2.3. Психологія індивідуальних відмінностей.

Проблема індивідуальних відмінностей почала цікавити дослідників дуже давно. Перший опис індивідуальних відмінностей поведінки здійснив Теофраст у трактаті «Характери». Його роботу можна вважати прототипом ідеографічного підходу, який базується на описах своєрідності особистості, підкресленні її унікальності.

Вчення Гіпократа про темперамент дало початок іншому підходові до проблеми індивідуальних відмінностей – номотетичному, спрямованому на з’ясування їхніх причин та наслідків цього явища та виявлення закономірностей поведінки людини.

У ХХ столітті виникла диференціальна психологія – галузь психологічної науки, що має на меті дослідження проблеми індивідуальних відмінностей між людьми та групами людей. Завдяки отриманим нею даним це явище пояснюють присутністю в структурі особистості таких феноменів, як темперамент, характер, здібності та спрямованість. Вони надають своєрідності психічному відображенню, позначаються на поведінці та діяльності особистості.

2.3.1. Темперамент

Однією з головних властивостей особистості вважають її темперамент. Він отримує своє зовнішнє відображення у притаманній конкретній людині динаміці поведінки, яку можна охарактеризувати з позицій швидкості виникнення та перебігу процесів збудження та гальмування (лабільності), виявлення енергійності, ініціативи (активності) чи реагування на зовнішні та внутрішні подразники (реактивності), темпу реакцій, сили впливу, необхідної для виникнення реакції (сенситивності), здатності пристосуватися до нових умов (пластичності) або інертності, нечутливості до зміни умов життєдіяльності (ригідності), замкненості у своєму внутрішньому світові, сконцентрованість на собі (інтроверсії) чи відкритості внутрішнього світу, зорієнтованості на зовнішні зв’язки (екстраверсії).

Погляди на темперамент базуються на вченні про типологічні властивості нервової системи, розробленій І. Павловим. В основі класифікації темпераменту він вбачав такі властивості нервових процесів збудження та гальмування, як сила, врівноваженість, рухливість. Відповідно до конфігурації їхнього поєднання можливі чотири типи вищої нервової діяльності, котрі відповідають таким типам темпераменту:

• сильний, врівноважений, рухливий тип нервової системи – сангвіністичний тип темпераменту;

• сильний, врівноважений, інертний тип нервової системи – флегматичний тип темпераменту;

• сильний, неврівноважений рухливий тип нервової системи – холеричний тип темпераменту;

• слабкий неврівноважений, малорухливий тип нервової системи – меланхолічний тип темпераменту.

Сангвіністичному темпераментові притаманні висока нервова активність, енергійність, рухливість, емоційність, висока швидкість реакцій. Людина з таким типом темпераменту здатна швидко пристосуватися до нових умов, відкрита для зовнішнього світу, має здебільшого оптимістичний настрій.

Проте переживання сангвініка не є надто глибокими, а рухливість може призвести до втрати уваги, неточних та непродуктивних рухів і дій. Результативність його діяльності великою мірою залежить від зацікавленості нею. Втрата інтересу до справи нерідко призводить до припинення діяльності, переключення на іншу, цікавішу.

Сангвінік охоче контактує з людьми. Коло його спілкування, як правило, є широким. Однак, у спілкуванні він керується здебільшого інтересом до певної людини чи групи людей. У разі його зникнення він прагне припинити нецікаві стосунки, переключитися на привабливіші. Це робить сангвініка недостатньо надійним партнером у діяльності та спілкуванні. Його дії і почуття потребують стимулювання та перевірки.

Сангвінік – достатньо прагматична людина. Він сприймає реальність досить адекватно, живе в теперішньому часі, добре орієнтується в ньому. Разом з тим він позитивно ставиться до змін і швидко адаптується в нових обставинах.

Такі особливості можуть забезпечити акторові високу активність, успішність в осягненні та виконанні ролі, популярність у глядачів, позитивне ставлення з боку колег та керівництва за умови постійного контролю за виконавською дисципліною, спрямування та стимулювання до наполегливої праці, самовдосконалення.

Флегматичний темперамент визначається низьким рівнем активності, загальмованістю поведінки, глибиною та сталістю почуттів. Флегматик – спокійна, врівноважена, витривала, працьовита людина. Він має здатність адекватно реагувати на зовнішні впливи, тобто його сила реакції відповідає силі подразника. Однак, виникнення самої реакції відбувається значно повільніше, ніж у сангвініка чи холерика.

Врівноваженість та загальмованість нервових процесів забезпечує представникам цього типу темпераменту можливість контролювати свою поведінку. Тому розпорядок їх життя є усталеним, дії послідовними та зосередженими, емоції зовнішньо малопомітними, настрій і звички стабільними, міміка збідненою, мовлення повільним і невиразним.

Флегматики – найбільші консерватори. Їм важко пристосовуються до нових умов, переключитися на нові види діяльності, складно зорієнтуватися в екстремальних ситуаціях. Проте на небезпеку вони реагують досить помірковано і розважливо. Для них важливим є теперішнє, а свій досвід вони черпають у минулому.

Коло контактів флегматика досить обмежене, він не є товариською людиною. Проте у стосунках він залишається стабільним та незмінним.

За несприятливих умов у флегматиків можуть розвинутися млявість, впертість, емоційна холодність.

Представники флегматичного темпераменту можуть бути хорошими і надійними працівниками там, де трудові завдання є приблизно однаковими і постійними, не вимагають швидкого реагування, інтенсивного контактування з людьми.

Для холеричного темпераменту характерними є високий рівень активності, сильні, імпульсивні, яскраві переживання. Люди з цим типом темпераменту вирізняються високим рівнем збудливості та надмірною реактивністю. Вони нерідко пристрасно віддаються улюбленій справі, працюють з великою віддачею, долають труднощі. На перепони, опір з боку інших людей чи уповільнення дій реагують бурхливо, гостро, навіть агресивно. В тому випадку, коли справа перестає їм подобатися, можуть кинути її, незважаючи ні на що.

Холерики вирізняються нетерплячістю, прагненням нового. Для них важливим є майбутнє. Тому їх не завжди цікавить те, як вони живуть у теперішньому часі. Проте, досягнувши нового, ці люди нерідко втрачають до нього інтерес.

Представники холеричного темпераменту належать до екстравертів, прагнуть бути в центрі уваги. Можуть бути хорошими організаторами, налагоджувати емоційно насичені відносини з людьми. У них жвава міміка, виразна жестикуляція, достатньо швидкий темп мовлення. Проте холерики доволі часто стикаються з труднощами, створеними ними самими – своєю непоступливістю, різкістю, нетерплячістю. В складних життєвих ситуаціях їм досить важко контролювати свої емоції.

У професійній діяльності актора холеричний темперамент може стати основою для формування яскравої, помітної особистості, яка знаходиться у пошуках нового, оригінального. Водночас притаманні холерикам нестабільність, неадекватно висока самооцінка, надмірна збудливість, нетерплячість, демонстративність можуть стати причиною багатьох проблем, що можуть стати на заваді творчому зростанню, побудові ефективних відносин з колегами, керівниками, глядачами.

Меланхолійний темперамент характеризується низьким рівнем активності, стриманістю рухів, емоційною реактивністю, підвищеною чутливістю навіть до слабких подразників, глибиною та стійкістю почуттів.

Слабкість нервової системи є причиною низької фізичної витривалості та значно вищої порівняно з представниками інших типів темпераменту втомлюваності. Меланхолікові треба більше часу для відновлення сил. Стикаючись з труднощами він виявляє розгубленість, що може призвести до низької ефективності його діяльності, іноді до невиконання запланованих завдань. Рухи меланхоліка повільні, міміка малорухома й напружена, голос тихий, мовлення нерівномірне.

Низький рівень їхньої результативності зумовлений надмірною вразливістю. Меланхоліків вважають надчутливими людьми, які болісно реагують на негативні впливи, можуть втратити працездатність через дрібниці.

Вони належать до числа інтровертів, які закриті для інших людей, важко звикають до нових умов. У спілкуванні сором’язливі, замкнені, нерішучі, прагнуть уникати нових контактів, великих та галасливих зібрань. У ситуаціях, коли потрібно висловити свою думку, виступити перед великою аудиторією, меланхоліки переживають дискомфорт, ніяковіють.

Чомусь склалося таке враження, що володарі меланхолійного темпераменту – небажані в трудових колективах. Навпаки, саме меланхоліки є неоціненними тоді, коли необхідно проникнути у світ іншої людини, вислухати та зрозуміти її. В таких випадках їхня надчутливість стає у пригоді. Ці люди виконують функцію своєрідного «цементу», який зміцнює будь-який колектив. Крім того, вони досить успішно і наполегливо працюють в умовах стабільності, спокою, комфорту.

Варто зауважити, що хоча риси темпераменту є вродженими, вони певним чином змінюються з віком. Їх не можне позбутися повністю. Проте в ході виховання стає можливим зміцнення тих рис, які позитивно позначаються на життєдіяльності людини, та послаблення негативних.

Як правило, люди володіють рисами декількох типів темпераменту. Тому спостерігаючи за іншими людьми чи вивчаючи свої особливості, не варто на підставі декількох виявлених рис «навішувати ярлик» одного темпераменту. Внутрішній світ людини є значно складнішим, ніж ми його сприймаємо. У своєму ставленні до неї та оцінюванні її особливостей не можна бути однозначним, слід керуватися неодноразовими враженнями, пам’ятати про можливість поєднання в людині рис різних типів темпераменту.

Підсумовуючи викладене, маємо підстави вважати темперамент фізіологічно зумовленою сукупністю властивостей, що характеризують динамічні особливості психічних процесів і поведінки людини, їх силу, інтенсивність, швидкість, темп, виникнення, припинення, зміни.