9. Україна на світовому ринку товарів та послуг
Досвід багатьох країн підтверджує те, що розвиток зовнішньої торгівлі, зокрема, нарощування експорту країни на світовому ринку, є надзвичайно важливим фактором функціонування національної економіки. Тому після набуття незалежності Україна стала проводити активну зовнішньоторговельну політику, використовуючи свій внутрішній потенціал. Поряд із кардинальними змінами, що відбулися після 1991 р. у геополітичному становищі України, особливості та закономірності сучасного стану трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, істотно підвищують роль зовнішньоекономічних відносин у розвитку країни.
Аналіз динаміки, структури та географічної спрямованості зовнішньої торгівлі України дозволяє виділити такі її основні особливості:
зростання ролі зовнішньої торгівлі для економіки України;
нестабільність зовнішньої торгівлі та суттєві коливання сальдо торгового балансу;
незбалансованість товарної структури;
недосконалість структури експорту та імпорту послуг;
низький рівень географічної диверсифікованості.
Частка зовнішнього товарообігу в ВВП становить понад 90%, що свідчить про суттєвий вплив зовнішньоторговельних зв'язків на економіку України. Зростає також кількість країн, з якими Україна встановила та підтримує торговельні зв'язки. На початку XXI ст. їх уже було понад 190. З іншого боку, частка зовнішньої торгівлі України у світовому експорті становить менш ніж 0,5%, тобто за світовими масштабами Україна навіть не наближається до групи основних країн-експортерів.
За роки незалежності експорт та імпорт товарів в Україну то зростав, то зменшувався відповідно до змін, що відбувалися у зовнішньому середовищі. Високі показники товарообігу були зафіксовані в 1996 та 1997 роках, а наприкінці XX ст. вони зменшилися до рівня 1993—1994 рр. З 2000 р. товарообіг знову почав зростати. Зокрема, за даними Державного комітету статистики України, у 2005 р. загальний зовнішньоторговельний обіг становив уже 70,4 млрд дол., що більше на 14% у порівняно з попереднім роком. Експорт збільшився порівняно з 2004 р. на 5% і дорівнював 34,3 млрд дол., а імпорт - на 24,6% і становив 36,1 млрд дол. (див. табл. 2.6).
Товарна структура зовнішньої торгівлі України за роки незалежності майже не змінилася, як не змінився і перелік товарів, які забезпечують валютні надходження в країну. Основними статтями експорту були та й залишаються чорні метали та вироби з них, машини, устаткування, інші механізми, продукція хімічної та пов'язаних із нею галузей промисловості, мінеральні продукти, засоби наземного транспорту; імпорту — мінеральні продукти (у тому числі нафта, нафтопродукти, газ), машини, устаткування та інші механізми; продукція хімічної промисловості, засоби наземного транспорту, пластмаси, каучук (див. табл. 2.7).
Провідне місце в експорті продовжує займати продукція чорної металургії (більше 40%), що дає підстави говорити про певну моно-культурність, яка підвищує вразливість країни у сфері зовнішньоекономічних зв'язків. Експортний потенціал машинобудування та інших галузей обробної промисловості використовується лише незначною мірою.
Найбільшу питому вагу в імпорті має продукція паливно-енергетичного комплексу (майже 30%), що свідчить про значну залежність країни від поставок енергоресурсів із-за кордону, особливо з Росії.
Розміщення виробничих сил та товарна структура зовнішньої торгівлі впливають на масштаби участі різних регіонів у зовнішньоторгових відносинах країни. Понад 50% експорту та 50% імпорту припадає лише на три основні регіони: Донецьку, Дніпропетровську області та м. Київ.
У 2002 р. 72,5% обороту припадало на транспортні послуги та подорожі; 7,8% — на різні ділові послуги; 3,6% — на послуги зв'язку і зовсім незначна частка на фінансові, ділові, інформаційні, комп'ютерні, туристично-рекреаційні послуги, а також послуги, що пов'язані з патентами, ліцензіями, ноу-хау та іншими нематеріальними активами, які в багатьох країнах забезпечують чималий дохід. У наступні роки ситуація майже не змінилися, хоч у 2005, обсяг торгівлі послугами зріс на 23,6% порівняно з попереднім роком і становив понад 9 млрд дол. (6,1 млрд дол. — експорт, 2,9 млрд дол. — імпорт).
Розвиток співробітництва України з країнами ЄС, що гарантує доступ українським виробникам із їхньою традиційною продукцією на європейські ринки, визначає взаємне застосування режиму найбільшого сприяння у торговельних відносинах тощо.
Серед інших важливих рис сучасної світової торгівлі України виділяють також: вимушену орієнтацію України на країни СНД, що обумовлена столітніми історичними зв'язками і схожістю трансформаційних процесів, які відбуваються в країнах колишнього СРСР, і економічною зацікавленістю одна в одній; досить високий ступінь залежності країни від імпорту; поступове зменшення ступеню бартеризації зовнішньоторговельних операцій та певна невизначеність зовнішньоекономічної стратегії. Зокрема, незважаючи на скорочення питомої ваги обсягів імпортованих товарів у ВВП, залежність від зовнішніх енергоресурсів залишається, що дає можливість Росії, основному їхньому постачальнику до України, диктувати українській державі умови торгівлі даними видами товарів та інколи використовувати цю залежність у політичних цілях. Що стосується бартерних операцій, то з 1994 р. частка бартерних операцій у зовнішній торгівлі України суттєво зменшилася й на кінець 2004 р. становила близько 4%. Скорочення бартерних операцій стало можливим внаслідок того, що за останні роки приймалися різноманітні нормативні документи, спрямовані на обмеження використання бартерних операцій у зовнішній торгівлі.
Невизначеність зовнішньоекономічної стратегії залишається однією з головних проблем розвитку торговельних відносин України. Після набуття незалежності та ліквідації державної монополії зовнішньої торгівлі Україна обрала «градуалістську» стратегію розвитку, зокрема у сфері зовнішньоторговельних зв'язків. Вона досить повільно здійснювала реформи в зовнішньоекономічному секторі економіки, що дало змогу спеціалістам стверджувати, що Україна намагається зберегти стару систему управління зовнішньоторговими процесами й активно використовує різноманітні форми прямого контролю над експортом та імпортом, і впроваджуючи надмірну протекціоністську політику.
Лише після 1994 р. урядом України був обраний курс на лібералізацію зовнішньої торгівлі. За оцінками німецької консалтингової групи з питань економіки, на початку Україні вдалося досягти відчутних успіхів. До 1996 р. було скасовано всі кількісні обмеження експорту (наприклад, експортні квоти) та зменшені численні митні збори. Україна розпочала активну роботу в напрямку вирішення питання щодо приєднання до системи ГАТТ/СОТ. Однак, починаючи з 1996 р., в Україні було призупинено процес лібералізації торгівлі та здійснено чимало заходів у протилежному напрямку. Останніми роками рівень митних зборів знову став помітно підвищуватися. Одночасно імпорт та експорт суттєво обтяжують заходи нетарифного характеру, причому цей тягар дедалі зростає. Наприклад, імпортні товари часто підлягають складним та дорогим процедурам стандартизації та сертифікації.
Усе це свідчить про те, що поки Україна чітко не визначилася зі своєю зовнішньоторговельною стратегією і не вирішила питання: чи бути вільній торгівлі, чи протекціонізму? Разом із тим, існує точка зору, що принципи протекціонізму та вільної торгівлі в зовнішньоекономічній сфері можуть гармонійно існувати разом, якщо в Україні буде створено ефективну систему стимулів, спрямованих на ліквідацію розриву між експорто- та імпортоміскістю економіки, оптимізацію структури зовнішньої торгівлі, підвищення ефективності зовнішньоторговельних контактів та зміцнення економічної безпеки держави.
Для досягнення цього необхідно, перш за все, прагнути у сфері зовнішньої торгівлі до:
географічної диверсифікації ринків збуту;
захисту внутрішнього ринку від надмірного вивозу недефіцитної продукції;
розв'язання проблем, пов'язаних із продажем товарів на світовому ринку за демпінговими цінами;
забезпечення більш високого рівня повернення валютної виручки;
зменшення частки бартерних операцій;
диверсифікації джерел постачання продукції з метою зменшення ресурсної залежності від монопольних постачальників;
— приведення структури імпорту у відповідність із потребами національної економіки;
впровадження такого режиму у сфері зовнішньої торгівлі, який був би більш відкритим, прозорим та стабільним.
Одночасно слід звернути увагу на те, що реформування зовнішнього сектора має відбуватися в межах реформування всієї структури економіки країни, зокрема, — супроводжуватися вдосконаленням відповідної інфраструктури зовнішньої торгівлі, системи її інформаційного забезпечення, створенням ефективної банківської та гнучкої кредитної системи, реалізацією заходів, які забезпечать Україні статус рівноправного члена СОТ тощо.