційна діаметру волокна, тобто вона тим більша, чим більший діаметр волокна.

Крім того, швидкість поширеня збуджен­ня тим більша, чим нижчий опір зовніш­нього середовища.

За швидкістю проведення збудження нервові волокна поділяються на три групи:

- А - мієлінові, швидкість 70-120 м/с (наприклад, аксони мото­нейронів передніх рогів спинного мозку);

В - мієлінові, швидкість 3-18 м/с (наприклад, прегангліонарні волокна автономної нервової системи);

С -безмієлінові, швидкість до 3 м/с (наприклад, постгангліонарні волокна сим­патичної нервової системи).

Закони проведення збудження по нервовому волонку.

1. За­кон анатомічної і фізіологічної ціліс­ності волокна — проведення збудження в нерві можливе лише за умови його абсо­лютної цілості і нормального функціональ­ного стану.

2. Закон двобічного проведення збудження —збудження поширюється в кожному нерво­вому волокні в обох напрямках від точки подразнення.