2.3. Класифікація наукових теорій

Наука загалом, як і конкретна наука зокрема, охоплює багато найрізноманітніших теорій. У зв'язку з цим постала необхідність створити таку класифікацію наукових теорій, яка, будучи заснованою на їх об'єктивному змісті, забезпечила б визначення місця кожної з теорій у системі наукових знань.

До XVIII ст. наука була єдиною, не розчленованою на окремі галузі. Вона не мала у своєму розпорядженні справді глибоких знань. З огляду на це важко було очікувати науковості від класифікації теорій і галузей знання.

До середини XIX ст. було прийнято поділяти науки і відповідні їм теорії на такі групи:

• теорії, що вивчають мінерали;

• теорії, що досліджують життя рослин;

• теорії, що вивчають життя тварин.

У період нагромадження наукового матеріалу і вивчення явищ природи без урахування їх загального зв'язку й розвитку, коли здійснювалося дослідження окремих видів тварин і рослин, одиничних явищ неживої природи і їх систематизації, така класифікація загалом відповідала вимогам розвитку науки. Проте вона мала істотні недоліки. Насамперед зазначений розподіл теорій надто широкий, а кожна з трьох груп теорій охоплює якісно надто далекі один від одного об'єкти; три сфери дійсності відокремлювались одна від одної і навіть протиставлялися. Крім того, поза класифікацією опинилися суспільні теорії і теорії, що досліджують людське мислення як відображення дійсності.

Найбільш вдалий принцип класифікації наук і відповідних їм теорій був розроблений Гегелем. Відомо, що він розглядав весь природничо-історичний і духовний світ, який розвивається. Відповідно до цього, філософ намагався розкрити і систему знань. Дуже важливо, що він поставив перед собою задачу - охопити єдиним поглядом знання, накопичені людством на той час, привести їх у таку систему, що була б не довільною, не надуманою, а знаходилася б у повній відповідності з внутрішньою логікою розвитку самого предмета дослідження. Згідно з цим принципом Відповідно до цього, всі наукові теорії про природу Гегель поділяв на механіку («механізм»), що служить вихідним пунктом поступального розвитку абсолютної ідеї в природі, фізику («хімізм»), як початок прямування природи в середину і біологію («організм»), де вказаний процес завершується.

За останні роки наука зробила найбільший крок у своєму розвитку. Вона відкрила нову сферу дійсності — мікросвіт, нові принципи і закономірності розвитку реальності (принципи зберігання, інформації, зв'язку та ін.), що актуалізує проблему уточнення попередньої класифікації. З цим пов'язані відчутні труднощі під час упорядкування наукових теорій, які відповідають сучасному рівню розвитку науки, оскільки синтез двох або кількох сфер знання і створення на їх межах гібридних теорій своєрідно замикає коло наукового пізнання, що ускладнює з'ясування місця нової теорії в існуючій класифікації.

Наукові теорії можна класифікувати і за іншими критеріями, зокрема за ступенем їх спільності, яка визначається спільністю фундаментальних законів, що утворюють ядро теорії. Існують різноманітні ступені спільності законів, залежно від того, наскільки велике коло явищ вони охоплюють. За цим критерієм їх поділяють на такі групи:

— специфічні. Діють тільки у певній сфері дійсності і відображають істотні зв'язки окремих аспектів матеріального чи духовного світу;

— загальні. Їх дія поширюється або на всю природу, або на всі суспільні явища, або на все людське мислення;

— всезагальні. Поширюються на всі явища природи, людського співтовариства і мислення.

Фундаментальні для певної теорії закони є її невід'ємною складовою, утворюючи у своїй сукупності її ядро. Вони і зумовлюють спільність теорій. Якщо фундаментальні закони теорії належать до загальних, то і теорія називається загальною (теорія вартості і цін, теорія поділу праці, класична механіка, сформована на основі загальних законів природи). Загальна теорія однієї сфери дійсності може істотно відрізнятися від загальної теорії іншої. Але всі вони мають цілком узгоджуватися із всезагальною теорією і не можуть перебувати у логічному та змістовному протиріччі з нею. Якщо фундаментальні закони теорії належать до специфічних, то і теорія є специфічною (теорія посткомуністичної трансформації, електромагнітна теорія у фізиці, теорія природного добору в біології та ін.). Усі вони, хоча і мають відносно самостійне значення, походять від загальних і всезагальних теорій, реалізуючись як їх конкретизація і прояв у різноманітних сферах дійсності. Це означає, що загальні, всезагальні і специфічні теорії існують не ізольовано одна від одної, не в залежності одна від одної, а в органічному взаємозв'язку, оскільки відображають предмети, явища, події матеріального і духовного світу, їх властивості, зв'язки і відношення.

Залежно від місця і ролі в тій або іншій теорії емпіричних даних і дедуктивних побудов, а також від їх логічної структури теорії поділяють також на дедуктивні і недедуктивні.

Проте ця класифікація досить відносна, оскільки жодна теорія не може формуватися і розвиватися без емпіричних даних і дедуктивних побудов, але в різних теоріях домінують то емпіричні відомості, то дедуктивні конструкції. Наприклад, дедуктивні теорії, як і всі інші, формувалися на емпіричному матеріалі, але в них дослідні дані постають лише як базові, вихідні, а розгортання теорії здійснюється дедуктивне, тобто значною мірою незалежно від досвіду. У формуванні недедуктивних теорій теж неможливо уникнути дедуктивних висновків, оскільки без них не можуть існувати теоретичні конструкції, але в цьому разі домінує опрацювання емпіричних даних переважно на основі індуктивних (ґрунтуються на переході від спостереження явищ до з'ясування загальних правил і законів) й аналогічних висновків.

Найбільш науково розробленими є дедуктивні теорії, однак вони дещо обмежені, їх побудова потребує значних ідеалізацій, а логічна замкнутість зумовлює їх консерватизм; недедуктивні ще чекають на належне опрацювання, хоч у науці вони відіграють не меншу роль.

Певне визнання здобула класифікація наукових теорій на кількісні і якісні, залежно від місця логічних форм їх вираження. Кількісними вважають найбільш математично опрацьовані теорії, які мають у своїй основі певну математичну формулу. До якісних зараховують науково не завершені, логічно і математично не опрацьовані теорії. Попри певну вмотивованість такої класифікації, поділ наукових теорій на кількісні і якісні надто відносний, оскільки важко встановити, де закінчується якісна теорія і починається кількісна. Адже кількісна характеристика предметів, явищ дійсності не віддільна від якісної, і навпаки. Тому з'ясовування якісних характеристик об'єктів теорії здебільшого відбувається одночасно з пізнанням їх кількісних параметрів, які, однак, не завжди піддаються математичному опрацюванню.

Подібним до класифікації за кількістю-якістю є виокремлення формалізованих і неформалізованих теорій залежно від доступності для математичного опрацювання. Найсуттєвіша вада цього поділу полягає в тому, що цілком формалізованих теорій не існує. Крім того, вона не позбавлена властивих іншим класифікаціям недоліків.

Наукові теорії класифікують і залежно від панівного при їх формуванні методу або логічного засобу дослідження, що певною мірою вплинули на їх зміст. На цій підставі теорії поділяють на три групи:

1. Порівняльні теорії. Під час їх формування переважає порівняльний метод дослідження, за допомогою якого відбувалося розкриття сутності явищ дійсності, вивчення історії або теорії однотипних явищ. Цей метод забезпечує вивчення об'єктів пізнання шляхом порівняння їх окремих властивостей із відповідними властивостями однотипних явищ або різних етапів того самого явища. Оскільки порівняння можливе на різних щаблях розвитку явищ, його ще називають історичним.

Особливо важливу роль порівняльний метод відіграє на початкових етапах формування теорії, коли необхідно узагальнити і систематизувати емпіричний матеріал, або в процесі формування теорій, які ще не досягли високого ступеня зрілості і розробленості. Такими, як правило, і є порівняльні теорії. Значного поширення вони набули у соціальній сфері при вивченні історичних явищ, де вони дають змогу теоретично відновити давноминулі події і процеси, не доступні безпосередньому спостереженню. Часто їх застосовують також у мовознавстві, інших науках.

2. Аналітичні теорії. Стосуються порівняно невеликої області дійсності або певної її частини, конкретного аспекту, виділяючи й абстрагуючи їх від інших. Завдяки цьому аналітичні теорії формулюють досить глибокі закономірності. Найпоширеніші в конкретних науках.

3. Синтетичні теорії. Належні до цієї групи теорії особливо розвинуті, обґрунтовані, змістовні, повні. Як правило, вони підсумовують всю сукупність знань про явища. У природничо-науковій сфері такою є теорія відносності, створена на основі всіх досягнутих фізичних і математичних знань, які стосуються матерії, руху, простору і часу.

На сучасному етапі, коли наука проникає в найглибшу сутність матеріального і духовного світу, охоплює раніше не доступні для пізнання сфери дійсності, коли відбувається інтенсивний процес інтеграції наук і наукових теорій, синтетичні теорії високого класу виникають не тільки всередині кожної науки, а й на їх межах.

Класифікація наукових теорій має певною мірою умовний характер. Належність теорії до того чи іншого типу визначається переважанням відповідних методів наукового дослідження. Водночас кожна з теорій, як правило, використовує всю наявну в науці на конкретний період її розвитку сукупність засобів пізнання.