Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Міжнародна економіка - конспект лекцій.doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

6.Специфіка функціонування економіки країн, що розвиваються

Межа між розвинутими країнами і країнами, що розвиваються, досить умовна. У якості еквівалента зазвичай використовують ВВП на душу населення; проводитися таколс класифікація по паритетах купівельної спроможності валют. Крім того, беруться до уваги історичні й політичні умови розвитку країн.

Країни, що розвиваються, іноді розглядають у рамках окремих гео­графічних регіонів. Так в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР) виокремлюють 22 країни, що розвиваються, у Латинській Америці і Карибському басейні — 34 країни, на Середньому і Близькому Сході — 16 країн, у Південній Азії — 8 країн, в Африці — 52 країни.

З урахуванням класифікації Світового банку країни світу можна розділити на 3 групи за рівнем душового ВВП:

♦ країни з низьким ВВП на душу населення — менше 800 доларів;

♦ країни із середнім душовим доходом — 800-10 000 доларів;

♦ країни з високим рівнем доходу — більше 10 000 доларів.

Крім цього, країни, що розвиваються, іноді поділяють на:

  • нафтоекспортні, у тому числі країни ОПЕК;

  • нові Індустріальні Країни (НІК);

  • країни значного потенціалу;

  • сировинні придатки і «бананові республіки»;

У даний час країни, що розвиваються, зосередили 79% населення світу; 37, 63% світового ВВП; на них припадає 41,24% світового експорту, 34,45% світового промислового і 68,28% сільськогосподарського виробництва. Чітко просліджується тенденція постійного росту питомої ваги економіки цих країн у світовому промисловому виробництві. Якщо в 1950 р. їхня пи­тома вага складала 15,5%, то в 2000 році вона зросла до 34,45%. В світово­му ВВП у 1950 р. країни, що розвиваються, складали 22,24%, а в 2000 р. пи­тома вага збільшилася до 37, 63%. ВВП на душу населення в 1950 р. скла­дав пересічно по країнах, що розвиваються, 1000 доларів, а до 2000 р. — 3800 дол. При цьому на шість найбільших країн (Мексику, Пакистан, Індію, Індонезію, Бразилію й Аргентину) припадає 35% населення, 27% світового торгового експорту, 21% ВВП країн, що розвиваються.

Класифікація країн світу, що розвиваються, за душовим рівнем ВВП

Найбідніші, із душовим ВВП менше 800 дол.

Ангола, Афганістан, Бенін, Буркіна-Фасо. Бурунді, Бутан, Гаїті, Гамбія, Гана, Гвінея, Гвінея-

Бісау, Гондурас, Дем. Респ. Конго, Замбія. Зімбабве, Ємен, Камбоджа, Камерун, Кенія,

Коморські о-ви. Конго. Кот д'Івуар, Лаос, Ліберія, Мавританія, Мадагаскар, Малаві, Малі,

Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Нігерія, Нікарагуа, Руанда, Сан-Томе і Принсіпі, Сенегал,

Сомалі, Судан, Сьера-Леоне, Танзанія, Того, Уганда, Центрально-Африканська Республіка,

Чад, Еритрея, Ефіопія

Країни з душовим ВВП від 800 до 10 000 дол

Алжир, Антігуа і Барбуда, Аргентина, Бангладеш, Барбадос, Бахрейн, Беліз, Болівія,

Ботсвана, Бразилія, Вануату, Венесуела, Східне Самоа, Гайана, Габон, Гватемала,

Гваделупа, Гренада, Джібуті, Домініка, Домініканська Респ. , Єгипет, Західне Самоа, Індія,

Індонезія, Йорданія, Ірак, Іран, Кабо-Всрдс, Кірібаті, Коста-Ріка. Колумбія, Ліван, Лівія,

Маврікій, Майота, Малайзія, Мальта, Мальдиви, Марокко, Маршаллові о-ви, Мексика,

Намібія, Оман, Палау, Пакистан, Панама, Папуа-Нова Гвінея, Парагвай, Перу, Пуерто-Ріко,

Саудівська Аравія, Сальвадор, Свазіленд, Сент-Вінсент і Гренадіни, Сейшельські о-ви, Сент-

Кітс і Невіс, Сент-Люсія, Сірія, Соломонові о-ви, Сурінам, Таїланд. Трінідад і Тобаго, Тонга,

Туніс, Уругвай, Федеративні Штати Мікронезії, Фіджі, Чилі, Філіппіни, Шри-Ланка,

Еквадор, Екваторіальна Гвінея, Ямайка

Країни з високим душовим ВВП, більше 10 000 дол

Аруба, Багамські о-ви, Бермудські о-ви. Бруней, Віргінські о-ви (США), Гуам, Кайманові

о-ви, Катар, Кувейт, Мартініка, Нідерландські Антильські о-ви, Нова Каледонія, ОАЕ, Респ.

Корея, Реюньон, Маріанські о-ви. Сінгапур, Тайвань, Французька Гвіана, Фр. Полінезія

Промислове виробництво поступово переміщується з країн Півночі в держави Півдня. При цьому в перших знижується число зайнятих у про­мисловості і сільському господарстві за рахунок перетоку трудових ре­сурсів у нематеріальне виробництво; а в інших, навпаки, зростає число зайнятих у промисловості. Для країн, що розвиваються, за останні 50 років характерні більш високі темпи економічного росту в порівнянні з розвинутими країнами (у 2,5 рази). При цьому подібні темпи росту країн, що розвиваються, ще не свідчать про їх солідний економічний потенціал: якщо врожайність бавовнику в Індії в 1970 р. була 1,1 центнера з гектара, а в 1989 р. збільшилася до 2,0; це ще не значить, що країна вийшла на рівень світових стандартів (10-15 ц/га).

Основними зовнішніми чинниками для країн, що розвиваються зали­шаються: зовнішня торгівля, іноземні інвестиції, іноземні кредити, впро­вадження передових технологій, підготовка національних кадрів.

Зовнішня торгівля продовжує грати вирішальну роль у визначенні міри успішності національних економік. При сприятливій кон'юнктурі світового ринку країни одержують додаткову можливість закуповувати для собе необхідну продукцію виробничого і споживчого призначення і навіть вкладати кошти в розвиток імпортозамінних та експортоорієнтов-них виробництв. Несприятлива кон'юнктура світового ринку енерго­носіїв, зерна, металів або чого-небудь іншого відразу ж знижує купівель­ну спроможність більшості країн, що розвиваються, і затягує їх у чергову боргову яму зовнішніх запозичень.

Іноземні інвестиції завжди грали важливу роль у розвитку економіки країн, що розвиваються. Спочатку це були залізниці, морські й авіаційні порти, автостради. Потім концесії з розробки корисних копалин і лісових ресурсів, пізніше — матеріаломісткі й екологічно шкідливі виробництва: виплавка чорних і кольорових металів, нафтопереробка, виробництво мінеральних добрив, целюлозно-паперова промисловість, що згодом роз­ширилися за рахунок трудомістких і навіть деяких наукомістких галузей.

У країни, що розвиваються, виріс приплив прямих іноземних інвес­тицій (fill): їхня питома вага у світовому обсязі зросла із 12-14% у 1988-1990-х роках до 36-38% у 1999 р. і склала 166 млрд. дол. у 1998 ро­ці. Проте розподілені ці інвестиції по країнах вкрай нерівномірно: 90% припадає на 20 країн.

Одним із показників міри участі тієї або іншої сторони, що приймає інвестиції, у міжнародному виробництві є так званий індекс транс-національності (IT), що розраховується як середнє значення показників:

♦ притоку ПП до валових вкладень в основний капітал за останні 3 роки;

♦ загального обсягу залучених ПП до ВВП;

♦ обсягу умовно чистої продукції іноземних філій до ВВП;

♦ числа зайнятих на іноземних філіях до загальної чисельності працюючих. Серед країн, що розвиваються, найбільш високий IT у Трінідаді і Тобаго (50%) і Південної Кореї (20%).

Найбільш привабливими для ПН є НІК Південно-Східної Азії і Латинської Америки. Обсяг ПП в країни АТР склав 85 млрд. дол. На країни Африки припадає усього 8,3 млрд. дол. (це менше, ніж у Сінгапурі). Якщо в Малайзії середньодушовий показник ПП складає 223 дол., то в Тропічній Африці це менше 5 дол. Значні обсяги інвестицій ідуть у галузі, що не мають пріоритетних інтересів для країн, що розвиваються.

Основними інвесторами є ТНК. У даний час близько 60 тисяч ТНК ма­ють розгалужену мережу філій і дочірніх компаній у країнах Нового і Ста­рого Світу, контролюючи більше 60% обсягу продажів наукомісткої про­дукції, близько 80% фінансових ринків. Інтереси ТНК не завжди збігають­ся з інтересами сторони, що приймає, а часто і суперечать їм, оскільки уря­ди країн, що приймають, зацікавлені в стимулюванні національного роз­витку, тоді як ТНК у першу чергу орієнтуються на підвищення конкурен­тоспроможності своєї продукції на світовому ринку. Проте, в останні роки урядам багатьох країн, що розвиваються, шляхом переговорів вдалося реінвестувати частину прибутків ТНК у життєво важливі для даних країн га/іузі господарства і збільшити обсяг одержуваних податків.

Не менш важливе значення має розширення внутрішнього попиту. За рахунок цього в Таїланді забезпечено 86% приросту ВВП, в Індії — 96%. Успішний розвиток внутрішнього імпортозамінного та імпортоупереджу-ючого ринків багато в чому залежить від створення сприятливих умов для функціонування багаточисельних дрібних і середніх підприємств.

Іноземна фінансова допомога надходить у країни або у вигляді довго­строкових пільгових кредитів під гарантії держави і нерідко списується, або у вигляді державних грантів. Ця допомога може реалізовуватися в різних формах: підготовка спеціалістів у вузах розвинутих країн, підготовка спеціалістів у самій країні, надання кредитів у вигляді товарів або технологій, надання грошових сум через світові банки і т.д. Проте, це з одному боку, дає якусь можливість для розвитку на даному етапі, а з іншого боку, збільшує економічну і політичну залежність від країн — донорів. До того ж виплата кредитів і відсотків за ними для багатьох країн складає 30 і більше відсотків від їх щорічного ВВП.