2. Система різнобічної оцінки як засіб психолого-педагогічної корекції особистісного розвитку підлітка

Психологічне коригування особистості підлітків, соціально дезадаптована поведінка яких детермінована розбіжністю ставлень (а саме це особистісне новоутво­рення і є системоутворюючим фактором власне важковиховуваності), вимагає спеціальної організації пе­дагогічних дій, спрямованих на подолання цього осо­бистісного утворення.

Подолання розбіжності ставлень підлітка як детер­мінанти у розвитку його особистості є необхідною передумовою адекватного сприйняття педагогічної дії. Це подолання полягає не в порушенні, не в зламі вказаного захисного механізму, а в тому, щоб сприяти його нейтралізації. Необхідно знайти такі шляхи, що дають змогу контактувати з підлітком, обминаючи бар'єр розбіжності ставлень. Доки існує цей захисний бар'єр, підліток має можливість ізолюватися від впли­ву педагогів, колективу класу, батьків. Учень може ігнорувати ті виховні дії, які містять негативні відгуки щодо нього, шляхом неприйняття того, що йому про­понують робити, нарешті, шляхом прямого уникнення спілкування (прогули уроків, втечі з дому).

Профілактику соціально дезадаптованої поведінки учнів, яким властива розбіжність ставлень, слід розпо­чинати зі зміни їх системи ставлень до себе та інших. Система ставлень важких дітей звичайно характери­зується конфліктністю, негативними переживаннями. Треба створити навколо такого підлітка атмосферу доброзичливості, забарвлену позитивним емоційним тоном, зняти конфліктність у спілкуванні з педагога­ми та однокласниками. Це дає змогу знизити напру­ження, настороженість учня у стосунках з виховате­лем, створити в нього уявлення про нераціональність «вмикання» захисних механізмів. Тоді «бар'єр» роз­біжності ставлень буде поступово знижуватися, бо зникнуть ті негативні переживання, заради яких він виник.

Для того щоб усунути негативні емоційні пережи­вання, пов'язані з навчанням, педагогу слід деякий час уникати негативних оцінювальних дій стосовно важкого учня. Протягом трьох —чотирьох тижнів ви­хователь має свідомо зменшувати міру вимогливості до нього, не «помічати» його негативних учинків, але активно підкреслювати будь-які позитивні прояви, кожен, хай невеликий, успіх. Треба допомогти школя­реві включитися в таку діяльність, де він зможе досяг­ти позитивних результатів у досить стиснуті строки, тоді у педагога буде привід його похвалити. Одночас­но необхідно провадити дійову роботу щодо підви­щення рівня досягнень школяра. Таким чином, ото­чивши дитину атмосферою доброзичливості, включив­ши в систему позитивного оцінювання, педагог ство­рює ситуацію, в якій немає сенсу використовувати захисні механізми. Видається можливість контактуван­ня педагога з підлітком, минаючи бар'єр розбіжності ставлень.

Для підвищення ефективності дій педагога необхід­но включення в систему позитивного оцінювання й таких факторів, як вплив колективу однокласників, педагогічного колективу в цілому. Доцільно допомог­ти учневі зайняти в класі таку позицію, яка б дала можливість йому впевнитися в необґрунтованості своїх претензій до однокласників, переконала б його у доброзичливому, справедливому ставленні до нього інших дітей.

Вельми бажано знайти таку сферу інтересів вихо­ванця, де він був би здатний адекватно сприйняти негативні оцінки, оскільки самий зміст діяльності є таким привабливим для учня, що нейтралізує його особистісний бар'єр розбіжності ставлень. Якщо коло таких інтересів відоме педагогу і він у змозі активно контактувати з учнем у процесі діяльності, що ціка­вить підлітка, це може стати містком у відновленні стосунків з дорослими.

Нейтралізація розбіжності ставлень учня є, як уже зазначалося, необхідною умовою формування у нього адекватного ставлення до себе. Однак ця умова хоча й необхідна, але недостатня. Для формування адекватної самооцінки таких дітей потрібне створення спеціаль­них умов у різних формах діяльності (учбові заняття, суспільно корисна праця, гра тощо). До складу спе­ціальних умов входять насамперед засоби організації оцінювальних ситуацій, що об'єднані нами в систему різнобічного оцінювання. Педагог повинен у процесі діяльності підлітка виділяти певні аспекти його пове­дінки для власного спостереження та оцінки, а також для оцінки їх однокласниками.

Система різнобічного оцінювання сприятиме ви­робленню в підлітка адекватного еталону оцінки. При цьому оцінка не буде нав'язуватись йому педагогом «зверху», не буде сприйматися підлітком як тиск із-зовні. Формування еталону оцінки в учня у ході са­мостійної активної діяльності (він оцінює сам, його оцінюють інші, до того ж з різним ступенем об'єк­тивності, що дає йому змогу самому вибрати адекват­ний еталон) створює у нього враження звільненості від обмежень з боку дорослого, ілюзію незалежності від негативних оцінок педагога. Ця ілюзія необхідна для того, щоб уникнути поновлення захисного меха­нізму розбіжності ставлень, який був раніше нейтралі­зований. Той факт, що оцінки однолітків коливати­муться з великим діапазоном від негативних до пози­тивних і нерідко будуть далекими від адекватності, послугує підліткові поштовхом до пошуку об'єктивних критеріїв оцінки своєї поведінки і своєї особи в ці­лому.

Система різнобічного оцінювання підлітка запро­ваджується одночасно з початком роботи щодо подо­лання розбіжності ставлень. Та якщо дії педагога, що спрямовані на нейтралізацію діяльності цього захис­ного механізму особистості, адресуються тільки тим учням, у яких діагностовано розбіжність ставлень (а таких у класі звичайно не більше 2—3 чоловік), то в систему різнобічного оцінювання необхідно включати всіх учнів класу. Спроба обмежитися в цій роботі впливом лише на важких учнів створить штучність ситуації, що відразу буде виявлено школярами й при­зведе до внутрішнього опору або до одвертої відмови учня від запропонованої діяльності.

Система різнобічного оцінювання містить у собі три напрями:

1) організація роботи щодо підвищення рівня до­сягнень учнів;

2) організація роботи щодо згуртування колективу класу, підвищення ступеня його референтності сто­совно важких учнів;

3) організація перевірки знань учнів за «системою взаємооцінок».

Робота за цими трьома напрямами провадиться педагогами-предметниками з основних дисциплін (рідна мова та література, історія, математика) і класним керівником. Опосередковану участь бере й організатор з виховної роботи. Ефективність пропонованої мето­дики буде вищою, якщо використовувати її почнуть й інші вчителі-предметники, педагогічний колектив у цілому.

Організацію роботи щодо підвищення рівня досяг­нень учнів веде класний керівник або педагог-предметник. Сутність її полягає у наданні індивідуальної допомоги учням, що відстають з тієї чи іншої дисцип­ліни.

Багато вчителів вважають, що допомога таким учням має надаватися їх однокласниками. Однак це не приносить позитивних результатів, та й не може принести, оскільки такий захід не виправданий пси­хологічно. Якими б низькими не були оцінки учня, котрому властива розбіжність ставлень, він ніколи не погодиться з тим, що в чомусь нижчий за свого однокласника, що його треба «підтягати». Сам факт, що хтось із однолітків буде йому щось пояснювати, що він буде в позиції того, кого навчають, а одноклас­ник — у позиції вчителя, тобто вищого за нього, сприйматиметься підлітком надто хворобливо.

Здійснення зусиллями самого педагога індивідуаль­ної допомоги відстаючим у великих школах практично неможливе. Оптимальним варіантом буде надання до­помоги старшокласниками. Різниця у віці шефів і під­шефних має становити близько 3 років (5 і 8 клас, 6 і 9 клас тощо). Той факт, що допомагати у навчанні підліткові буде не одноліток, а значно старший учень, перетворює додаткові заняття з хворобливо-принизли­вих у престижно-привабливі. Відомо, що підлітки завжди тягнуться до старших за віком, і встановлення товариських відносин між шефом і підшефним буде значним кроком у перевихованні важкого учня.

Треба зазначити, що шефами відстаючих учнів мо­лодшого класу мають бути не відмінники, а середньо або навіть слабковстигаючі учні старшого класу, у яких добре розвинуте почуття відповідальності. Ця умова пояснюється тим, що старшокласник, який сам зазнає труднощів в оволодінні певним предметом, краще зрозуміє підшефного, ніж той, хто завжди добре встигав.

Наступний напрям —організація роботи, спрямо­ваної на згуртування колективу класу, підвищення ступеня його референтності щодо учнів —здійсню­ється класним керівником. Ця робота взагалі є необ­хідною умовою організації виховного процесу в школі, тому на ній ми окремо зупинятися не будемо. Заува­жимо тільки, що коли клас вже не становить для важкого підлітка референтної групи, виховання його в умовах цього класу вкрай утруднене, а нерідко й прак­тично неможливе. Враховуючи те, що колектив фор­мується в процесі сумісної діяльності його членів, пе­дагог має використовувати всі форми суспільної діяль­ності для згуртування колективу.

Третій напрям —перевірка знань учнів за «систе­мою взаємооцінок» —передбачає докорінну зміну досі існуючої практики опитування учнів. Система взаємооцінок не тільки дає змогу залучати до вихов­ного процесу найважливіший фактор —самооцінку підлітком своєї діяльності та оцінку наслідків цієї ж діяльності його однокласниками. Необхідність висту­пити в ролі оцінюючого (а не тільки бути оцінюва­ним) спонукає учня до активного пошуку еталонів цієї оцінки, до об'єктивного аналізу діяльності одно­класників і своєї власної.

Робота має провадитися «всерйоз», тобто оцінки, виведені однокласниками, повинні бути занесені до класного журналу або до спеціального вчительського зошита. Цієї умови необхідно дотримуватися не тільки з поваги до учнів, а й з метою використання прагма­тичного мотиву підлітка: «А раптом я хоч так зароблю гарну оцінку?» Крім того, оцінки фіксуються у спе­ціальній таблиці*, яка знаходиться в класі на помітно­му місці.

Відповідаючи біля дошки, учень не тільки викладає матеріал, а й обґрунтовує оцінку, виставлену ним своєму однокласнику. Необхідність зазначити перева­ги й недоліки оцінюваної роботи змушує учня зверну­тися до підручника, щоб з'ясувати, якою ж має бути правильна відповідь.

Таблиця потрібна для забезпечення гласності та наочності, що внесе елемент змагання в навчальну роботу дітей. Крім того, спираючись на цю таблицю, педагог може краще орієнтуватися у динаміці успіш­ності кожного учня.

Робота кожного учня повинна бути зашифрована (під девізом), оскільки завдяки цьому у перевіряючого учня знімається вплив установки на оцінку роботи однокласника. Найслабкіший учень має можливість «скинути з себе тягар» хронічної неуспішності, спро­бувати виконати роботу (хоча б тільки раз!) не гірше за інших. Підписуючись же своїм прізвищем, такий учень наперед настроюється на негативну оцінку, оскільки він звик саме до зневажливого ставлення до себе з боку педагога та однокласників.

Обговорення правильності виставленої оцінки буде цікавим для всіх учнів. Наприклад, якщо вчитель з'ясовує з учнем М., чи правильно він написав те чи інше слово, такий діалог дітям слухати нецікаво, бо вони заздалегідь знають, хто з них двох має рацію. Коли ж такий діалог відбувається між учнями — це зовсім інша справа.

Поряд із застосуванням учителями-предметниками системи «взаємооцінок» класний керівник провадить додаткову роботу щодо включення підлітка в оцінкові ситуації. З цією метою вчитель застосовує нову форму оцінки поведінки учнів. Цілі й принципи цієї методи­ки ті ж, що й у «системі взаємооцінок», змінюється тільки сфера її застосування — це вже не навчальна діяльність, а поведінка дитини в ході виконання дору­чень учителя, у спілкуванні з однокласниками.

Система різнобічного оцінювання використову­ється тільки в ході навчально-виховного процесу. Педагогам-предметникам немає необхідності витрачати додатковий час на суто виховні дії, оскільки вся робо­та відбувається в навчальний час. Класний керівник провадить з учнями також звичайні шкільні заходи, але їх психологічна сутність мусить чітко відповідати принципам запропонованої методики.

Застосування системи різнобічного оцінювання (за умови достатньої референтності колективу одноклас­ників) для важкого підлітка сприяє формуванню в нього адекватної оцінки своєї поведінки, отже і зник­ненню проявів соціальної дезадаптації.