1.4. Наукознавство та його розвиток

Дедалі зростаючі витрати на наукові дослідження, перетворення науки у безпосередню виробничу силу викликали підвищений інтерес до вивчення теорії науки, історії, соціології, економіки науки та інших її аспектів. Сукупність знань про науку зумовила формування нової науки - наукознавства, науки про науку.

Наукознавство - це вчення про загальні закономірності розвитку і функціонування науки як системи знань. Наукознавство у логічному, соціологічному, політичному, економічному, психологічному та інших аспектах відображає те загальне і суттєве, що характерне для різних наук, їх взаємозв'язок, а також відносини між теорією науки, з одного боку, технікою, виробництвом і суспільством - з другого.

Наукознавство, як і будь-яка інша галузь знання, виконує функції, що пов'язані з одержанням і накопиченням матеріалів, фактів, їх систематизацією і теоретичним узагальненням, прогнозуванням і розробкою практичних рекомендацій.

Основні задачі наукознавства полягають у:

1. Вивченні законів і тенденцій розвитку науки (еволюція і революція в науці, внутрішня логіка розвитку, випадок і необхідність,можливість і дійсність, рушійні сили наукового прогресу тощо).

2. Проведенні аналізу взаємодії наук (класифікація наук,вивчення процесів диференціації та інтегрування наукових методів і дисциплін, типологія наукових досліджень).

3. Прогнозуванні в науці (предмет, категорії і характеристики прогресу, екстраполяція наукових ідей, кризи в науці, шляхи їх подолання, можливе і неможливе в науці).

4. Структуризації наукового знання (аналіз типів теорій і законів науки, процеси їх формування, методи наукового дослідження).

5. Реалізації наукової творчості (його психологія, інтенсифікація, особистість і колектив, проблеми евристики, культури наукового дослідження).

6. Визначенні проблем організації науки і керування її розвитком (критерії і принципи служби наукової інформації, планування, підготовка і розподіл кадрів, поділ праці в колективі, проблеми ефективності праці, наукової організації досліджень, наукових шкіл, розробка обгрунтованої стратегії наукового пошуку).

7. Визначенні співвідношення між наукою і культурою, наукою і технікою, наукою і виробництвом, наукою та побутом.З'ясування механізмів цієї взаємодії.

8. Критиці помилкових і реакційних поглядів і концепцій у науці.

Вирішення цих задач пов'язане з використанням відповідних методів і понять філософії, історії, соціології, політичної економії, психології, логіки, математики, кібернетики та інших наук.

Таким чином, наукознавство являє собою цілісну методолого-соціологічну систему знань науки. При цьому комплексність даної науки виражається у використанні різноманітних методів і досягнень усього розмаїття наук для розробки специфічних проблем, не розв'язаних жодною з даних наук окремо.

Наукознавство не є простою сукупністю окремих дисциплін, знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні, структурно-організаційні аспекти розвитку науки. Наукознавство – це наука, що вивчає взаємодію різноманітних елементів, що визначають розвиток науки як цілісної системи, що історично змінюється.

Деякі аспекти розвитку суспільства з давніх-давен вивчалися філософією і окремими науками, особливо з середини XIX ст. Потреба у комплексному вивченні науки гостро відчулася в першій половині XX ст. у зв'язку з величезним зростанням її ролі і розвитком науково-технічної революції. Наукознавча орієнтація досліджень безпосередньо почала складатися приблизно в 30-х роках XX ст., коли було сформовано проблематику наукознавства. З середини 40-х років у багатьох країнах розгортаються емпіричні дослідження наукової діяльності, наприклад схем організації наукових підрозділів, розподілення наукових зусиль, фінансування науки. Оформлення наукознавства в самостійну галузь людської діяльності відбулося в 60-х роках, коли склалися сучасні уявлення про предмет і завдання наукознавства та наукові колективи, що розробляють проблеми наукознавства. Водночас склалися і окремі напрями досліджень. Було розроблено систему непрямих показників (змінних) для ключових наукознавчих понять із використанням методів різних наук. Так, у вивченні місця науки в суспільстві, взаємозв'язків науки з іншими соціальними інститутами використовують поняття і методи історії, соціології, політичної економії та ін. Досліджується також структура науково-технічної діяльності у B(jjpi сфері "дослідження — розробки — впровадження", функції наукового знання в суспільстві, особливості наукового потенціалу тощо. Проблеми наукової творчості вивчають за допомогою психологічних і соціально-психологічних методів. Дослідження змісту і результатів наукової діяльності проводять спеціалісти в галузі логіки науки, логіки наукового дослідження, історії науки та історії філософії. Вивчається логічна побудова і змістовне обґрунтування наукових теорій, умови і способи переходу від одних теоретичних уявлень до інших у процесі історичного розвитку науки. Сформувалася галузь статистичного дослідження структури і динаміки інформаційних потоків наукової інформації (наукометрія).

На результатах аналітичного вивчення науки базуються нормативні наукознавчі дослідження, цілі яких можна сформулювати як розробку теоретичних основ наукової політики і державного регулювання науки. До них належать: розробка рекомендацій щодо підвищення ефективності наукової діяльності та об'єктивних критеріїв її оцінки; визначення найбільш перспективних наукових напрямів як основи довгострокового планування науки тощо. У цих дослідженнях широко використовують методи наукового прогнозування і системного аналізу.

Таким чином, у сучасному наукознавстві склалися окремі розділи знань про науку, зокрема такі, як загальна теорія, історія і соціологія науки, економіка, політика, теорія прогнозування; планування та управління науковими дослідженнями, моделювання, наукова організація праці, право, мова і класифікація науки (табл. 1.3.1).

Таблиця 1.3.1.

Розділи наукознавства та їх характеристика

№ пор.	Розділ	Зміст розділів науки
1	2	3
1.	Загальна теорія науки	Розробка концепцій теорії науки, основних напрямів її розвитку, методології
2.	Історія науки	Дослідження генезису динамічного процесу накопичення наукових знань, встановлення закономірностей розвитку науки
3.	Соціологія науки	Аналіз взаємодії науки і суспільства у різних соціально-економічних формаціях, дослідження соціальних функцій і відносин людей у процесі наукових досліджень
4.	Економіка науки	Вивчення економічних особливостей розвитку і використання науки, критеріїв економічної ефективності наукових досліджень
5.	Політика та наука	Визначення напрямів розвитку науки з урахуванням об'єктивних умов, потреб економіки і загальної політики держави
6.	Теорія наукового прогнозування, планування та управління науковими дослідженнями	Розробка стратегії науки на майбутнє, планування її матеріального забезпечення та організація управління науковими дослідженнями
7.	Методологія науки	Дослідження систем у науці, складання моделей науки і різних видів наукової діяльності
8.	Наукова організація праці, психологія, етика та естетика наукової діяльності	Розробка систем наукової організації праці вчених, дослідження психологічних, етичних і естетичних чинників наукової діяльності (інтереси, емоції, інтуїція, уявлення, індивідуальні особливості вченого)
9.	Наука і право	Дослідження і нормативне забезпечення відносин наукових колективів між собою та працюючих у них людей, розробка системи міжнародних і державних законів про науку
10. 11.	Мова науки	Розробка міжнародних і національних систем понять і термінології, стильових особливостей викладення результатів наукових досліджень
	Класифікація наук	Розробка міжнародної і національної системи наук

Теорія науки — це система узагальненого знання про науку, основні напрями її розвитку, концепції і методологію.

Історія науки становить накопичення наукових знань, які характеризують розвиток у історичному аспекті окремих наук, а також наукознавства в цілому.

Соціологія науки вивчає, яким чином матеріально-виробнича діяльність, соціально-економічний лад та ідеологія впливають на функції науки у суспільстві. Як зразок можна навести розвиток економічних наук, який визначається в основному продуктивними силами і виробничими відносинами. Суспільно-виробнича діяльність людей впливає на розвиток економічних наук, дає фактичний матеріал, на основі вивчення і узагальнення якого відкриваються нові закономірності економічних явищ, створюються наукові теорії.

Економіка науки досліджує взаємодію науки і виробництва, створює передумови для узагальнення практичного досвіду, його теоретичного осмислення і впливу на виробництво. У виробництві вже виокремилися деякі найважливіші напрями застосування науки: модернізація засобів праці, відкриття і використання нових матеріалів, удосконалення технології та організації виробництва на умовах корпоратизації, акціонування, приватизації власності. Досягнення науки дедалі більше використовують для духовного і фізичного розвитку людини — головної продуктивної сили суспільства.

Політика і наука зазвичай вирішують проблеми нормативного характеру. Аналізуються також основні тенденції розвитку науки, досліджуються конкретні ситуації, що склалися в окремих ланках і в цілому на кожному етапі, вивчається характер взаємодії між окремими науками та їхній зв'язок із технікою та суспільством у використанні результатів всього наукознавства. Прикладом впливу політики на розвиток науки є конверсія військового виробництва, коли досягнення вчених у галузі озброєння переорієнтовуються на виробництво цивільної продукції.

Мова науки — це певне виявлення емпіричних і теоретичних знань. Наукові знання не існують поза мовою науки і поза певними науковими групами людей. Мова науки містить певну систему понять, за допомогою яких індивідуальні наукові знання перетворюються на колективне надбання. Крім того, сприйняття вченим мови науки означає також прийняття відповідної системи мислення. Наприклад, мова економічних наук оперує такими поняттями, як собівартість, ціна, інфляція, прибуток, рентабельність. Мова науки "Бухгалтерський облік, аналіз і аудит" як однієї з наук групи "Економіка підприємств і менеджменту" використовує загальні поняття економічних наук і притаманні їй поняття — подвійний запис, рахунки, бухгалтерський баланс, дебет і кредит, бухгалтерське проведення та ін. Математичний апарат мови науки дає можливість виводити точні кількісні наслідки з основних положень (законів) теорії, отримувати кількісне уявлення. Водночас математичний апарат науки сам собою не виконує функції наукового пояснення. Так, виявлення за допомогою математичного апарату перевищення витрат виробництва проти нормативних не розкриває реальних процесів виробництва, що призвели до подорожчання продукції. Це має дослідити економічний аналіз, аудит із застосуванням притаманних їм методичних прийомів.

Теорія наукового прогнозування, планування та управління науковими дослідженнями, моделювання науки, наукова організація праці, право та інші розділи наукознавства в розвитку науки виконують методологічні функції, визначають її стратегію та напрями розвитку в суспільстві.

Отже, наукознавство, узагальнюючи світовий досвід розвитку науки, активно впливає на інтеграцію вітчизняної науки з науковими системами інших високорозвинених країн, сприяє її удосконаленню, задоволенню життєвих потреб людей. Однак наукознавство — це не комплекс окремих дисциплін і навіть не синтез знань про логіко-пізнавальні, соціальні, економічні, психологічні, структурно-організаційні аспекти розвитку науки, а цілісна наука, що вивчає взаємодію різних елементів, які визначають розвиток науки як історично мінливої цілісності, або системи.

Понад тисячолітня історія розвитку науки висвітлює низку закономірностей і тенденцій її особистого розвитку. У 1844 році Енгельс сформулював положення про постійне прискорення розвитку науки пропорційно масі знань, що перейшли від попереднього покоління. Як показали сучасні дослідження, це положення може бути виражене у формі експоненціального закону, що характеризує низку деяких параметрів науки (кількість відкриттів, обсяг наукової інформації тощо).

Науці притаманний кумулятивний закон: на кожному історичному етапі вона накопичує в концентрованому вигляді наукові досягнення, кожен факт входить невіддільною частиною до загального фонду і не перекреслюється наступними успіхами пізнання, а тільки переосмислюється та уточнюється. Спадковість науки призводить до єдиної лінії її поступального розвитку і незворотності його характеру. Вона забезпечує функціонування науки як особливого виду соціальної пам'яті людства, що теоретично кристалізує попередній досвід пізнання дійсності та оволодіння її законами.

Процес розвитку науки знаходить своє відображення не тільки в зростанні суми накопичених позитивних знань. Він охоплює також усю структуру науки. На кожному історичному етапі наукове пізнання використовує відому сукупність пізнавальних форм — фундаментальних категорій і понять, методів, принципів і схем пояснення, тобто всього того, що розуміють під поняттям стилю мислення. Наприклад, для античного стилю мислення було характерним спостереження як основний спосіб отримання знань. Наука нового часу спиралася на експеримент і в основному аналітичний підхід до досліджуваної реальності. Сучасну науку характеризує прагнення до цілісного і різнобічного вивчення об'єктів. Однак накопичення нового матеріалу, що не піддається поясненню на основі існуючих на даний час схем, потребує пошуку нових шляхів розвитку науки, що приводить час від часу до наукових революцій, інакше кажучи, до висунення нових принципів пізнання, категорій і методів науки. Усе це знаходить своє відображення і у відповідних змінах форм організації науки.