Розділ 3. Логіка і етапи наукових досліджень

32.1. Наукове пізнання і наукове дослідження

Наука – це вид людської діяльності, спрямований на здобуття нових знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення. Результат цієї діяльності - знання. Вони відтворюють у свідомості людини об'єктивну дійсність і є основою наукового розуміння світу. За словами англійського філософа Ф. Бекона «знання – це сила».

Сфера діяльності науки безмежна. Кожна група природних явищ, кожна фаза суспільного життя, кожна стадія розвитку у минулому і сьогоденні становлять матеріал для науки. Відповідно виокремлюються галузі наукових знань: природничі, суспільні, технічні, економічні тощо.

Процес руху людської думки від незнання до знання називають науковим пізнанням. Діалектика процесу пізнання полягає у суперечності між обмеженістю наших знань і безмежною складністю об'єктивної дійсності.

Розкриваючи закономірності існування і розвитку явищ реального світу, наукове пізнання тим самим створює надійну основу розуміння їх сутності й практичного використання. Класичний метод пізнання базується на тому, що критерієм істинності знання є суспільна практика. Місія науки – бути джерелом підтверджених знань, які можна використати у різних сферах практичної діяльності людей. Практика є основою і рушійною силою наукового пізнання.

У пізнавальному процесі взаємодіють суб'єкт зі своїм прагненням нових знань і об'єкт як першоджерело знань. Суб'єкт вибирає об'єкт, спрямовує на об'єкт свої пізнавальні здібності і відтворює його у своїй свідомості у формі загального уявлення, чуттєвого чи раціонального образу. Об'єкт, у свою чергу, вимагає адекватних своїй природі засобів відтворення і визначає зміст уявлень та образів. Від того, наскільки повно образ відтворює об'єкт, знання може бути абсолютним (повний збіг) чи відносним (неповний збіг).

Суб'єкт намагається отримати абсолютне, істинне знання. Проте через якісні зміни і самого об'єкта, і свідомості суб'єкта уявлення про об'єкт, його образи постійно уточнюються, змінюються, замінюються новими. Наукова істина пізнається з певною мірою наближення, вона відносна і тимчасова. Розвиток науки – це складний творчий процес пошуку істини, кожний наступний крок якого спирається на попередній. Роль успадкованих знань підтверджує відомий вислів І. Ньютона про те, що він бачив далі своїх попередників лише тому, що стояв на плечах гігантів.

Наукове пізнання має два рівні – емпіричний і теоретичний. Емпіричне знання здобувається безпосередньо досвідом, теоретичне – за допомогою логіко-гносеологічних засобів (понять, концепцій, системи знань у певній галузі). Ці рівні знань органічно пов'язані і водночас різняться способами відтворення об'єктивної реальності та методами дослідження. За емпіричним знанням історично й логічно утвердилася функція збирання і накопичення нових фактів, їх аналіз, систематизація та узагальнення з метою виявлення емпіричних закономірностей. Логічне осмислення, пояснення та інтерпретація виявлених закономірностей – це функції теоретичного пізнання. Взаємодію емпіричного і теоретичного рівнів знань можна подати схематично (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Формування системи знань

Будь-яке пізнання починається із встановлення окремих, часом не пов'язаних між собою фактів, які поступово накопичуються і з позиції існуючої теорії піддаються систематизації та узагальненню. В процесі переходу від окремого до загального виявляються принципово нові відношення й інтеграційні якості, створюються нові наукові поняття і нові теорії. Найскладнішою формою вираження наукових знань є теорія. Вона становить упорядковану систему простіших форм теоретичного відтворення дійсності: наукових ідей, концепцій, принципів, понять, положень і тверджень (постулатів, аксіом).

Науковий рівень теорій, ступінь їх обґрунтованості слугують тим фундаментом, на якому відбувається розвиток наукових знань. Виділяють три послідовних етапи розвитку: розробка теорій, які піддаються перевірці шляхом випробувань → зіставлення цих теорій з емпіричними фактами, перевірка їх істинності → заміна теорій, які суперечать фактам, новими. Процес розвитку теоретичних уявлень у будь-якій галузі знань можна порівняти із системами оберненого зв'язку на кшталт автопілота: нечіткі теорії уточнюються; теорії, що суперечать фактам, переглядаються; а теорії, що успішно пройшли «прості» випробування, піддаються більш складним перевіркам.

Кожна конкретна теорія пояснює той чи інший «фрагмент» дійсності за допомогою властивих лише їй концептуальних понять і принципів. Пояснення завжди постає у формі узгодженого з теорією і правилами логіки висновку.

Рух від емпіричного факту до логічно стрункої системи наукового знання дозволяє не лише пояснити уже відомі явища, але й передбачити нові. Саме науковий факт – подія чи явище –є первинним елементом процесу пізнання і реальною основою усіх наукових результатів і висновків. Проте науку створюють не самі факти, а методи їх обробки. Збирання, систематизація, аналіз, узагальнення і логічне осмислення фактів називається науковим дослідженням.

Наукові дослідження спрямовані на розширення наявних знань і здобуття нових, на виявлення і обґрунтування законів і закономірностей навколишнього світу. За цільовим призначенням вирізняють фундаментальні й прикладні дослідження. Фундаментальні дослідження спрямовані на розробку нових теорій і нових принципів дослідження, мета яких поглибити знання щодо законів природи і суспільства; прикладні – на пошук способів практичного використання наукових знань, здобутих у результаті фундаментальних досліджень.

Наукові дослідження здійснюються з метою одержання наукового результату. Науковий результат – нове знання, здобуте в процесі фундаментальних або прикладних наукових досліджень та зафіксоване на носіях наукової інформації у формі наукового звіту, наукової праці, наукової доповіді, наукового повідомлення про науково-дослідну роботу, монографічного дослідження, наукового відкриття тощо. Науково-прикладний результат – нове конструктивне чи технологічне рішення, експериментальний зразок, закінчене випробування, яке впроваджене або може бути впроваджене у суспільну практику. Науково-прикладний результат може мати форму звіту, ескізного проекту, конструкторської або технологічної документації на науково-технічну продукцію, натурного зразка тощо.

До основних результатів наукових досліджень належать:

• наукові реферати;

• наукові доповіді (повідомлення) на конференціях, нарадах, семінарах, симпозіумах;

• курсові (дипломні, магістерські) роботи;

• звіти про науково-дослідну (дослідно-конструкторську; дослідно-технологічну) роботу;

• наукові переклади;

• дисертації (кандидатські або докторські);

• автореферати дисертацій;

• депоновані рукописи;

• монографії;

• наукові статті;

• аналітичні огляди;

• авторські свідоцтва, патенти;

• алгоритми і програми;

• звіти про наукові конференції;

• препринти;

• підручники, навчальні посібники;

• бібліографічні покажчики та ін.

Незважаючи на те, що результати науки – наукові знання за своєю суттю інтернаціональні, кожна країна має свої національні особливості організації науки та управління її розвитком: наявний склад вчених, співвідношення між фундаментальними і прикладними дослідженнями, розробка окремих галузей науки в рамках наукових шкіл і напрямів.

Наукова діяльність – це інтелектуальна творча діяльність, ефективність якої залежить від кваліфікації і творчих здібностей науковців.

Статусу науковця як творчій особистості відповідають, насамперед, такі якості:

• допитливість, високий рівень внутрішнього прагнення до нових знань;

• потяг до самоутвердження, захопленість роботою, прагнення у всьому дійти суті;

• вміння зосереджуватися на конкретних питаннях, не порушуючи логічний розвиток ідеї;

• наполегливість у досягненні мети, ініціативність, готовність до ризику у прийнятті рішень;

• самоорганізація праці та інші «само...» – самоконтроль, самообмеження, самокритичність.

Суб'єктами наукової діяльності є: вчені, наукові працівники, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, наукові організації, вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації, громадські організації у сфері наукової та науково-технічної діяльності.

Науково-дослідницькою діяльністю займається значне коло людей. Тих, хто робить це постійно, називають дослідниками, науковцями (науковими працівниками), вченими.

Дослідником називають людину, яка здійснює наукові дослідження. Науковець – це той, хто має відношення до X науки, виробляє нові знання, є спеціалістом у певній галузі науки. Вчений – фізична особа, яка провадить фундаментальні та (або) прикладні наукові дослідження з метою здобуття наукових та (або) науково-технічних результатів. Науковий працівник – вчений, який за основним місцем роботи та відповідно до трудового договору професійно займається науковою, науково-технічною або науково-педагогічною діяльністю та має відповідну кваліфікацію, підтверджену результатами атестації. Люди науки мають відповідну спеціальність і кваліфікацію, працюють як самотужки, так і об'єднуючись у наукові колективи (постійні чи тимчасові), створюють наукові школи.

У науці, як і в будь-якій сфері людської діяльності, взаємини між членами спільноти підпорядковуються певній системі норм наукової етики, передусім, таких, як: сумлінність у ставленні до пошуку істини, доказовість і обґрунтованість висновків, морально-етичні проблеми авторства та публікаційно-інформаційної діяльності. Ці норми втілюють загальнолюдські моральні вимоги і заборони, пристосовані до наукової діяльності: не видавай чужі наукові ідеї та результати за свої (уникай плагіату), не вдавайся до фальсифікації даних тощо.

Норми наукової етики не вимагають, щоб результат кожного дослідження обов'язково був істинним знанням. Але цей результат має бути новим знанням і логічно чи експериментально обґрунтованим та практично значущим.