2. Платіжний баланс та його структура

Особливості участі кожної країни у міжнародному поділі праці можна охарактеризувати за допомогою сукупності її зовнішньоекономічних зв'язків. Для кількісного відображення складного комплексу міжнародних економічних відносин, що включає різноманітні за своїми масштабами, структурою та характером зовнішньоекономічні зв'язки держави, застосовується балансовий рахунок міжнародних операцій, який називається платіжним балансом. Предметом зовнішньоекономічних операцій є товари, послуги, доходи, зовнішні фінансові активи і зобов'язання. Операції з товарами, послугами і доходами відображають передачу реальних ресурсів. Операції із зовнішніми фінансовими активами та зобов'язаннями економіки виникають у процесі створення або ліквідації зовнішніх фінансових активів і зобов'язань чи переході прав власності на них.

Платіжний баланс — це статистичний звіт, у якому в систематизованому вигляді відображається весь комплекс світогосподарських зв'язків даної країни у формі вартісного співвідношення надходжень та платежів за певний період часу (рік, квартал, місяць).

За визначенням Міжнародного валютного фонду, платіжний баланс — це систематичні записи усіх економічних угод між резидентами даної країни та рештою країн світу протягом певного періоду. Отже, платіжний баланс дає можливість підсумувати результати платіжних операцій між окремими особами, фірмами і урядом однієї країни з такими ж суб'єктами інших країн.

Міжнародний валютний фонд у 1993 році опублікував нове (п'яте) видання Керівництва з платіжного балансу. Необхідність перегляду попереднього видання (1977 року) була зумовлена на­ступними причинами:

• змінами в характері міжнародних операцій;

• диверсифікацією міжнародних фінансових ринків;

• збільшенням кількості та урізноманітненням структури трансакцій;

• створенням нових фінансових інструментів;

• зміною механізмів реструктуризації зовнішньої заборгованості;

• збільшенням обсягів міжнародної торгівлі послугами. Платіжний баланс виконує інформаційну, наукову та практичну функції.

Інформаційна полягає в тому, що платіжний баланс дає змогу описати масштаби зовнішньоекономічної діяльності країни, ступінь її інтегрованості у світовий економічний простір.

Наукова функція платіжного балансу полягає у тому, що його характеристика дає можливість моделювати процеси макроекономічного розвитку відкритої економіки.

Практична функція означає, що стан платіжного балансу є орієнтиром для прийняття державними органами відповідних рішень у ході реалізації економічної політики.

Зовнішньоекономічні операції, які відображаються в платіжному балансі, поділяють на обмінні та односторонні.

Обмінні операції передбачають, що один учасник угоди передає іншому учаснику економічну цінність (товари, послуги, дохо­ди, патенти, авторські права, фінансові ресурси тощо) і отримує її вартісний еквівалент.

Односторонніми є операції, згідно з якими один учасник угоди передає економічні цінності іншому без отримання натомість вартісного еквіваленту.

Платіжний баланс складається з двох підрозділів — надходжень і платежів.

Надходження (кредит) — це операції, які забезпечують країну додатковою іноземною валютою, тому у платіжному балансі перед ними ставлять знак «плюс». Кредит відповідає поняттю «доходи» і означає відплив за кордон цінностей, за які мають надійти платежі в дану країну. Кредитова частина відображає експорт товарів та послуг, одержані доходи та трансферти, приплив іноземної валюти (тобто її пропозицію), зменшення матеріальних та фінансових активів, збільшення пасивів.

Платежі (дебет) — це операції, пов'язані з використанням запасу іноземної валюти, тому в платіжному балансі перед ними ставлять знак «мінус». Дебет відповідає поняттям «зобов'язання», «витрати» і означає приплив цінностей з інших країн до даної країни, за які резиденти повинні сплачувати за кордон. Дебетова частина відображає імпорт товарів і послуг, сплачені доходи та транс­ферти, використання іноземної валюти (.тобто попит на неї), зменшення пасивів або збільшення активів.

При складанні платіжного балансу необхідно звернути увагу на основні його принципи.

Принцип резидентства. Встановлення одиниць-резидентів є визначальним з точки зору реєстрації та класифікації операцій у межах конкретної економіки. Економічна одиниця класифікуєть­ся як резидент, якщо центр її економічного інтересу знаходиться на економічній території певної країни. Усі підприємства та ком­панії, що функціонують на території країни, вважаються її резидентами навіть тоді, коли вони частково або повністю належать іноземцям. Водночас до категорії резидентів не потрапляють фізичні особи чи установи, які є офіційними представниками своїх держав.

Принцип подвійного запису. При складанні платіжного балан­су кожна операція фіксується двічі, тобто використовується метод подвійного бухгалтерського запису. Один раз операція реєструєть­ся як кредит з додатнім знаком, другий — як дебет з від'ємним. Особливим видом міжнародних трансакцій є подарунки, оскільки вони не вимагають обміну активами і виступають односторонніми переказами товарів та послуг (в натуральному виразі) або фінансових активів (грошові подарунки). Односторонні перекази включа­ють подарунки з місіонерськими або благодійними цілями: особисті подарунки, державні перекази, такі як гранти іноземним дер­жавам для допомоги їм в економічному розвитку. Незважаючи на цю односторонність, подарунки заносяться до платіжного балансу двічі — для збереження бухгалтерської системи подвійного запису. Один запис відображає фактичний односторонній переказ, інший робиться на рахунку односторонніх переказів для позначення відсутньої сторони трансакції.

Принцип одноманітності оцінки всіх операцій. При оцінці зовнішньоторговельних угод переваги надаються ринковим ціпам. Ринкові ціни відрізняться від поточних цін, цін світового ринку, біржових. Ринкова ціна — це сума грошей, яку покупець добровільно сплачує продавцеві за придбаний товар, послугу або фінансовий актив; при цьому обидві сторони є незалежними і обмін між ними відбувається на комерційних засадах. Ринкова ціна встановлюється для кожної окремої операції купівлі-продажу, оскільки вона змінюється від однієї угоди до іншої.

Принцип одночасної реєстрації зовнішньоторговельної операції.

Обидві сторони операції (кредит і дебет) мають бути відображені в платіжному балансі одночасно і учасники угоди повинні реєструвати цю операцію числом, що відповідає даті її здійснення (це, як правило, момент юридичної зміни власника активу).

Незалежно від того, у якій валюті виконуються міжнародні платежі і надходять кошти, всі вони реєструються у платіжному балансі у національній валюті. Будь-яка операція, виражена в іно­земній валюті, має бути переведена в національну валюту за поточним валютним курсом.

У структурі платіжного балансу, залежно від характеру операцій, можна виділити два основні розділи. Перший розділ — «Рахунок поточних операцій», другий — «Рахунок капіталу і фінансів». Кожен із цих розділів поділяється на підрозділи.

У першому розділі, «Рахунок поточних операцій», відображається рух товарів, послуг, доходів між даною країною та іншими країнами. Цей розділ включає два підрозділи — рахунок видимої та невидимої торгівлі.

1. Рахунок видимої торгівлі — це торговельний баланс, що ві­дображає торговельні зв'язки країни з іншими країнами і розрахо­вується як різниця між експортом та імпортом товарів. До катего­рії «товари» включають: готові товари, товари для подальшої об­робки, ремонт товарів, немонетарне золото. Експорт призводить до припливу іноземної валюти, тому його записують у кредит зі знаком «+», а імпорт спричиняє використання іноземної валюти, і через це його записують у дебет зі знаком «—».

Рахунок невидимої торгівлі включає три статті:

2.1. Баланс послуг — це різниця між експортом та імпортом послуг. Він містить рахунки, які відображають надання або отримання інформаційних, експертних, консультативних, банківсь­ких, будівельних послуг, послуг транспорту, зв'язку, туризму, страхування, фрахту, обміну науково-технічним та виробничим досвідом, культурні та наукові обміни. Це операції, об'єктом яких є нефізичний (нематеріальний) продукт. Вартість наданих послуг відображають у кредиті, а вартість отриманих — у дебеті.

2. Чисті факторні доходи. Ця стаття відображає доходи резидентів країни, які вони отримали на свої економічні ресурси за кордоном (зарплата, дивіденди, проценти тощо), а також доходи, які виплачені резидентам інших країн. Отримані доходи записуються у кредиті, а виплачені — у дебеті.

3. Баланс поточних міжнародних переказів. Ця стаття відображає перекази, одержані резидентами з інших країн (записуються у кредиті) та перекази резидентів в інші країни (записуються у дебеті). Прикладом таких міжнародних трансфертів є:

а) державні виплати (пенсії, субсидії, внески до міжнародних організацій, гуманітарна допомога тощо);

б) приватні виплати (перекази іноземних працівників, родичів на батьківщину, приватні подарунки, тощо).

Баланс невидимої торгівлі — це чиста вартість експорту послуг за вирахуванням їх імпорту плюс надходження від інвестицій за кордоном за вирахуванням виплат за надані інвестиції плюс сальдо трансферних платежів.

Підсумувавши торговельний баланс та баланс невидимої торгівлі, отримаємо баланс рахунку поточних операцій. Поточними їх стали називати для того, щоб відокремити світову торгівлю товарами та послугами від міжнародного руху фінансових ресурсів у формі капіталів та кредитів.

Другий розділ платіжного балансу, «Рахунок капіталів і фінансів», відображає результати операцій з фінансовими активами. Він враховує міжнародний рух підприємницького та позикового капіталів, показує співвідношення ввезення та вивезення державного та приватного капіталів, а також отриманих та наданих міжнародних кредитів. Даний розділ відображає переміщення коротко- та довгострокового капіталів.

Короткостроковий капітал — це фінансові вимоги та пасиви, зокрема грошові, з початковим строком оплати один рік і менше.

Він включає міжнародні перекази банківських депозитів і короткострокових цінних паперів, банківських позик і комерційних вимог та пасивів, які виникають внаслідок фінансування переказів поточних рахунків.

Довгостроковий капітал — це фінансові вимоги та пасиви з початковим строком оплати понад один рік. Він поділяється на прямі та портфельні інвестиції.

У структурі другого розділу виділяють два підрозділи: рахунок руху капіталу та рахунок руху фінансів.

Рахунок руху капіталу враховує перекази капіталу (передання прав власності на активи, списання боргів, грошові перекази) та придбання і продаж нефінансових активів (авторських прав, ліцензій, патентів).

При розгляді рахунків руху капіталу необхідно звернути увагу на те, що надання кредитів за кордон хоча і називають «експортом капіталу», насправді ж воно відображається у статті дебету, оскіль­ки ця операція означає зменшення резервів іноземної валюти. Отримання позик із-за кордону називають «імпортом капіталу», проте воно відображається у статті кредиту, оскільки ця операція збільшує запаси іноземної валюти. Отже, якщо експорт товарів та послуг відображають у платіжному балансі зі знаком «+», як над­ходження, то експорт (відплив, вивіз) капіталу — зі знаком «—», як видатки. І навпаки, якщо імпорт товарів і послуг відображається у платіжному балансі зі знаком «—», як видатки, то імпорт (при­плив, ввіз) капіталу — зі знаком «+», як доходи. Перекази капіталу та обсяг нематеріальних активів, одержані резидентами, відобра­жаються у кредиті, а одержані нерезидентами — у дебеті.

Рахунок фінансів відображає прямі інвестиції, портфельні ін­вестиції, інші інвестиції та резервні активи.

Прямі інвестиції — це капіталовкладення у підприємства інших країн, які забезпечують інвесторові безпосередній контроль над ними і здійснюються з метою отримання відповідного прибутку. Сюди зазвичай відносять володіння філіями і відділеннями материнських компаній за кордоном.

Портфельні інвестиції —- це капіталовкладення в підприємства інших країн, які здійснюються з метою отримання відповідного прибутку, але не дають права контролю над підприємствами.

Інші інвестиції охоплюють довгострокові кредити МВФ, аванси, комерційні кредити постачальників тощо.

До резервних активів належать активи, що перебувають у власності або під контролем центрального банку країни: золотий за­пас країни (монетарне золото), активи в іноземній валюті, кредити МВФ, резервна позиція у МВФ, спеціальні права запозичення. Спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — SDR, (СДР)) — це міжнародна грошова одиниця, яка існує у вигляді записів на рахунках країн, що входять до складу МВФ. Іншими словами — це кредити, квота на які залежить від обсягу імпорту країни. Вони надаються і контролюються МВФ, обмінюються лише між центральними банками та конвертуються в інші валюти.

Центральний банк використовує резервні активи для усунення диспропорцій платіжного балансу або для регулювання валютного курсу. Сальдо статті «Резервні активи» називають балансом офіційних розрахунків.

Джерела інформації, через які надходять дані до урядових структур, різняться між собою за повнотою та надійністю. Отже, вписані статті дебету та кредиту ніколи не рівні між собою. Для забезпечення такої рівності і збереження системи подвійного запису у платіжному балансі існує спеціальна стаття «Статистичні розбіжності», яка фіксує відомості про допущені помилки, пропуски та відсутність збігу даних в результаті надходження інформації з різних джерел, неоднорідності цін, різниці в часі реєстрації угод тощо.

Механізм запису трансакцій до платіжного балансу є наступний. Розглянемо, наприклад, як відобразиться у платіжному балансі експорт українських товарів, оцінених у 1000 грн. Зазначена трансакція вноситься один раз до поточного рахунку як кредит, оскільки експорт товарів зменшує українські запаси товарів і є джерелом грошових надходжень для українських резидентів.

Іноземний резидент, який купує цей товар, може оплатити його вартість у гривнях або в будь-якій іноземній валюті. Обидві форми оплати є короткостроковими фінансовими переказами, що вносяться до рахунку руху капіталу платіжного балансу. Даний платіж є записом дебету, оскільки він або зменшує гривневі зобов'язання перед іноземними резидентами (виплати в гривнях), або ж збільшує претензії в іноземній валюті цих резидентів (виплати в іноземній валюті).

Український імпорт товарів записується як дебет у поточний рахунок і як кредит у рахунок короткострокового капіталу.

Згідно з принципами побудови платіжного балансу, він завжди має бути збалансований, тобто загальна сума кредиту повинна дорівнювати загальній сумі дебету, а платіжний баланс — нулю. Сальдо окремих частин платіжного балансу може бути активним, якщо валютні надходження перевищують платежі, і пасивним, якщо платежі більші за надходження.