2. Міжнародний рух капіталу спільне підприємництво, транснаціональні компанії

Для забезпечення активного міжнародного руху капіталів, гармонізації економічної політики країн — учасниць міжнародних економічних зв'язків значне поширення набуває спільне підприємництво у різних формах (створення і функціонування спільних підприємств, ліцензування та управління за контрактом). Розви­ток світової економіки у XXI ст. характеризується тенденцією до інтенсивного розширення міжнародної підприємницької діяльнос­ті, тобто діяльності, що здійснюється через науково-технічну, виробничу, торговельну, сервісну та іншу взаємовигідну співпрацю суб'єктів господарювання двох чи більше країн (міжнародних партнерів). Практика свідчить, що базовим чинником сучасної активізації та розширення участі партнерів у міжнародному бізнесі є прагматичне розуміння факту потреби щодо збільшення масштабів та ефективності підприємництва за рахунок інтернаціоналізації певних сегментів ринку, можливостей використання нових додаткових джерел необхідних матеріальних (інвестиційних) ресурсів, динерсифікації виробничо-господарської діяльності підприємницьких структур вже в рамках функціонування міжнародної економіки.

Вважається, що міжнародне спільне підприємство (МСП) — це організаційно-правова форма поєднання зусиль різнонаціональних партнерів у сфері інвестування, управління, виробництва продукції чи надання послуг, торгівлі, використання доходів, розподілу підприємницьких ризиків тощо. Спільне підприємство — підприємство, статутний капітал якого формується шляхом об'єднання майна його засновників (серед них можуть бути й іноземні юридичні особи та громадяни). Засновники спільно провадять господарську діяльність, керують виробництвом, розподіляють прибутки. Зокрема, в рамках України вважається, що підприємство з Іноземними інвестиціями — це створене відповідно до законодавства України підприємство будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менш як 10 %.

Виходячи з того, що інвестор значною мірою контролює діяльність зарубіжного афілійованого підприємства, пряме інвестування стає набагато складнішим від портфельного. Підконтрольна філія часто отримує доступ до управлінського досвіду, торговельних і технологічних секретів, здобуває право використовувати торговельну марку материнської компанії. Інвестор при цьому дістає достатні важелі впливу на управління підприємством-нерезидентом.

Прямі іноземні інвестиції (ПП) мають три основні компоненти:

• акційний капітал — купівля інвестором акцій підприємства в іншій країні;

• реінвестовані доходи — пряма частка доходів інвестора (пропорційно до прямої акційної участі), що не розподілені як дивіденди філіями, чи доходи, що не переказані до материнської фірми;

• внутрішньофірмові позики, або внутрішньофірмові боргові трансакції — це коротко- чи довгострокові позики, що надаються один одному прямими інвесторами (материнськими компаніями та їхніми філіями).

Слід зазначити, що розрізняють також і неакційні форми інвестування. Так, інвестори можуть отримувати частку в управлінні іншим суб'єктом підприємницької діяльності не тільки шляхом придбання певної акційної частки. З цією метою використовуються також і такі дії, як субпідрядництво, франчайзинг, управлінські контракти, ліцензування тощо.

Аналіз даних щодо світової тенденції інвестицій свідчить про нарощування міжнародного руху капіталів у вигляді прямих інозе­них інвестицій. Зокрема, у 2004 році світовий обсяг ПП виріс на 6 % і досягнув 612 млрд. дол. США. У країнах Південно-Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (СНД) він досяг ре­кордного за останні роки рівня —- 35 млрд. дол. США.

У групу Південно-Східної Європи і СНД включені 19 держав -Албанія, Македонія, Румунія, Сербія і Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Хорватія і Болгарія, а також 12 пострадянських держав. У цілому приплив ПІІ збільшився в 16 країнах регіону і скоротився тільки в трьох.

Особливо швидкий ріст ПII був відзначений у п'ятьох країнах регіону — Азербайджані, Болгарії, Казахстані, Румуни і Російській Федерації. Росія зуміла залучити прямих іноземних інвестицій на суму 10 млрд. дол. США. Це на 3 млрд. більше, ніж у 2003 році.

Водночас іноземні інвестиції в промислово розвинені країни скоротилися на 16 % порівняно з попереднім роком, коли він склав 380 млрд. дол. США. Хоча, у 2004 році відновився потік капіталу в напрямку Великої Британії і США — країн, що традиційно залучають найбільший обсяг іноземних інвестицій. США навіть обігнали в цьому Китай і знову перетворилися на світового лідера за обсягом притягнутих прямих іноземних інвестицій.

Потік іноземних інвестицій у країни Азії і Тихоокеанського регіону досяг 166 млрд. дол. США, збільшившись порівняно з 2003 роком на 55 %. Більш привабливими для інвесторів є країни Латинської Америки і Карибського басейну. У 2004 році там упер­ше за останні п'ять років потоки інвестицій зросли на 37 %, досягнувши 69 млрд. дол. США.

У цілому експерти припускають, що потоки прямих світових іноземних інвестицій у середньостроковій перспективі будуть рости.

Водночас загальний обсяг ПП в економіку України виріс за 2005 рік на 81 %, або на рекордну суму — 7,328 млрд. дол. США порівняно зі збільшенням на 1,559 млрд. дол. США за 2004 рік.

За даними Державного комітету статистики України, на 1 січня 2006 року загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, залучених за 15 років незалежності України, досяг 16,375 млрд. дол. США, або 349 дол. США на душу населення порівняно з 177 дол. США на 1 січня 2005 року.

Лідерами за обсягами вкладених інвестицій на 1 січня 2006 року стали інвестори, зареєстровані в Німеччині: 5,505 млрд. дол. США.

Серед регіонів найбільші обсяги іноземного капіталу були вкладені в м. Київ — 3 619,053 млн. дол. США, Дніпропетровську область — І 717,165 млн. і Одеську область — 594,938 млн. дол. США.

Найбільші обсяги інвестицій в Україні на 1 січня 2006 року були зафіксовані в оптовій торгівлі і посередництві в торгівлі — 1771,4 млн. дол., у металургії й обробці металів — 1 232,3 млн. дол., харчовій промисловості і переробці сільськогосподарських про­дуктів — 1169,3 млн. дол.

Зазначимо, що стимулююча мотивація формування і функціонування МСП як форми реалізації стратегії виходу на внутрішній та зовнішній ринки обумовлюється:

1. зниженням питомих інвестиційних ресурсів та підприємницького ризику;

2. розвитком підприємницького потенціалу конкретного суб'єкта господарювання;

3. реалізацією переваг меншої вартості основних чинників ви­робництва і, насамперед, можливістю активізації маркетингу та започаткування нових каналів збуту товарів, можливістю проникнення на новий територіальний сегмент вітчизняного і світового ринків.

Зокрема, в Україні вже намітилися певні тенденції щодо розвитку МСП. Експертні оцінки свідчать, що пріоритетними серед них доцільно вважати:

• активізацію, що постійно зростає, кількісного формування різнопрофільних спільних підприємств з частковим чи повним іноземним капіталом;

• переважання партнерів із промислово розвинених країн, що пояснюється передовсім стратегічною орієнтацією таких держав, достатністю й мобільністю їхнього капіталу експортного спрямування;

• створення спільних підприємств переважно на двосторонній основі та для здійснення промислової діяльності;

• водночас, надто обережне ставлення іноземних партнерів до вкладання великих за обсягом інвестицій у спільне підприємництво за браком надійних гарантій їхнього правового захисту;

• відносно активніша участь у заснуванні МСП малих зарубіжних фірм (компаній), що віддають перевагу швидкій віддачі невеликих інвестицій або комерційному зиску від разових операцій;

• зосередження МСП передовсім у науково-технічних і виробничо-промислових центрах (регіонах) України, що не завжди відповідає засадам рівномірності розвитку територій.

З метою розширення та розвитку спільного підприємництва активно використовуються різноманітні важелі регулювання, які ї сприяють:

• стимулюванню прогресивних структурних змін в економіці, і зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів підприємницької діяльності в. т.ч. і створенню сприятливих умов для інтеграції економіки держави в систему світового поділу праці та її максимально можливе наближення до ринкових структур розвинених країн;

• здійснення захисту економічних інтересів держави в цілому і конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності зокрема;

• надання однакових можливостей для ефективного господарювання всім суб'єктам підприємницької діяльності, які є в державі.

Слід зазначити, що крім участі безпосередньо держави у процесі інтернаціоналізації підприємств вона додатково координується за участю різних міжнародних організацій. Так, до основних міжнародних організацій фінансово-економічного спрямування, що здійснюють відповідну сукупність функцій стосовно регулю­вання спільного підприємництва, належать:

Міжнародний банк реконструкції та розвитку — МБРР (спеціалізована установа ООН, основною метою діяльності якої є надання позик і кредитів країнам — членам ООН);

Міжнародна фінансова корпорація — МФК (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для інвестування приватного сектора економіки).

З моменту свого заснування у 1956 році МФК інвестувала понад 26,7 млрд. дол. США власних коштів, мобілізувала біля 17,9 млрд. дол. США корпора­тивних фінансових ресурсів із залученням 2264 компаній у 132 держави, які розвиваються;

Багатостороннє агентство по гарантіях інвестицій — БАГГІ (філія Міжнародного банку реконструкції і розвитку для полегшення притоку приватних інвестицій шляхом пропонування інвесторам довготермінових страхових гарантій політичного ризику, тобто гарантії від ризику, який пов'язаний з експроп­ріацією, зміною валюти, війною та громадянською напруже­ністю). Гарантії даного агентства сприяли залученню біля 33 млрд. дол. США прямих іноземних інвестицій у 69 держав, які розвиваються;

• Європейський банк реконструкції та розвитку — ЄБРР (філія МБРР з обслуговування країн Європи);

• Банк міжнародних розрахунків — БМР (сприяння співпраці центральних банків країн світу і здійснення міжнародних фі­нансових операцій);

• Міжнародний валютний фонд — МВФ (сприяння розвитку міжнародної торгівлі й валютних операцій, надання коштів у іноземній валюті);

• Рада ООН з промислового розвитку — ЮШДО (сприяння все бічному розвитку виробничої сфери країн —- членів ООН). Сучасне регулювання міжнародної підприємницької діяльності здійснюється на трьох рівнях: національному, міжнародному і наднаціональному.

Так, на міжнародному рівні регулюються:

1. ідентифікація інвестицій та інвесторів (визначення не тільки усталених форм інвестицій, а й тих, що можуть з'явитися після укладання угоди або підписання договору; зазна чення тих юридичних осіб, які вважаються національним'¹ суб'єктами господарювання країни — учасниці відповідні угоди);

2. умови імпорту й заохочення іноземного капіталу (політика «відкритих дверей» держав — партнерів у спільній підприєницькій діяльності; зобов'язання країни, що приймає, стосовно стимулювання іноземних інвестицій);

3) порядок переказування коштів (фіксація країною базування остатніх гарантій щодо безперешкодного переказувані коштів у встановлені терміни);

4. питання розв'язання суперечок господарського та фінансового характеру (незначних — компетентним судовим чи адміністративним органом країни, що приймає; складніших — Міжнародним центром врегулювання інвестиційних суперечок);

5. стандартні норми поведінки іноземних партнерів (загальні поняття, принципи і норми, яких мають дотримувати іноземні підприємці та які сприяють формуванню позитивного іміджу зарубіжного партнера у приймаючої сторони).

Зазначимо, що характерною ознакою сучасної світової економіки стає стрімкий процес транснаціоналізації, який полягає в переплетенні різних міжнародних господарських структур. У цьому процесі основною рушійною силою виступають транснаціональні корпорації.

Транснаціональні корпорації (ТНК) — це корпорації, виробнича і торговельно-збутова діяльність яких винесена за межі національної держави, які активно використовують об'єктивні тенденції міжнародного поділу праці і зростаючі процеси щодо інтернаціоналізації світу, які сприяють установленню нових схем у всесвітньому поділі праці.

Сьогодні ТНК — це міжнародні суб'єкти, які господарюють і переважно забезпечують інтеграцію в галузевому розрізі. Саме тому транснаціоналізацію часто називають інтернаціоналізацією всередину.