Стомлення м'яза.

Стомленням назива­ють тимчасове зниження працездатності клітини, органа чи цілого організму, яке настає внаслідок їхньої роботи і зникає після відпочинку.

Стомлення зумовлене багатьма причинами, серед яких основними є :

- накопичення кислих речовин в м`язі ( особливо молочної і фосфатної кислот),

- вичерпування енергетичних ресурсів м`яза ( глікогену, АТФ, КФ),

- нестача кисню.

Під час напруженої м'язової роботи, через 3-5 хв після її початку, часто наста­ють особливі стани:

- "мертвої точки" і

- "другого дихання".

"Мертва точка" — це стан тимчасового зниження працездат­ності людини, а "друге дихання" — це стан, що настає після її подолання, з суб'єктивним відчуттям полегшення під час виконання роботи.

У стані "мертвої точки" стрімко зрос­тає споживання кисню і виділення вуглекислого газу, прискорюється, стає більш по­верхневим і уривчастим дихання, пору­шується координація рухів, знижується інтенсивність роботи, підвищуються витрати енергії, знижується ККД. "Мертва точка" настає внаслідок тимча­сового порушення на рівні ЦНС узгодже­ності у функції рухового апарату і внутріш­ніх органів. Стан "мертвої точки" пере­борюється завдяки значному вольовому зусиллю. При виході з "мертвої точки" зни­жується гальмівний процес у мозку, від­новлюється нормальний баланс нервових процесів, зміцнюється рухова домінанта, відновлюється коригувальна здатність кори головного мозку.

Під час "другого дихання" різко підви­щується потовиділення, поліпшуються кро­вопостачання м'язів і периферична цир­куляція крові, у м'язах зростає швидкість біохімічних процесів, яка забезпечує їх кра­щу працездатність.

Є) Фізіологія та властивості гладких м’язів. Автоматія. Будова гладкого м`яза.

Непосмуговані м'язи розташовані у стінках внутрішніх органів, судин, шкірі. Структурною одиницею їх є клітина - міоцит, який має видовжену форму довжиною 20-400 мкм, шириною 2-10 мкм.

На мембранах гладком'язових клітин, на відміну від скелетних, є не тільки натрієві та калієві канали, але й велика кількість кальцієвих.

З фізіологічної точки зору міоцити гладких м`язів поділяють на:

а) поодинокі;

б) об'єднані у функціональний синцитій.

Поодинокі непосмугованом'язові клітини локалізовані у структурах ока (райдужка, війкові м'язи), артеріол, сім'яних проток, навколо волося­них цибулин. Їх мембрана містить колагенові та глікопротеїнові волокна, які додатково ізолюють клітини одна від одної. Ці клітини іннервуються автономними нервами, як і скелетні м'язові волокна.

Функціональні синцитії містяться у стінках більшості внутрішніх органів і судин. Їх мембрани місцями тісно прилягають одна до одної, утворюючи вставні диски, або нексуси, які мають низький елект­ричний опір. Тому ПД через нексуси поширюється від однієї м'язової клітини на іншу.

Пейсмекери.

Серед гладком'язових клітин, які утворюють функціональний синцитій, є такі, що володіють пейсмекерними власти­востями (від англ. Пейсмекер - той, що задає темп). Їх мембранам власти­ва висока спонтанна проникність для іонів (насамперед кальцію), тому в них фактично відсутній мембранний потенціал спокою.

Після періоду реполяризації спонтанно, без дії подразника, завдяки проникненню всереди­ну непосмугованом'язової клітини іонів кальцію починається поступова деполяризація мембрани. У разі досягнення критичного рівня цей місце­вий потенціал переходить у потенціал дії, який через нексуси

( вставні диски) передається до сусідніх клітин і викликає скорочення м'язових клітин.

Частота пейсмекерної активності визначається властивостями мембрани клітини. Така здатність спонтанно (без впливу сторонніх подразників) збуджуватися на­зивається автоматією непосмугованих м'язів.

Гладенькі м'язи мають певні особливості.