Психологічна інерція і прийоми активізації творчості

У творчому процесі головним гальмом є психологічна інерція людини. Є кілька форм прояву психологічної інерції, які можуть комбінуватися і посилювати одна одну:

1. Схильність до якогось конкретного методу й способу мислення при вирішенні завдання, “ліньки” думати і шукати нові методи.

2. Схильність “брати на віру” положення, запропоновані авторитетними людьми, невіра в себе, відчуття, що інші більш здібні та компетентні.

3. Страх зазнати невдачі й загубити власний авторитет, страх критики.

4. Відсутність постійної творчої практики, вузькопрактичний підхід.

5. Сила звички і стереотипів.

Про наявність психологічної інерції потрібно завжди пам’ятати і намагатися її перебороти. Креативність творчої людини передбачає тренування уявлення, фантазій, потягу до всього нового. Кожна людина може мислити творчо.

Г.В. Лейбніц сказав: “Я стою на тому, що погана голова, маючи допоміжні переваги і вдосконалюючи їх, може перевершити найрозумнішу”. Отже, для боротьби із психологічною інертністю треба володіти прийомами активізації творчості.

Вирішення будь-якого творчого завдання починається з постановки творчою особистістю деяких запитань перед самою собою, для чого вона використовує як логічне, так і інтуїтивно-практичне мислення. Істина народжується в процесі інтенсивного мислення, коли людина перебуває у діалозі сама із собою. Як зазначав Конфуцій, є “три шляхи у людини, щоб розумно діяти: перший, найблагородніший – роздумування; другий, найлегший – наслідування; третій, найгірший – досвід”.

Отже, розглянемо детальніше прийоми активізації творчості.

Найважливішим джерелом інноваційних ідей серед іншого є творча діяльність людей, погляди яких виходять за межі традиційного підходу до вирішення проблем. Американський учений А. Залезник вважає, що творчість є досить рідкісним явищем. У корпорації творча активність залежить від наявності обдарованих людей, які здатні на нестандартне мислення. Тобто творчість слід розглядати як здатність відійти від штампів, догм і стереотипів мислення під час розроблення технологічного процесу, що в результаті дає новий спосіб виробництва існуючого продукту або новий продукт (інновацію).

Генераторами інноваційних ідей є новатори. До цієї категорії належать винахідники, раціоналізатори, люди, які мають здібності, природний хист, обдарованість до певного виду діяльності, що розвивається під впливом певних умов, і бажання виразити своє бачення через створення новини, новації. Головну роль у спонуканні творчої активності новатора відіграють як його внутрішні, так і зовнішні мотиви. При цьому свідома дія особистості завжди спрямована на певну мету, якої вона хоче досягти. Мотив і мета тісно пов'язані між собою. Мотив виступає як причина постановки тих чи інших цілей.

Слід зазначити, що взагалі будь-яка дія здебільшого спонукається не одним, а кількома мотивами, які перебувають у певній субординації – одні відіграють провідну роль і підпорядковують собі інші. Творчій діяльності новаторів притаманні свої особливості мотиваційної сфери.

Генерування ідей. Задум нових товарів виникає або як наслідок процесу цілеспрямованого пошуку, або випадково. Джерелом можуть бути: інтерв’ю; спостереження на виставках чи ярмарках; звіти і пропозиції торгових агентів; дослідження недоліків продукції, що виробляється; вивчення тенденцій у розробленні нових виробів конкуруючих фірм; аналіз патентної інформації; з’ясування думок експертів з питань техніки та технології; оцінювання власних переваг і слабких сторін.

На етапі генерування ідей істотна роль належить використанню методів активізації творчого пошуку, які прискорюють та інтегрують мислення, знання, ерудицію, фантазію людини, даючи змогу їй продукувати нові, нестандартні ідеї. До них відносять методи інверсії, ідеалізації, ключових запитань, аналогій, фокальних об’єктів, синектики та ін.

Метод інверсії (зворотного руху). Слово “інверсія” перекладається з латинської мови як перевертання, переставляння. Поняття інверсії існує в хімії, фізиці, біології, філології, комбінаториці, геології тощо. Інверсія використовується для надання тому чи іншому поняттю нового сенсу, отримання принципово нової точки зору, нових ідей. Коли творча ініціатива потрапляє у глухий кут, коли вже немає інших резервів для подолання психологічної інерції, коли ситуація здається нерозв‘язною – тоді немає іншого вибору, треба повністю переглянути свої дії. Демосфен говорив: “Щоб упоратись з вашими труднощами, зробіть все по іншому, зовсім по іншому…”. Тому слід на проблему поглянути з несподіваного боку, перевернути об’єкт “догори дном” або “вивернути навиворіт”, дати собі право на будь-яку “дурість”, скинути з себе ланцюги життєвого досвіду й освіченості, спробувати проаналізувати різні варіанти свідомого порушення природних і суспільних законів – словом, отримати плідну ідею, поставивши все “з ніг на голову” і відкинувши традиційні уявлення. Якщо завжди думати тільки правильно, можна втратити безліч корисних ідей.

Передбачає використання протилежних існуючому поглядів щодо вирішення нової проблеми, як от: розглянути функції об’єкта з іншого боку (пилосос може бути і розпилювачем рідини); замість дій, які передбачає існуюча технологія, застосувати протилежні (охолоджувати замість нагрівати – спосіб консервування овочів та фруктів); зробити рухому частину об’єкта (чи зовнішнього середовища) нерухомою, а нерухому – рухомою (складальний конвеєр); перевернути об’єкт “догори ногами” (з метою привернення уваги таким способом часто подають рекламу) тощо. Метод інверсії широко застосовують на практиці. Наприклад, поєднання дешевизни і недовговічності може бути привабливішим для покупця, ніж довговічності, але дороговизни (на цьому ґрунтується товарна політика багатьох китайських фірм).

Наприклад, ставиться завдання ефективно і якісно розколоти волоський горіх. Серед традиційних варіантів можуть бути розглянуті такі: розколювати його зубами, кліщами, молотком, каменем, дверима, ногами, за допомогою пресу, використовуючи силу земного тяжіння, для надання шкаралупі горіхів хрупкості заморожувати їх або обробляти якимось розчином, використовувати теплові або гідравлічні удари тощо.

Усі ці ідеї об‘єднує те, що зусилля розколювання докладається зовні горіха. А якщо вжити метод інверсії? Тобто припустити, що ми вирішуємо це завдання, перебуваючи начебто всередині горіха?

Саме так народився винахід, захищений авторським свідоцтвом СРСР, суть якого полягає в тому, що горіхи витримують під тиском вище за атмосферний з наступним раптовим його зниженням до атмосферного.

Метод ідеалізації. Ґрунтується на уявленні про ідеальний спосіб задоволення певних потреб споживача (тобто без витрат). Звідси ідеї щодо інструментів, які самі наточуються при їх використанні; ідеї щодо розширення асортименту послуг, які можуть супроводжувати користування товаром (наприклад, будинок, виготовлений із стандартних блоків, компонуючи які можна постійно перебудовувати і добудовувати власне житло протягом усього життя, витрачаючи для цього значно менше коштів, ніж при покупці іншого будинку, щоразу, коли виникає потреба розширення житлової площі).

Метод ключових запитань. Доцільно застосовувати для накопичення додаткової інформації щодо ринкової ситуації, зокрема під час просування нового товару на ринок. Прикладами ключових запитань можуть бути такі: на якому сегменті ринку слід сконцентрувати зусилля; чи повинен товар мати різні модифікації для різних ринкових сегментів; чому споживачі надаватимуть перевагу саме нашому товарові; якою має бути якість товару; якою має бути цінова політика на товар; яка інформація потрібна для організації рекламної кампанії; чи може товар бути запропонований на інших ринках; які вигоди це принесе фірмі; який можливий ризик та ін.

Метод аналогій. Слово “аналогія” перекладається з грецької мови як відповідність, подібність. У теорії пізнання аналогія лежить в основі процесу перенесення знання, одержаного при розгляді тих чи інших об‘єктів і моделей, на інші, які менш вивчені або менш доступні для дослідження. Аналогія, як правило, має зовнішній, частково правдоподібний характер, але це не принижує її ролі в народженні великої кількості оригінальних і корисних ідей та гіпотез.

Тому завжди корисно при пошуку нових ідей звернутися до “банку даних” науки і техніки, до механізмів живої природи, до власної підсвідомості, які є невичерпними сховищами багатовікових знань. Як говорив Ювенал, “мудрість не скаже того, що йде проти природи”.

Для ефективного використання методу аналогій необхідно мати ґрунтовні знання з фундаментальних і спеціальних дисциплін, знати основні закони розвитку Всесвіту, багато читати, бути спостережливим і вміти аналізувати факти. Є велика ймовірність того, що десь, колись, кимось ваша проблема в тому чи іншому ракурсі розглядалась або аналізувалась. Девізом видатного генія епохи Відродження Леонардо да Вінчі було: “Тільки дурні починають з початку”.

Використовується найчастіше спонтанно, коли якийсь факт, предмет чи явище у навколишньому середовищі підказує нове конструктивне чи дизайнерське рішення нового товару. Наприклад, Останкінська телевізійна башта побудована за принципом колоска. Подібно до того, як стійкість колоска обумовлена наявними у його стінках рослинними волокнами, стійкість башти забезпечена натягнутими у її бетонних конструкціях стальними тросами.

Так, наприклад, за аналогією з описаним вище способом лущення волоських горіхів можна запропонувати вирішення проблеми очищення дрібних рачків (креветок) від панцира, очищення різних плодів, зерен, овочів тощо.

За мільярди років еволюції природа створила такі механізми і процеси, які можуть стати перспективою для розвитку електроніки, робототехніки, штучного інтелекту. Вдаючись до методу аналогії, сучасні вчені й винахідники все частіше використовують ці “винаходи” природи.

Метод фокальних (лат. focus – осередок) об’єктів, сутністю якого є перенесення ознак випадкового предмета на той, що підлягає реконструкції. Наприклад, ми маємо «згортувальну машинку для консервування» і бачимо «велосипед з мотором». Виникає ідея асоціації цих об’єктів – зробити згортувальну машинку теж із мотором. Застосування методу фокальних об’єктів передбачає таку послідовність дій:

– вибір фокальних об’єктів ( продукту, який потребує вдосконалення чи модифікації);

– вибір 3-х і більше випадкових об’єктів навмання зі словника, каталогу, книги тощо;

– складання списку ознак випадкових об’єктів;

– генерування ідеї шляхом приєднання до фокального об’єкта ознак випадкових об’єктів;

– вибудовування випадкових сполучень шляхом вільних асоціацій;

– оцінювання отриманих ідей і відбір корисних рішень.

Останній етап роботи доцільно доручити експертові чи групі експертів і на основі їх висновків приймати рішення.

Метод мозкового штурму (brainstorming)

Розуміючи обмеженість і невисоку ефективність МКЗ, його автор, американський підприємець і винахідник А.Осборн, ще на початку 50-х років минулого століття запропонував певним чином відокремити творчий процес від критики, розмежувавши генерування ідей і їх оцінку в часі.

Це сприяло появі нового методу активізації колективної творчої діяльності, який згодом було названо прямим мозковим штурмом (МШ). Відомі варіанти цього методу: мозкова атака, брейн-стормінг, брейн-ринг (від английської brain – мозок, розум), облога мозку, метод обміну думками, метод відстроченої оцінки тощо.

МШ базується на одержанні великого потоку плідних ідей і рішень, які можна отримати, даючи вихід підсвідомій творчості колективу людей. Для цього учасників МШ поділяють на дві групи по 4-15 осіб у кожній. Перша група об‘єднує людей, схильних до абстракції, з буйною фантазією (екстравертів), яких можна розглядати як “генераторів ідей”. Зазвичай до цієї групи, крім фахівців, входить також кілька суміжників і навіть одна-дві особи “зі сторони”, котрі взагалі можуть не мати ніякого стосунку до вирішуваної проблеми. Ця група “штурмує” проблему протягом 20-40 хвилин і висуває близько 20-30 ідей, що фіксуються у протоколі або записуються на магнітофон.

Друга група – це “експерти”, до неї бажано залучити фахівців з аналітичним, критичним складом розуму (інтровертів). Після закінчення МШ ця група оцінює генеровані ідеї або на основі аналізу прихованих можливостей кожної пропозиції видає комбіновані та оптимізовані кінцеві рішення.

Процесом МШ керує спеціально призначена або обрана особа. Керівник спрямовує МШ в необхідне русло, ставить запитання, підказує, уточнює, узагальнює. Йому необхідно стежити за тим, щоб дискусія не переривалася, а якщо учасників штурму захопити виключно практичні ідеї, суворо заборонити подальше висування таких ідей або висунути свої свідомо фантастичні ідеї.

Метод мозкового штурму (brainstorming) складається з кількох етапів.

На першому з них формується група провідних фахівців з галузі, для якої необхідно розв’язати певну проблему, яка спеціальне завдання «перекладає» на звичайну, зрозумілу для нефахівців – «дилетантів» буденну мову.

На другому етапі формується й інструктується група учасників «мозкової атаки» з так званих дилетантів.

На третьому етапі проводиться сеанс «мозкової атаки» з чіткою і точною фіксацією всіх пропозицій щодо розв’язання завдання.

На четвертому етапі знов включається група фахівців для селекції пропозицій, які пролунали від нефахівців.

На п’ятому етапі проводиться спільне (за участю груп генерації та селекції) обговорення відібраних на попередньому етапі ідей.

На шостому етапі група фахівців розробляє робочі рекомендації за підсумками «мозкової атаки».

Існує три основних правила МШ:

1. При генерації ідей забороняється будь-яка критика в будь-якій формі (явна, прихована, у вигляді жестів, міміки, скептичних посмішок тощо).

2. Кількість генерованих ідей має бути якомога більшою незалежно від того, у якій формі ці ідеї подано.

3. Члени груп не повинні бути дуже глибоко пов‘язаними між собою службовими, комерційними, родинними та ін. відносинами, які лімітують свободу висування нових ідей, а також їм необов‘язково мати особистий інтерес до кінцевого результату.

Типовим прикладом МШ при проведені гри-заняття з навчальною метою є вирішення завдання. У результаті про швидке, якісне і продуктивне вилучення ядра з волоського горіха за 10 хвилин було одержано близько 40 ідей, серед яких був і контрольний (відомий завчасно) варіант рішення – плоди витримуються при тиску повітря, вищому за атмосферний, з наступним миттєвим скиданням тиску до атмосферного (а.с. СРСР № 340400).

Синектика. Вона запропонована американським ученим В.Дж. Гордоном і є подальшим вдосконаленням «мозкового штурму». Це своєрідна розумова атака досліджуваної проблеми (наприклад, способу модифікації товару чи надання йому нових властивостей) спеціалізованими групами фахівців, інженерів, консультантів, експертів тощо з використанням ними різних аналогій і асоціацій. Здійснюється в кілька етапів:

– ознайомлення з проблемою;

– дослідження проблеми з нового погляду, щоб перебороти психологічну інерцію. Для цього використовують прямі аналогії (новий продукт порівнюють з більш-менш схожими продуктами) та особистісні аналогії (розробник моделює образ нового продукту, намагаючись з’ясувати, які особисті відчуття чи почуття виникатимуть у покупця цього нового продукту).

Ці та інші методи активізації творчого пошуку сприяють появі багатьох ідей щодо створення нового продукту і несподіваного дизайнерського чи конструктивного рішення.

Слово “синектика” у перекладі з грецької означає “поєднання”, “суміщення” різнорідних об‘єктів чи їх елементів. Синектика є подальшим розвитком МШ, у її основу покладено творчу діяльність груп людей різних спеціальностей, спрямовану на генерування ідей, у яких синтезовано їх специфічні фахові підходи.

При використанні синектики формують спеціальні постійні творчі групи (по 5-7 осіб), яких навчають винахідницьким прийомам.

Членів таких груп називають синекторами, а основною формою їх праці є синектичне засідання (синектична сесія).

Синектичний штурм відрізняється від простого мозкового штурму використанням певних специфічних прийомів активізації психологічної активності, а саме кількох видів аналогій:

Пряма аналогія – використання аналогічних процесів, об‘єктів, конструкцій, засобів, що застосовуються в інших галузях техніки або з іншою метою.

Особиста аналогія, або емпатія, коли синектор ототожнює себе з технічним об’єктом.

Фантастична аналогія, коли вводяться уявні, казкові, надзвичайні засоби або персонажі, які здатні виконати те, що потрібно за умовами завдання.

Символічна аналогія – парадоксальна та лаконічна за формою фраза, яка відображує сутність явища і містить в собі щось неймовірне і дивовижне

Наприклад, для вирішення проблеми шліфування напівпровідників можна за методом прямої аналогії проаналізувати процес виробництва металовиробів, обробки дорогоцінного каміння, природного формування мінералів тощо.

Ототожнюючи себе з об‘єктом (емпатія), наприклад, уявляючи, якими шляхами поліпшити якість власної шкіри, можна звернути увагу на такі процеси, як попередня цементація поверхні хімічними засобами, вживання зволожувальних речовин, кремів, лаків, абразивів тощо.

Фантастична аналогія може привести винахідника до образу якоїсь чарівної праски, яка просто розрівнює будь-яку поверхню, наприклад силою лазерних променів.

Прикладами символічної аналогії можуть бути назви деяких творів літератури або мистецтва: “Війна і мир”, “Живий труп”, “Гарячий сніг”, “Без вини винуваті”, “Живі і мертві” тощо.

Стосовно проблеми шліфування напівпровідників символічну аналогію можна висловити такими фразами “точна шорсткість”, “м‘який абразив”, “мозаїчна щільність”.