7.2. Мала соціальна група

7.2.1. Сутність феномена «мала соціальна група»

Мала соціальна група – це реально існуюча в реальній системі суспільних відносин, у реальному часі та просторі відносно невелика спільність людей, які безпосередньо контактують між собою, виконують спільну діяльність відповідно до визнаних цією спільністю цілей.

Основою для віднесення такої спільності до малої групи є невеликий чисельний склад, який проте є достатнім для виконання притаманної їй діяльності.

Зважаючи на те, що ця ознака є надто широкою, можна виокремити найрізноманітніші різновиди малих соціальних груп. Згідно поширеного у соціальній психології дихотомічного принципу соціальні групи класифікують як:

• лабораторні, що створюються у лабораторних умовах з метою їх дослідження і природні, які функціонують у реальних життєвих обставинах;

• формальні (організовані), які виникають відповідно до суспільних потреб, вирізняються заданістю позицій, чітким розподілом ролей, визначеністю підпорядкування, наявністю норм (клас, студентська академічна група, трудовий колектив); неформальні (неорганізовані, спонтанні), що утворюються відповідно до спільних особистісних бажань, інтересів, ставлення, потреб членів групи (група друзів, приятелів);

• референтні, що характеризуються значущістю діяльності, цінностей, традицій, норм тощо, які впливають на бажання людини узгоджувати свою діяльність і поведінку з вимогами групи, увійти до її складу; групи перебування (членства) – спільності, до складу яких людина входить в силу певних обставин і змушена співвідносити свою поведінку з їхніми вимогами, проте вони не мають для неї особливого значення;

• постійні – групи, які функціонують протягом тривалого часу у відносно постійному складі (сім’я, трудовий колектив); тимчасові, терміни існування яких є незначними, а склад може швидко змінюватися (екскурсійна група, група попутчиків у маршрутному таксі)

• відкриті – доступні для навколишнього соціального середовища (це практично усі малі соціальні групи, які функціонують у суспільстві); закриті – ті групи, які не мають зв’язків з соціальним середовищем.

В нинішніх умовах закритість малої соціальної групи є переважно тимчасовим явищем. Її зв’язок з суспільством може припинитися на деякий час внаслідок надзвичайних причин: природних катаклізмів, аварій тощо. Проте наприкінці ХХ століття в далекому закутку Сибіру було знайдено таку закриту групу (сім’ю), яка більше п’ятдесяти років знаходилася в ізоляції від інших людей, не підтримувала жодних стосунків з ними і не мала ніякої інформації про те, що трапилося в країні та світі протягом усього цього часу.

Виникнення малих груп зумовлено системою взаємопов’язаних об'єктивних та суб'єктивних чинників. До першої групи чинників належать запити суспільно-економічного характеру, які зумовлюють суспільну потребу в групах певної якості, а до другої – прагнення людей задовольнити свою потребу бути членом конкретної соціальної групи.

Підтвердження дієвості обох чинників знаходимо в багатьох життєвих подіях. Відомо, що така суспільно необхідна нині і в минулому група, як сім’я, утворилася під час розпаду первіснообщинного ладу відповідно до зростаючої потреби у вихованні дітей, передачі їм набутого досить складного життєвого досвіду. Водночас утворення конкретної сім’ї залежить від почуттів і намірів потенційного подружжя. Тільки у виключних випадках люди вступають у шлюб через інші обставини: політичні (наприклад, представники монарших фамілій), матеріальні, соціальні тощо.

Отже, утворення групи є двостороннім процесом, що спирається на оголошення малої групи як соціальної організації та залежить від її наповнення конкретними людьми. В реалізації цього процесу великого значення набуває співвідношення обох чинників, яке зумовлює його поетапний характер. Перший етап утворення малої групи детермінований приписами суспільної організаційної структури і не залежить від думки чи прагнень потенційних членів групи. На другому етапі відбувається наповнення групи відповідно до суспільних потреб, особистих інтересів та запитів її потенційних членів.