Розділ 2. Теоретична основа наукових досліджень

Після вивчення цього розділу Ви можете:

• розуміти зміст поняття "наукова теорія";

• розрізняти основні елементи наукової теорії;

• знати структуру;

• мати знання про критерії, яким повинна відповідати наукова теорія;

• визначити функції наукової теорії;

• здійснити класифікацію наукової теорії;

• характеризувати теорії за групами: порівняльні, аналітичні, синтетичні;

План

2.1. Структура наукової теорії.

2.2. Функції наукової теорії.

2.3. Класифікація наукових теорій.

2.4. Економічна наука в системі гуманітарного знання

2.1. Структура наукової теорії

Теорія є найадекватнішою формою наукового пізнання. Вона охоплює сукупність абстрактних пізнавальних уявлень, ідей, понять, концепцій, які обслуговують практичну діяльність людей. Традиційно її протиставляють практиці.

Теорія (грец. theoria — розгляд, міркування, вчення) — система достовірних знань про дійсність, яка описує, пояснює, передбачає явища конкретної предметної галузі.

Вона дає знання, істинність якого перевірена практикою, забезпечує вивчення об'єкта пізнання в його внутрішніх зв'язках і цілісності, пояснює різноманітність існуючих фактів і може передбачити існування нових, ще невідомих.

За переконанням німецько-американського теоретика, фізика Альберта Ейнштейна (1879—1955), наукова теорія повинна відповідати таким критеріям:

1. Не суперечити даним досвіду, фактам.

2. Бути перевіреною на наявному дослідному матеріалі.

3. Вибудовуватися на логічно простих засадах (основних поняттях і співвідношеннях між ними).

4. Містити найбільш витлумачені терміни. Це означає, що з двох теорій, які послуговуватимуться однаково «простими» основними положеннями, перевагу буде надано тій, яка відчутніше (більш визначено) обмежує можливі апріорні (незалежні від досвіду) якості систем.

5. Не бути логічно довільно обраною серед приблизно рівноцінних і аналогічно побудованих теорій (у такому разі вона видається найціннішою).

6. Відзначатися красою і гармонійністю.

7. Поєднувати в цілісну систему абстракцій різноманітні об'єкти.

8. Мати широку сферу застосування з урахуванням того, що в межах вживання її основних понять вона ніколи не буде спростована.

9. Вказувати шлях для створення нової, загальнішої теорії, в координатах якої вона залишиться граничним випадком.

У сучасній філософії і методології науки виокремлюють п'ять основних елементів теорії.

1. Вихідні засади (фундаментальні поняття, принципи, закони, рівняння, аксіоми тощо).

2. Ідеалізований об'єкт (абстрактна модель суттєвих властивостей і зв'язків досліджуваних предметів, наприклад, «абсолютно чорне тіло», «ідеальний газ», «Робінзон», «вартість» тощо).

3. Логіка теорії (сукупність певних правил і способів доведення, спрямованих на пояснення структури і зміну знання).

4. Філософські установки і ціннісні фактори.

5. Сукупність законів і тверджень, що випливають як наслідки із засад конкретної теорії відповідно до її принципів.

Помилково було б ототожнювати теорію з наукою, оскільки між ними існує багато суттєвих відмінностей. Якщо теорія протиставляється (хоч і відносно) практиці, то наука поєднує і теорію, і практику. Теорії можуть змінювати одна одну, окремі з них стають «морально» застарілими, інші з'являються, а наука завжди залишиться однією й тією самою. У межах певної науки нерідко співіснують, конкурують кілька наукових теорій, які пропонують різноманітні методи і практичні рекомендації (наприклад, економічні теорії).

Структура більш-менш цілісних наукових теорій, як правило, складається з таких розділів:

— структура предмета дослідження;

— закони функціонування теорії;

— класифікація різновидів предмета дослідження;

— генезис і розвиток теорії.

Як найскладніша форма вираження наукових знань, теорія виникає лише на досить високому щаблі розвитку пізнання певної сукупності явищ і охоплює елементи, що становлять простішу форму вираження знань.

Основним і найважливішим елементом наукової теорії вважають принцип, що органічно пов'язує інші елементи в єдине ціле, у струнку систему.

Принцип (лат. principium — начало, основа) — вихідний пункт теорії; те, що становить основу певної сукупності знань.

У науковій теорії принцип є стрижнем, навколо якого синтезуються всі її поняття, судження, закони тощо, розкриваючи, обґрунтовуючи і розвиваючи його.

Кожна наукова теорія має свою теоретичну основу, свій принцип, що синтезує. В іншому разі йшлося б не про теорію, а про механічну суму понять, суджень, законів, хоч і пов'язаних між собою, але не об'єднаних у струнку систему єдиним, фундаментальним положенням, ідеєю. Принцип істотно відрізняється від усіх інших елементів теоретичної системи. Він є головним, визначальним у фундаменті теорії і підпорядковує собі всі інші її елементи. Кожний з них своєрідно характеризує центральний принцип. Сукупно всі елементи теоретично всебічно і глибоко обґрунтовують його, створюючи єдину струнку систему конкретної теорії. Поки немає синтезуючого принципу, немає і теорії.

Принципи різняться за багатьма ознаками. А кожна теорія, як правило, формується на основі кількох принципів різного рівня спорідненості. Водночас вони не повинні формально-логічно суперечити один одному. А принцип меншого рівня спорідненості конкретизує принцип більшого рівня спорідненості.

Наприклад, на зламі II і III тисячоліть американський дослідник Г. Манків сформулював такі десять економічних принципів, що становлять основу сучасного господарського поступу.

1. Суспільний вибір в умовах обмеженості ресурсів.

2. Порівняння витрат і благ альтернативних варіантів дій.

3. Отримувані граничні блага мають перевищувати його граничні витрати.

4. Будь-яку економічну програму необхідно розглядати з точки зору не лише її безпосереднього впливу на результати чи поведінку людей, а й непрямого впливу, що виявляється через стимулювання.

5. Обмін товарами дає змогу кожній людині спеціалізуватись у тій сфері діяльності, в якій вона є найвправнішою. А країнам спеціалізація й міжнародна торгівля забезпечують більший приріст національного продукту за незмінних затрат праці.

6. Фірми, домашні господарства взаємодіють на ринку на основі інформації про ціни та особистої зацікавленості, пристосовуючись до попиту і пропозиції й відповідно координуючи свою діяльність.

7. Рівень життя населення зумовлений здатністю країни виробляти товари і послуги.

8. Рівень інфляції в економіці залежить від кількості грошей в обігу.

9. Державне втручання в економіку виправдане, якщо воно спрямоване на забезпечення ефективності та соціальної рівності.

10. Зміна обсягу державних витрат, ставки податків та кількості грошей в обігу дає змогу впливати на рівень інфляції і безробіття.

Порівняння цих принципів з принципами економічного розвитку, сформульованими двісті і більше років тому А. Смітом та його послідовниками, свідчить, що за багатьма аспектами вони співвідносні з сучасним трактуванням економічної структури. Це засвідчує як єдність і неперервність історичного процесу, так і наявність суттєвих відмінностей між різними епохами й людськими цивілізаціями.

Пізнавальна цінність теорії, її місце і роль у науці залежать насамперед від закладеного в її основу принципу. За своєю природою і впливом на пізнавальні аспекти теорії принципи бувають різними. Одні з них служать глибинною основою теорії, синтезуючи її елементи і створюючи умови для плідного дослідження в конкретній сфері пізнання, інші виявляють свою незрілість за першого випробування.

Цінність принципу зумовлюється не лише ступенем його розробленості, а і його істинністю. Безперечно, наукову теорію неможливо побудувати на основі помилкових, ненаукових або антинаукових принципів.

Іноді, загалом небезпідставно, основним началом наукової теорії вважають як принцип, так й ідею. Поняття «принцип» та «ідея» не можна ототожнювати, але є підстави вважати їх основними елементами наукової теорії одного рівня.

Ідея (грец. idea — начало, основа, першообраз) — форма відображення зовнішнього світу, що охоплює свідомість, цілі й перспективи його пізнання і практичного перетворення.

Суттєві особливості ідеї як феномену засвідчують її близькість за змістом з поняттям «принцип» і феноменом, позначеним ним.

У структурі теорії значне місце посідають також закони, відкриті наукою у конкретній сфері дійсності.

Науковий закон постає як сформульоване у поняттях знання, основою якого є реальні факти, явища, процеси. Вони розкривають і конкретизують його зміст.

Зрілість наукової теорії, глибина її висновків, спроможність адекватно відобразити глибинні процеси, закономірності значною мірою залежать і від зрілості, виваженості й досконалості наукових понять, якими вона оперує.

Поняття — форма мислення, що забезпечує пізнання сутності явищ, процесів, узагальнення їх ознак.

Науковий рівень теорії і рівень втілених у її поняттях знань взаємопов'язані. Більше того, історія формування і розвитку багатьох теорій значною мірою є історією формування і розвитку найзагальніших понять категорій науки.

Систему теорії утворюють тільки необхідні елементи і тільки істотні, стійкі, повторювані зв'язки й відношення між сутностями.

Сутність — головне, основне, визначальне у предметі.

Вона зумовлена глибинними внутрішніми зв'язками і пізнається на рівні теоретичного мислення. Сутності не існують окремо від несуттєвих елементів і зв'язків, вони реалізуються у нерозривній єдності з ними. Вони не лежать на поверхні, а сховані за явищем, виокремлюються з явищ, що розвиваються, у процесі пізнання, звільняються від усього випадкового, несуттєвого.

Отже, основним елементом у структурі теорії, який визначає її зміст, є принцип. Він утворює верхній рівень теорії. На цьому рівні функціонують й основні поняття, судження і закони. Вони незалежні, не зумовлені одне одним. Проте вони пов'язані з основним принципом теорії і не можуть як логічно, так і за змістом суперечити йому. Разом із ним вони утворюють єдине ціле. Головний принцип теорії об'єднує основні поняття, судження і закони у цілісність, ядро якої, як і всієї теорії, складають фундаментальні закони.

Фундаментальний (лат. fundamentum — основа) закон — закон, що виражає зв'язки між вихідними, основними поняттями.

Узгоджені з правилами логічного висновку фундаментальні закони дають змогу розгорнути весь логічно стрункий ланцюг причетних до змісту певної теорії суджень, виступають критерієм їх істинності. Узгоджені з фундаментальними законами судження визнають істинними, а ті, що суперечать їм — помилковими, не залучають у систему суджень теорії, оскільки істинність фундаментальних законів підтверджується практикою.

Кожний елемент теорії, кожне її положення повинні бути обґрунтованими, науково доведеними. Гіпотези (припущення), ймовірні висновки і неперевірені дані не завжди можуть бути елементами теорії. Здебільшого вони передують формуванню або розвитку теорії.

Важливою особливістю наукової теорії, неодмінною умовою її спроможності є внутрішня замкнутість її як системи, що відображає конкретну сферу дійсності. До того ж будь-яка теорія повинна бути логічно стрункою, тобто внутрішньо несуперечливою. За цієї умови у ній не можна істотно змінити жодного її елемента, не порушуючи при цьому загальної системи. Логічної стрункості теоретичної системи досягають за дотримання такої важливої вимоги, як мінімізація теорії («бритва Оккама»).

Мінімізація (лат. minimus — найменше) теорії — добір мінімальної кількості понять, що утворюють основу нової теорії.

Відомо, що кожна наукова теорія формується з огляду на одну або кілька ідей чи фундаментальних понять. Прагнучи логічної стрункості, несуперечливості, замкнутості теорії, дослідник намагається, щоб у її підґрунті було якнайменше вихідних понять, ідей і співвідношень між ними. Усі основні ідеї, фундаментальні поняття не повинні бути похідними від інших ідей. За недотримання цієї умови розвивається не теорія, а сукупність ідей, понять, принципів, які не можуть бути єдиною, несуперечливою, замкнутою теоретичною системою.

Особливо велике значення мінімізація має в так званих дедуктивних (окремі положення виводяться із загального), аксіоматичних (сприймаються як незаперечні істини) теоріях, тих, що піддаються формалізації (вкладаються у математичні символи і формули). Інші теорії теж потребують мінімізації, хоча не завжди досягають її відразу; нерідко це відбувається і після формування теорії.

Мінімізація теорії визначається певним типом раціональності, зокрема, домінуючою нині відкритою раціональністю, яка передбачає уважне й шанобливе ставлення до альтернативних концепцій, підтримання діалогу між різними пізнавальними позиціями та дослідницькими програмами.