3.1.2. Відчуття

Базовим пізнавальним процесом, з якого починається відображення, є відчуття –процес відображення у психіці людини окремих якостей і властивостей предметів і явищ дійсності, що відбувається за умови їх безпосереднього впливу на органи чуття.

Органи чуття (аналізатори) – це специфічні механізми, якими наділений організм людини і які забезпечують мозок інформацією про основні зовнішні ознаки предметів та явищ і про стан внутрішніх органів. Відчуття мають фізіологічну основу і виникають як реакція організму на певний подразник, що реалізується у формі рефлексу.

Існує декілька класифікацій відчуттів. Вони будуються з урахуванням особливостей дії подразників на певні аналізатори та орієнтуються на специфіку самих аналізаторів.

Залежно від того, які аналізатори беруть участь у відображенні подразників, відчуття поділяють на зорові, слухові, дотикові, больові, температурні, смакові, нюхові, статеві, кінестетичні, статичні, відчуття голоду і спраги.

Відповідно до розміщення органів початкового відображення подразнень (рецепторів) відчуття поділяють на три групи:

1) екстерероцептивні відчуття (зорові, смакові, слухові, нюхові, тактильні, температурні), які відображають властивості предметів та явищ зовнішнього середовища;

2) інтерорецептивні відчуття (больові, відчуття рівноваги, відчуття прискорення, відчуття голоду і спраги, відчуття втоми), що відображають стан внутрішніх органів;

3) пропріоцептивні відчуття (м’язово-рухові: кінестетичні, статичні), які забезпечують відображення рухів тіла та його положення в просторі.

За допомогою екстерорецептивних відчуттів людина отримує необхідну інформацію про зовнішнє середовище: розрізняє звуки, запахи, якісні особливості їжі, рельєфність предметів, колір, величину та форму предметів.

Важливі функції виконують інтерорецептивні відчуття. Вони не лише забезпечують інформацією про стан внутрішніх органів, а й захищають організм, сигналізуючи про подразнення чи пошкодження тих чи інших його частин, про зміну положення тіла та швидкість його переміщення у просторі. Пропріоцептивні відчуття забезпечують інформацією про положення тіла у просторі та розміщення його частин, про рух тіла і його частин, про скорочення чи розтягування м’язів тощо. Це уможливлює оптимальний рух, вибір оптимального положення.

Кожний психічний процес має фізіологічну основу. Фізіологічною основою відчуття є рефлекторний нервовий процес, який забезпечує діяльність аналізаторів. Останні складаються з рецепторів, що сприймають подразнення на периферії центральної нервової системи; нервових шляхів, які передають збудження від рецепторів до кори головного мозку та зворотну відповідь від кори головного мозку до рецептора; центральних коркових відділів аналізаторів, де відбувається обробка отриманих сигналів.

Відчуття мають такі загальні властивості, як:

• якість – особливість конкретного відчуття, що відрізняє його від інших у межах одного виду (наприклад, слухові відчуття відрізняються за висотою, силою, темпом, тембром тощо);

• інтенсивність – ступінь насиченості відчуття, що визначається силою подразника та станом рецептора;

• тривалість – час дії відчуття, що складається з латентного періоду (час, необхідний для виникнення рефлексу від подразнення – декілька мілісекунд), дії (власне перебігу відчуття під впливом подразника) та післядії (інерції відчуття після припинення впливу подразника).

Перебіг відчуття відбувається закономірно. До числа основних закономірностей відчуття належать: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контрастність, синестезія, послідовні образи.

Пороги чутливості визначаються в межах чутливості (нижній та верхній) того чи іншого аналізатора. Нижній поріг чутливості характеризується найменшою силою подразника, який викликає відчуття. Подразники ще меншої сили (підпорогові) не викликають відчуттів, тобто сигнали від них не потрапляють до кори головного мозку (наприклад, людина не має здатності до відображення ультразвуку або інфрачервоних хвиль тощо). Верхній поріг чутливості обмежується найбільшою силою подразника, що викликає адекватне цьому подразникові відчуття. Надпорогове посилення впливу від нього викликає лише больові відчуття. Величина цих порогів залежить від характеру діяльності, віку людини, її функціонального стану, сили та тривалості подразнення тощо.

Адаптація – це явище зміни чутливості того чи іншого аналізатора під час впливу подразника. Адаптація може виявлятися як:

1) зниження чутливості аналізаторів: а) цілковите зникнення відчуття за умови тривалого впливу подразника (наприклад, через деякий час після вживання запах парфумів перестає відчуватися); б) зниження сили та інтенсивності відчуття під впливом сильного подразника (наприклад, зниження чутливості ока під час переходу з темного приміщення у яскраво освітлений простір);

2) підвищення чутливості аналізаторів під впливом дії слабкого подразника (наприклад, підвищення чутливості зорового аналізатора в темному приміщенні, коли поступово людина починає розрізняти розміщенні в ньому предмети).

Взаємодія відчуттів відбувається як зміна чутливості аналізаторів внаслідок подразнення інших органів чуття. Вона може виявлятися як зниження або підвищення чутливості. В разі підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів виникає явище, яке називають сенсибілізацією. Нерідко сенсибілізація має місце у ході сприйняття художніх творів, коли чутливість до кольору підсилюється музичним супроводом. Феномен сенсибілізації дає змогу краще відчувати синтетичні образи, створені під час театральної вистави, коли відбувається одночасний вплив на органи зору та слуху глядачів.

Взаємодія відчуттів має місце і в явищі, яке називають синестезією – виникнення під впливом одного аналізатора відчуття, характерного для іншого аналізатора: наприклад, зорових образів, смакових відчуттів, що утворюються під впливом звукових подразників (музики, слова).

Чуттєвому відображенню притаманна також контрастність – зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього або супутнього подразника. Наприклад, відчуття холоду підвищує чутливість до тепла, а один і той самий предмет сприймається як світліший або темніший залежно від того, на якому фоні він розміщений (темному чи, навпаки, світлому).

Послідовні образи – це продовження відчуття в той момент, коли дія подразника вже припинилася. Тобто після дії подразника збудження у рецепторі зникає не одразу і ще певний час орган чуття знаходиться в збудженому стані, продукуючи той образ, який був відображений під час безпосереднього впливу на нього. Прикладом є збереження відчуття руху після виходу з транспортного засобу.

Відчуття мають здатність розвиватися під впливом зовнішніх чинників. Підвищення чутливості аналізаторів здійснюється за умов:

1) необхідності компенсації сенсорних (чуттєвих) дефектів, передусім дефектів зору, слуху;

2) необхідності виконувати діяльність на вищому рівні.

Так, у людей, позбавлених зору, значно краще розвинені слух та дотикові відчуття. У представників мистецьких професій (музикантів, художників, хореографів, акторів) підвищеною є чутливість до розрізнення звуку, кольору, краще розвинені м’язово-рухові відчуття.

Проведені в цій галузі дослідження засвідчують, що чутливість можна розвинути шляхом неодноразових, постійних і систематичних вправ. Експериментально доведено, що відчуття можуть змінити настрій, вплинути на працездатність людини.

Особливості перебігу відчуттів важливо враховувати в професійній діяльності актора. Так, залежно від особливостей впливу на організм людини всі кольори поділяються на біологічно активні (червоний, оранжевий, жовтий), біологічно пасивні – ті, котрі пригнічують діяльність нервової системи (синій, блакитний, фіолетовий), та нейтральні (більшість відтінків зеленого кольору). Тому використовуючи в інтер’єрі приміщень світлі кольори – жовтий, зелений, блакитний, світло-сірий, можна сприяти виникненню позитивного настрою та збереженню необхідного функціонального стану людини. Для створення піднесеного настрою краще використовувати яскраві кольори: червоний, жовтий, синій. Такі кольори рекомендують для завіси, оббивки меблів. В той же час приміщення, призначені для роботи (гримерні, адміністративні приміщення тощо), повинні бути облаштовані у стриманих, спокійних тонах.

Кольори прийнято поділяти на теплі та холодні. До першої групи належать червоний, коричневий, оранжевий, жовтий та більшість відтінків зеленого кольору, а до другої – блакитний, синій, фіолетовий, чорний. Це явище можна використати під час оформлення залу чи сцени для того, щоб викликати відчуття тепла чи холоду.

У роботі актора важливим засобом впливу на людей є слово. На цьому неодноразово наголошували видатні режисери і актори, в тому числі К. Станіславський. У ході розвитку психіки слух людини сформувався передусім як мовленнєвий. Пізніше сформувався музичний слух. Мовленнєві звуки – це не тільки своєрідні комплекси тонів та шумів. Вони є смислоутворювальними одиницями. Тому для сприйняття мовлення потрібний особливий фонематичний слух, спеціально прилаштований до розпізнавання основних звуків мовлення, які надають слову значення. Щоб забезпечити таке розпізнавання, актор повинен володіти ясною й чіткою дикцією, що досягається за допомогою систематичних вправ з артикуляції.

У реальному житті в кожний конкретний його момент людина отримує множину відчуттів, викликаних подразненням різних аналізаторів. Будь-який вид діяльності людини є результатом спільної та узгодженої роботи системи аналізаторів. Особливо складні комплексні відчуття виникають під час здійснення рухів. Діяльність актора на сцені вимагає усвідомленого керування рухами, їх координації, що стає можливим тільки за умови взаємодії відчуттів. Під час виконання рухів виключно важливе значення мають кінестетичні відчуття. Забезпечуючи інформацією про силу, швидкість та траєкторію руху частин тіла, вони дають змогу координувати та контролювати ці рухи. Статичні відчуття відображають положення тіла у просторі та його рівновагу. Рецептори статичних відчуттів розміщені у вестибулярному апараті внутрішнього вуха. Під час виконання рухів збудження рецепторів вестибулярного апарату призводить до рефлекторної зміни тонусу м’язів кінцівок, тулуба, шиї, очей. Їх скорочення призводить до досягнення положення рівноваги передусім голови, а потім усього тулуба. При цьому актор повинен вловлювати словесні звернення, можливо темп і ритм музики (якщо у виставі є музичний супровід), зважати на переміщення партнерів, розміщення предметів, освітлення певних ділянок сцени тощо. Такої складної спільної діяльності аналізаторів можна досягнути за допомогою неодноразових тренувань.