3.1.6. Уява

Людина має можливість не тільки пізнавати дійсність, виявляти суттєві ознаки та властивості її об’єктів, а й створювати нові образи предметів, ситуацій, обставин. Психічний пізнавальний процес створення нових уявлень на основі отриманого людиною досвіду отримав назву уяви.

Уява забезпечує зміну і перетворення уявлень на основі:

• виокремлення з цілісного образу предмета певного його елемента або якості (жива голова з казки А.С. Пушкіна «Руслан і Людмила»);

• зміни величини, розміру об’єктів чи їх елементів в бік їх надмірного збільшення або зменшення (Казкові велетні, Хлопчик-мизинчик);

• поєднання елементів, виокремлених з різних об’єктів (людина-робот, сфінкс);

• конструювання предмета у зв’язку з його призначенням (знаряддя праці, сценічні декорації);

• посилення будь-якої якості чи властивості та надання їм особливого значення у характеристиці об’єкта (лінивий ведмідь, мудра змія);

• перенесення цієї якості на інші об’єкти (хитрий як лисиця; сміливий як лев);

• створення об’єктів за аналогією (літак, локатор, які створені на основі вивчення поведінки тварин);

• створення нового образа на основі узагальнення рис, які спостерігаються в декількох подібних об’єктах (Тарас Бульба, Плюшкін).

Уява виконує дуже важливі функції, що полягають у:

• створенні образів об’єктів, які до того не існували в реальності;

• моделюванні шляхів та результатів діяльності;

• зміні самої реальності.

Уяву людини характеризують за різними ознаками. За характером створених нею образів виокремлюють: конкретну уяву, яка продукує образи конкретних предметів, та абстрактну уяву, що оперує символічними чи схематичними узагальненими образами.

За мірою довільності уява може бути пасивною та активною. Пасивна уява визначається відсутністю мети. Вона забезпечує заміну реальності шляхом створення образів і програм, які або не здійснюються, або є нездійсненими. Тобто в пасивній уяві виникають і комбінуються уявлення без певних намірів з боку людини, в моменти послаблення нею контролю за перебігом цих уявлень. Так, пасивна уява має місце у напівсонних станах та сновидіннях, коли уявлення виникають самовільно, змінюються, поєднуються і набувають досить фантастичних форм. Створення нових образів за допомогою активної уяви супроводжується вольовими зусиллями. Це процес довільної побудови образів і зв’язків, що реалізується на основі свідомо визначеного завдання в тому чи іншому виді діяльності.

Є два види активної уяви: відтворювальна (репродуктивна) і творча. Відтворювальна уява має місце в тих випадках, коли людина створює певні образи на основі їхнього опису. При цьому використовуються різноманітні знакові системи: словесні, графічні, нотні, система формул тощо. У ході формування образу відбувається перекодування однієї знакової системи в іншу. Наприклад, людина може створити зоровий образ предмету чи явища згідно його опису за допомогою слів, або уявити свої рухи та переміщення на сцені, керуючись їх схематичним зображенням. Відтворювальна уява є важливою під час сприймання художніх творів. Їх розуміння супроводжується не тільки роботою мислення, а вимагає створення певних образів на основі висловлювань героїв п’єси, їхніх дій, сприйняття музики тощо. Сформованість цього виду уяви має неабияке значення у навчанні. Так, підготовка актора безпосередньо пов’язана із виконанням завдань щодо маніпулювання уявними образами, моделювання різноманітних ситуацій, комбінування тексту, звуку, декорацій.

Мистецьке відтворення світу має свою специфіку. Як стверджує І. Маноха: «Мистецтво відтворює світ в образах узагальнених, абстрагованих, чи, навпаки, реальних, природних образах, проте завжди – в індивідуально привласнених та індивідуально відображених у кольорі, звуці, пластиці тощо… мова йде про художній образ – самостійну індивідуалізовану реальність, що породжується рукою та уявою конкретної людини»¹.

Художній образ – це витвір людського духу, вияв індивідуального «Я». Творення художнього образу завжди відповідає внутрішній сутності митця, його баченню світу. З іншого боку художній образ існує як об’єктивна реальність і є відносно незалежним від його творця. В ньому поєднуються природне і матеріальне, духовно-смислове та індивідуально-психологічне, культурно-історичне й індивідуально-практичне. Особливо відчутним є таке поєднання в синтезованих образах мистецького бачення, створених засобами театрального мистецтва.

Тому мистецьке відтворення світу розуміють і як спосіб його пізнання та перетворення, і як спосіб самовияву митця.

Предметом пізнання у мистецтві виступає будь-яке явище, що сприймається та переживається митцем і відображується ним крізь призму суб’єктивного бачення в його творчих діях. Перетворення світу засобами мистецтва відбувається в ідеальній формі. Але через свій зміст та емоційну насиченість художні образи мають здатність спонукати до зміни самих різноманітних явищ, як матеріальних, так і нематеріальних: свідомості, поведінки, побуту тощо. В художньому образі митець виявляє свої думки, погляди, почуття. В поєднанні з дійсністю вони створюють своєрідну «віртуальну реальність». Спонукальним чинником до цього виступає ідеал митця, який спрямовує його до певних образотворчих дій, до створення естетико-морального змісту життя, естетизації культурно-історичного досвіду.

Для цього потрібна не тільки відтворювальна, а й творча уява, за допомогою якої виникають нові, оригінальні образи та ідеї. У поєднанні з творчим мисленням вона становить основу творчості.

Особливим видом уяви є мрія – образ бажаного майбутнього, якого ще поки що немає і може не бути саме у відповідному уявленню вигляді. У мрії об’єднуються прагнення, потреби і почуття людини. Тому вона є вагомим чинником творчої діяльності особистості.

Замість терміну «уява» іноді використовують термін «фантазія». Як правило, ці терміни вважають синонімами (В. Роменець). Однак, існує думка, що поняття фантазії є дещо вужчим за поняття уяви, оскільки фантазія виконує передусім функцію комбінування, своєрідної «гри» з уявними образами і може навіть заважати перебігові творчо-пізнавального процесу. Фантазія створює те, чого не може бути: казки, міфи. Ці продукти фантазії важливі в тому аспекті, що вони розкривають приховані сторони дійсності і стимулюють уяву¹. Так, наприклад, у казці про Снігову королеву оспівується відданість та героїзм маленької дівчинки Герди, її здатність подолати перешкоди та підступність, відігріти застиглу душу свого друга Кая силою своїх почуттів.

Розвиток фантазії та уяви можна схарактеризувати як шлях від простого до складного – від мимовільної уяви до довільної, від пасивної уяви – до активної, від конкретної уяви – до абстрактної, від відтворювальної уяви – до творчої.

Цей процес можна стимулювати через використання таких прийомів, як читання казок, фантастичних творів, спілкування з мистецтвом, виконання вправ (наприклад, вправи з уявними предметами). Його можна й уповільнити через стандартизацію навчання, діяльності, поведінки.

Перебіг уяви та фантазії і перебіг інших психічних процесів є взаємозумовленими. Так, сприймання давніми греками морської стихії асоціювалося з образом бога Посейдона, а творче натхнення і до цього часу нерідко пояснюють присутністю Музи. Трапляються випадки, коли під час сприймання подій, що мають місце у спектаклі, відбувається своєрідне переміщення глядачів в уявну реальність, в якій вони починають співпереживати ці події разом із сценічними персонажами.

Створення людиною уявних образів залежить від змісту та обсягу пам’яті. За словами В. Роменця, пам’ять забезпечує уяву необхідним матеріалом, який використовується для поєднання в уявному образі фрагментів закарбованих минулих вражень².

Безперечним є взаємозв’зок уяви та мислення. Процеси продукування уявних образів визначаються певним рівнем осмислення: емпіричного чи теоретичного. В уявному образі поєднуються чуттєве і раціональне. Проте якщо джерелом уяви є передусім чуттєвий рівень відображення, то мислення в першу базується на його абстрактному рівні.

Характер уявних образів також залежить від змісту переживань, зумовлених психічним станом людини. Наприклад, в моменти переживання радості вона ніби накладає «рожеві окуляри» і починає оцінювати наявну ситуацію та присутніх в ній людей більшою мірою позитивно, ніж у звичайному стані. Гніваючись на іншого, вона, як правило, концентрується на його негативних властивостях і не бере до уваги позитивні. Сформований таким чином уявний образ відрізняється від реального. Найпоширенішими продуктами емоційної сфери є уявні образи, які виникають в моменти переживання страху – так, предмети в темній кімнаті отримують обрисів жахливих тварин, а звичайні звуки слугують підтвердженням їхнього існування.

Означене явище має велике значення для театральної практики. Адже через співпереживання актора з його героєм виникає можливість відволікання від реальних умов, що мають місце в глядацькій залі, перенесення в уявний світ п’єси. Водночас важливо, щоб під час своєї гри актор використовував власний життєвий досвід і міг перенести його, зображуючи подібні до ігрових реальні дії та вчинки.

Специфіка цих обставин зумовлює виникнення особливого феномена, який називають художньою уявою. Продуктом художньої уяви є конкретне чуттєво-образне індивідуалізоване відображення дійсності.

За висновками В. Роменця, художня уява забезпечує природне, естетично наповнене розкриття подій і створює ефект присутності, або перенесення людини, яка сприймає твір, у зображуваний митцем світ³.

Засобом такого перенесення у сфері театрального мистецтва є художня уява актора, яка допомагає йому досягти максимального ефекту природності. На цьому положенні наполягає зокрема К. Станіславський. У своїй праці «Робота актора над собою в творчому процесі переживання» він стверджує, що лише той актор який володіє художньою уявою, здатний позбавитися штучності, умовності і розпочати жити на сцені реальним життям².

Створені ним художні передумови для сприйняття образу дають змогу глядачеві повірити в його справжність, дати йому осмислену інтерпретацію, доповнити те, що залишилося невисловленим.

Водночас варто вказати на природний взаємозв’язок уяви з іншими психічними процесами та діяльністю актора. В іншій своїй роботі «Моє життя в мистецтві» відомий актор і режисер зазначає: «…всі артисти без виключення сприймають духовну їжу за встановленими природою законами, зберігають сприйняте в інтелектуальній, афективній або м’язовій пам’яті, переробляють матеріал в своїй артистичній уяві, породжують художній образ з усім його внутрішнім життям і втілюють його відповідно до відомих для всіх обов’язкових природних законів»³.

Особливо помітною є роль уяви і фантазії в дитячому та підлітковому віці. Граючись, дитина перетворює в уяви одні предмети на інші, здійснює уявні маніпуляції. Уява підлітка спрямована на конструювання, створення чи відтворення чогось незвичайного, піднесеного, ідеального, що нерідко має фантастичний характер.

Уява юнаків викликана потребою в нових життєвих враженнях. Створені ними уявні образи вирізняються максималізмом, який виявляється зокрема в переоцінці чи запереченні власних можливостей. Досить поширеною ілюзією юнаків є те, що його уявлення (а тому і вони самі) є унікальними та винятковими. Водночас уява в цьому віці набуває деяких реалістичних рис, що спрямовує юнаків на поглиблене вивчення обраної галузі знань. Характерною для юнацтва є емпатійна уява, яка дає змогу відтворити внутрішній світ іншої людини, оцінити та спрогнозувати свої взаємини з нею.

В період молодості відбувається якісна зміна уявних образів. Їх виникнення більшою мірою пов’язане з професійним самовизначенням, життєвим покликанням, потребою в науковій творчості. Молода людина намагається створити картину світу, інтерпретувати присутні в ній явища, виявити закономірності їх функціонування. Ці творчі спроби сприяють становленню творчої індивідуальності, розквіт якої починається в зрілому віці.

Серед різних форм уяви особливе місце посідає емпатія – здатність уявити те, що інша людина переживає. Це своєрідний емоційний резонанс, співзвучність душ, співпереживання через співчуття. Глибшому розумінню цього феномена сприятиме ознайомлення з емоційною (афективною) сферою особистості.