Запитання для перевірки засвоєння матеріалу

1. Що таке вербальні договори?

2. Що таке сттуляція і поручительство (порука)?

3. Дайте характеристику літеральних договорів.

4. У чому сутніеть реальних договорів ?

5. У чому відмінність договору позики від договору позички ?

6. Особливості договору схову.

7. Характерні ознаки консенсуальних договорів. Які договори належать до цієї групи ?

8. Основні риси договору купівлі-продажу.

9. У чому відмінність договорів найму?

10. Які основні права і обов'язки сторін у договорі підряду?

11. У чому полягають особливості договору доручення?

12. Дайте характеристику договору товариства.

13. Які Визнаєте типи безіменних договорів?

14. У чому полягають відмінності пактів від контрактів?

15. Які Ви знаєте основні типи пактів і в чому сутність їх?

Розділ XIII Позадоговірні зобов'язання

§ 1. Зобов'язання ніби з договорів

Назва групи зобов'язання ніби з договорів (мал. 25) підкрес­лює те, що вони виникали не із контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підста­вою для виникнення їх міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характер­ною особливістю такого роду зобов'язань є одержання пев­ної вигоди однією стороною за волевиявленням і за рахунок другої, але без наміру одарити першу сторону. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом прак­тично не відрізняються від подібних відносин, які виникали з договору. 'Саме тому такі відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоча самого договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зобов'язання не було.

Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип зобов'язань — деліктні зобов'я­зання.

і До зобов'язань ніби з договору римське право відносило

дві категорії зобов'язань:

а) ведення чужих справ без доручення;

б) зобов'язання, що виникали з безпідставного збагачення. Останню охоплювало три різновиди зобов'язань, що ви­никали: із помилкового платежу незаборгованого; факту майнового надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення недобросовісно одержаного.

Ведення чужих справ без доручення (negatiorum gestio) — це правовідношення, в якому одна сторона — гестор — проявляє турботу про майновий інтерес другої особи — господаря — без якого-небудь доручення з його боку. Турбота може бути вияв­лена в найрізноманітніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фізичної послуги, управління майном, году­вання тварин або рабів, охорона майна.

В основі виникнення зазначених зобов'язань лежать врешті-решт дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснення неправомірні або через помилку, або через інші фактори. Вони наближаються до реальних договорів — зобов'язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі якого-небудь майна однією стороною другій. Однак між зобов'я­заннями із реальних договорів і зобов'язаннями з безпідстав­ного збагачення існують суттєві відмінності. Вони полягають в тому, що в реальних договорах передача майна здійснюєть­ся на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збага­ченням.' Зобов'язання із безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.

Позов про повернення незаборгованого — condictio indebiti. Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця дру­га особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових відстав і зобов'язана повернути безпідстав­но одержане. Із фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпідставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов'я­зання відноситься до зобов'язань з безпідставного збагачення тому, що в даному випадку немає правової підстави для платежу, бо немає і самого боргу.

Характерні елементи підстави виникнення зобов'язання із помилкового платежу.

1. Здійснення платежу по неіснуючому боргу. Форма про-вадження такого платежу значення не має. Це могла бути відмова від певної вимоги (тоді збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або іншого майна особі, що не мала права на його отримання. Платіж міг ви­ражатися в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона неправомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.

2. Відсутність боргу, що також може виражатися в різно­манітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плата по ньому відшкодована не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, який їй не належав. До цих випадків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а іншою особою, а та­кож плата умовного боргу до настання умови.

Проте плата боргу достроково, плата по натуральному зо­бов'язанню не визнавалися платою по неіснуючому боргу.

3. В основу плати по неіснуючому боргу покладено вибач­ну помилку, помилку особи, яка здійснила цей платіж. Ба­жання одарити іншу особу (animas donandi), відмова від ви­моги з цією ж метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов'язання.

Із факту сплати не заборгованого виникало зобов'язання повернути неправомірно отримане, яке за своїм змістом на­ближалося до договірного. Внаслідок цієї причини дане зо­бов'язання було віднесене до групи ніби договірних, квазі-контрактних.

Позов про повернення майнового представлення, мета якого не досягнута — condictio causa data causa поп datorum. Квазі-контрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною мірою, яка не здійснилась, зобо­в'язана повернути його тому, від кого це майно одержано. Це одностороннє зобов'язання, що виникає з огляду на од­ностороннє волевиявлення. Його підставами могли бути різноманітні надання майнової вигоди однією особою другій з певною метою. Наприклад, видача боргової розписки в передбаченні одержання позики, встановлення приданого до шлюбу, дарування на випадок смерті, якщо дарувальник пережив того, кому дарував.

Необхідні елементи підстави виникнення зазначеного зо­бов'язання.

1. Фактичне надання майнової вигоди однією особою Другій. Вигода може полягати в передачі певної суми чи майна, відмова від вимоги та інших фактичних дій на ко­ристь другої особи.

2. Надання майнової вигоди з певною метою: боргова роз­писка видавалася з метою одержання позики, придане вста­новлювалося э метою укладення шлюбу, дарування здійсню­валося з метою надання майнової допомоги тому, кому да­рували.

3. Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здійснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; придане, встановлене на користь жениха, не привело до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла раніше за дарувальника. Тут не має значення причина, че­рез яку мета не була досягнута.

За наявності зазначених елементів виникало зобов'язан­ня, з огляду на яке безпідставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.

Позов про повернення краденого — condictio ex causa Jurtiva, Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власником краденої речі (майна), проти нього завжди можна було за­стосувати віндикацію — позов про повернення власником своєї речі із незаконного володіння злодія. Проте це досить складні процесуальні дії, які потребували великих затрат часу та енергії. Однак проти злодія вимагалася оперативна вимо­га. Отже, було визнано можливим допустити кондикційний позов для повернення краденого. Римські юристи виходили з того, що юридичною підставою кондикції із крадіжки є факт збагачення злодія за рахунок власника без достатніх для цього правових підстав.

За об'єктивним змістом кондикція із крадіжки нагадує попередні кондикції і тому для виникнення зобов'язання вимагалися такі ж самі елементи юридичної підстави. Це квазіконтрактне зобов'язання, на підставі якого злодій по­винен був повернути крадене власнику. Кондикція із кра-діжки надавалася тільки власнику краденого. Відповідачами могли бути тільки злодії та спадкоємці їх. Пособники злодія відповідали за деліктним позовом.

Стосовно зобов'язання, яке випливало з кондикції із кра-діжки, злодій повинен повернути передусім все крадене в повному обсязі з усім приростом, не тількі з фактично одер жаними, а й з тими, які могли бути одержані. Злодій відпо­відав також за випадкову загибель речі, що відбулася протя­гом часу між крадіжкою і присудженням. В такому випадку він зобов'язаний був оплатити найвищу ціну краденого.

Пізніше дану кондикцію застосовували і для інших ви­падків неправомірного збагачення однієї особи за рахунок другої, наприклад при утриманні одним із подружжя речі, що належала другому. Однак цю кондикцію вже не назива­ли кондикцією із крадіжки. Застосовувати до взаємин по­дружжя таке поняття було просто незручно, не етично. Гай зазначав: «Бо для вшанування честі шлюбу заперечують (мож­ливість закладання) до дружини ганебних позовів» (Д.25.2.2)

Позов про повернення одержаного несправедливо чи за непра­вильною підставою — condictio ex causa injusta. Такий позов почали називати кондикцією із незаконної підстави і засто­совувати, окрім зазначених випадків, для витребування за­кладеної речі після сплати боргу, забезпеченого закладом, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу

Спільним для кондикцій із крадіжки та із незаконної підста­ви була недобросовісність збагаченого.

Поряд із спеціальними дістала поширення загальна кон­дикція — condictio sine causa. Можна вважати, що вона є виразом загального правила, через яке будь-хто, що збага­тився без правової підстави, зобов'язаний був повернути все набуте особі, за рахунок якої він збагатився.