4. Рання професійна орієнтація як пошук сфери самоствердження підлітка. Трудова й судова експертизи неповнолітніх

Як відомо, головним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості, а отже й прагнення до самоствердження. Кожен підліток і юнак хоче прояви­ти себе, зробити щось таке, щоб заявити про себе як особистість. Потреба в персоналізації, тобто потреба бути особистістю, є джерелом соціальної активності людини. В ході здійснення цієї потреби може виник­нути невідповідність між змістом і формою реалізова­ної потреби в персоналізації, з одного боку, та вимо­гами відповідного соціального середовища —з іншо­го. Звідси виникає проблема адекватної та неадекват­ної реалізації потреби індивіда в персоналізації. Не­адекватна персоналізація спостерігається у тому ви­падку, коли її форми і зміст вступають у суперечність з вимогами соціального середовища. Ця суперечність може бути усвідомлена й виправлена, але може стати й причиною здійснення асоціальних дій індивіда. Не­адекватна персоналізація —це варіант неадекватного виявлення активності особи, що виступає як адаптив­ний, захисний.

Людина виявляє та утверджує свою особистість, з одного боку, змістом своєї власної активності (тобто самореалізацією), а з іншого —змістом своїх відносин з іншими людьми.

Чи може сучасний підліток ствердити себе у змістовній, соціально необхідній діяльності? Чи може­мо ми йому запропонувати справу, де б він задоволь­нив свої потреби в творчості, в самореалізації? Для тих дітей, у яких сформувалися стійкі пізнавальні по­треби, це можливо в наукових шкільних об'єднаннях, гуртках технічної творчості, літературних, музичних і т. д. Мають таку можливість і ті діти, чиї батьки так організували життя сім'ї, що допомога підлітка, його ініціатива (творчість) в господарських справах сім'ї стали життєво необхідними.

Але, як показує практика, вказані варіанти соціаль­ної ситуації розвитку скоріше виняток, ніж правило. Отже виходить, що зростання внутрішніх можливостей і домагань підлітка зіштовхується з бідністю реаль­ного змісту його діяльності й спілкування. А звідси — неможливість визначити сенс свого життя, своєрідний вакуум у душі підлітка.

Та, як мовиться, «святе місце ніколи не пустувати­ме». Вакуум мусить чимось заповнюватись. Оскільки в дітей задоволення вітальних потреб, як правило, за­безпечується батьками та йде своїм звичаєм, цей не­перервний процес не викликає позитивних емоцій, а відображається в емоційно-нейтральному стані під­літка. Природно, що така духовна сплячка вступає в суперечність із потребами в самореалізації творчості, з прагненням бути особистістю. Суперечність, що ви­никла, виражається в загальній напруженості мотива­ційної сфери, невдоволенні, пошуковому стані пси­хіки, прихованому бажанні до повнішого самовира­ження.

Оскільки потреба в персоналізації, творчій са­мостійній діяльності не задовольняється (до речі, не тільки в підлітків, але в силу об'єктивних та суб'єк­тивних умов і у багатьох дорослих), то інтереси люди­ни дедалі більше зміщуються у сферу нетрудової ді­яльності, яка стає для неї все важливішим полем «опредмечування» духовних потреб. Розваги стають самодостатньою активністю. Комфорт, бездумні втіхи розглядаються як найвища життєва цінність. Внутріш­ня незадоволеність, напруженість, про яку йшлося вище, тут знімається чуттєвими задоволеннями. Інши­ми словами, матеріально забезпечений спосіб життя без розвитку духовності не дає можливості задоволь­нити потреби у персоналізації. Людина, що не усвідо­мила сенсу свого життя, метою своїх дій бачить тільки перспективу задоволень, скороминущих радощів, роз­слаблення й насолоди. Так формується новий тип мо­тиваційної стратегії — стратегії задоволення тимчасо­вих ситуаційних потреб. Ця стратегія культивує пове­дінку, не обтяжену ніякими принципами, метою, від­повідальністю, крім принципу чуттєвого задоволення та ірраціональністю вчинків. Ось такий образ «люди­ни, що розважається» висувається як престижний для сучасного суспільства. Духовні потреби деградують, спотворюються, зводяться до примітивних імпульсів, що задовольняються на рівні «насолод». Це призво­дить до моральної розпусти, культу насилля та сексу, пропаганди різного роду збочень, застосування пси­хотропних речовин.

Отже, безперешкодне задоволення природних по­треб, якщо неможливе задоволення потреби в персо­налізації, призводить до бездуховності, до різних від­хилень в особистісному розвитку: споживацтва, псевдопотреб, перекручених способів задоволення віталь­них потреб.

Проте це не означає, що повнота духовного життя, досягнення* високих моральних ідеалів швидше вини­кає там, де немає можливості задовольняти природні потреби без особливих затрат фізичних чи духовних сил. Навпаки, якщо активність людини спрямована передусім на те, щоб добути собі харч, житло, одяг, то потреби більш високого порядку (творчості, самореалізації) згасають, навіть не сформувавшись повністю. У цьому випадку людина, по суті, так і залишається вітальною істотою, не досягаючи особистісного рівня розвитку. Оскільки її мотивація не виходить за межі фізіологічних потреб, необхідність виявити себе, утвердити себе як особистість усвідомлюється нею неадекватно, викривлено. Найчастіше потреба персо­налізації в цьому випадку підмінюється бажанням утвердити себе шляхом пригноблення особистості іншого. При цьому, чим менше можливостей у люди­ни самореалізуватись у соціально-схвалюваній діяль­ності, тим з більшою ймовірністю вона шукатиме можливості досягти успіху в діяльності асоціальній.

Оскільки у нашій практиці освіти й виховання склалося так, що успішність у навчанні є аналогом соціально-схвалюваної діяльності учня (в очах учнів, вчителів та більшості батьків), то підлітки, які погано вчаться, неминуче відчувають себе неповноцінними. Не маючи можливості задовольнити свою потребу персоналізації у єдино відомій йому соціально-схва­люваній діяльності —навчанні, такий підліток шукає інших можливостей. В цьому плані рання професійна орієнтація стає рятівним шляхом, що дозволяє обійти «прірву» асоціальної орієнтації.

Як правило, підлітки, що погано встигають в навчанні. і самі намагаються швидше залишити школу и піти працювати, навіть якщо бюджет сім'ї не потребує їхніх грошей. Батьки ж, навпаки, здебільшого наполя­гають на продовженні дитиною навчання у школі й після дев'ятого класу. Не розуміючи всієї серйозності причин, що детермінують бажання підлітка змінити свій соціальний статус (з дитини-утриманця перетво­ритися в дорослого, самостійного чоловіка), батьки хочуть утримати його в межах старих відносин, ви­правдовуючи свою позицію прагненням дати повну середню освіту дитині.

Вказана ситуація виникає у школах щороку, після закінчення дев'ятого класу. Шкільний психолог пови­нен уміти правильно зорієнтувати підлітка та його батьків у вирішенні проблеми вибору дев'ятиклас­никами свого дальшого життєвого шляху.

Що стосується питань конкретного вибору професії підлітками без будь-яких відхилень у психічному розвитку, це належить до сфери професійної орієнта­ції. Тому на цих питаннях ми зупинятися не будемо. Однак слід врахувати, що підлітки-акцентуанти, крім загальнозначущих вимог до тієї чи іншої професії, повинні знати обмеження та протипоказання, пов'я­зані з особливостями їх характерологічного розвитку. Наприклад, підліток з нестійкою акцентуацією харак­теру потребує постійного контролю, вимогливості, дисципліни. Мова йде саме про зовнішній контроль, про чітку регламентацію поведінки, де підліток зму­шений буде підпорядковуватись режимові. Так, у на­вчальному закладі армійського типу підліток з нестій­кою акцентуацією підкорятиметься вимогам порядку не стільки зі страху перед покаранням, як завдяки властивій йому навіюваності, внаслідок дії механізму наслідування, тобто лише тому, що його однолітки теж так чинять. Крім того, військова дисципліна по­стійно спонукатиме його, тренуватиме вольові якості, котрі у нього ще не розвинуті.

Інакше кажучи, у сприятливому соціальному сере­довищі, де прикладом для наслідування виступають позитивні лідери, а норми поведінки не суперечать соціально схвалюваним нормам, підліток з нестійкою акцентуацією незначно відрізнятиметься від оточуючих. За умови контролю спочатку батьків, а потім вихователів, учителів він може добре вчитися й ви­конувати вимоги, що перед ним ставляться. Надалі, якщо він потрапить у хороший трудовий колектив, де теж переважають соціально спрямовані стереотипи по­ведінки, обере собі ніжну дружину, але таку, що зай­має позицію лідера в сім'ї, правильно скеровує його життя, то доля для нього складеться цілком сприят­ливо.

Гіпертимний підліток, навпаки, не витримає чіткої регламентації поведінки й постійного контролю. Для нього такі умови стануть нищівними, оскільки необ­хідність підкорятися, пригнічувати свою активність слугує для нього психотравмуючим фактором. Тут тре­ба шукати іншого шляху: спрямувати енергію гіпертима в правильне русло. Таким підліткам слід обирати трудову діяльність, що потребує винахідливості, рішу­чості, наполегливості. Більш за все йому підійде про­фесія, пов'язана з організацією різноманітних заходів, де треба проявити активність, уміння швидко орієнту­ватися, де можна задовольнити прагнення до лідер­ства, нових вражень. Це може бути, наприклад, робо­та менеджера, підприємницька діяльність тощо. Го­ловне — різноманітність діяльності, зіткнення з нови­ми завданнями, які він вирішуватиме добровільно й самостійно.

Епілептоїдам завдяки інертності їх психічних про­цесів і педантизму дуже підходить діяльність, що по­требує одноманітності, чіткості, посидючості. Це, на­самперед, рукоділля, мозаїки, гравіювальні роботи. Слід залучати підлітків до цих видів діяльності, орієн­туючи на оволодіння спеціальністю, що відповідає

їхнім особливостям.

Підліткам із істероїдним типом акцентуації харак­теру слід порадити такі види трудової діяльності, де вони зможуть задовольнити свою потребу перебувати в центрі уваги. Якщо такий учень або учениця має артистичні здібності, якщо вони достатньо розвинуті інтелектуально й художньо, звичайно, їм над усе пі­дійде професія актора, артиста естради тощо. Цілком вдалим вибором для істероідних підлітків будуть і такі спеціальності, як екскурсовод, адміністратор.

Серед професій, що не потребують вищої освіти, підліткам із істероїдним типом акцентуації можна порадити роботу офіціанта, манекенниці, стюардеси і т. ін.

Якщо для підлітка з акцентуацією характеру пра­вильний вибір професії багато в чому визначає сту­пінь соціальної адаптації в дорослому житті, то для підлітка з відхиленнями в розвитку психіки такий ви­бір є вирішальним, визначальним для його подальшої долі. Справа в тому, що при порушеннях психічного розвитку існують обмеження стосовно певних видів робіт, а при тяжких порушеннях виникає необхідність у встановленні інвалідності.

Психолог, що проводить професійну орієнтацію та консультацію підлітків, мусить враховувати ці обме­ження в роботі з учнями, що мають відхилення у розвитку психіки. При епілепсії (навіть поодиноких нападах із втратою свідомості) категорично протипо­казані всі види робіт, пов'язані з перебуванням біля вогню, води, на висоті, біля механізмів, що рухаються, зі струмом високої напруги, зброєю, ріжучими інстру­ментами. Таким хворим забороняється працювати во­діями, машиністами, диспетчерами. Якщо напади бу­вають не частіше одного разу на місяць, окрім перелі­ченого вище, не рекомендуються ще спеціальності, пов'язані з відрядженнями, тривалими поїздками. При частих (більш ніж 5 разів на місяць) нападах, як пра­вило, встановлюється інвалідність II—III групи. Для вирішення питання про інвалідність призначається трудова експертиза.

Порушення емоційної сфери особистості — образ­ливість, злопам'ятливість, мстивість, злостивість — суттєво знижують здатність хворих на епілепсію до спілкування. Такі хворі навіть після працевлаштуван­ня у відповідності з їх знаннями та навичками можуть дезорганізувати всю роботу. Наприклад, завдяки над­мірному почуттю обов'язку й недостатній критичності до своїх дій вони здатні до агресивних проявів. Так, охоронник, двірник або прибиральниця можуть вдати­ся до фізичного насильства щодо осіб, які порушують порядок та чистоту.

За наявності психоорганічного синдрому з граничною інтелектуальною недостатністю обмежена можли­вість виконання тих видів робіт, які потребують швидкого орієнтування, переключення та перерозпо­ділу уваги, високого темпу. До таких спеціальностей належать, наприклад, вальцювальники, електрики біля щита, диспетчер, конвеєрні та багатоверстатні роботи. Однак таким підліткам доцільно рекомендувати ті види праці, які потребують невеликого обсягу уваги, виконуються з нерегламентованою швидкістю, засво­юються без тривалого спеціального навчання (вантаж­ник, штампувальник, озеленювач).

При органічному ураженні ЦНС із вираженими астенічними проявами працездатність обмежена при виконанні робіт, що потребують уваги, значного фі­зичного напруження, тривалих одноманітних зусиль, а також пов'язаних із перебуванням у шумному примі­щенні (прокатний, штампувальний цехи та ін.). Реко­мендовані види робіт, що припускають перерви та переключення уваги з одного об'єкта на інший, не пов'язані з великим фізичним та інтелектуальним на­пруженням (слюсар-складальник, столяр, тесля, май­стер з ремонту побутових електроприладів, палітур­ник, фотограф, швачка тощо). У сільській місцевості таким хворим протипоказані види робіт, пов'язані з тривалим перебуванням на сонці, шумом та вібрацією (робота на тракторі, комбайні). Рекомендована робота комірника, зважувача, агронома, зоотехніка, ремонт­ника.

При психопатії та психопатоподібному синдромі працездатність обмежена при таких видах робіт, де необхідна стійка концентрація уваги (водії, оператори пультів управління, авіадиспетчери та ін.). Небажани­ми для таких людей є також роботи, пов'язані з по­стійним міжособистісним спілкуванням (вихователь, педагог, психолог, майстер ПТУ тощо). Рекомендуєть­ся робота в невеликому колективі, не пов'язана з по­стійним спілкуванням з людьми та особистою відпові­дальністю за життя й безпеку оточуючих (архіваріус, лаборант, кресляр, садівник, городник, пасічник).

Питання про можливість післяшкільної освіти й працевлаштування підлітків, що перенесли психотичні стани (маніакально-депресивний психоз, шизофренію, періодичий психоз), обов'язково має вирішуватись лі­карем-психіатром із врахуванням особливостей пе­ребігу та прогнозу захворювання.

При психічній недорозвинутості (олігофренії) пра­цездатність залежить від ступеня інтелектуального де­фекту та особливостей поведінки хворих. Хворі з ідіо­тією та імбецильністю є інвалідами дитинства, а хворі з дебільністю можуть бути прецездатними. При пра­вильному вирішенні питання про місце навчання (на­вчання за спеціальною програмою) ці діти оволоді­вають до закінчення школи якимось фахом і в подаль­шому працевлаштовуються або на підприємства, або в спеціальні лікувально-трудові майстерні (столярні, картонажні тощо). Питання визначення ступеня пра­цездатності належать до компетенції медико-трудової експертизи.

Досить часто перед психологом-практиком постає завдання проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх.

Судово-психологічна експертиза дітей і підлітків входить до компетенції психолога з базовою психоло­гічною освітою. Експертиза провадиться за постано­вою суду або прокуратури.

Психолог зобов'язаний провести експертизу, відпо­вісти на запитання, що виникли, й скласти акт судо­во-психологічної експертизи. При необхідності психо­лог може бути викликаний до суду для вирішення питань у ході судового засідання. До компетенції су­дово-психологічної експертизи неповнолітніх включе­не наступне коло питань:

чи відповідає психічний розвиток дитини її вікові;

які особистісні властивості наявні у підлітка та чи можуть вони суттєво вплинути на характер його дій;

чи наявні в досліджуваного підвищена навіюваність та схильність до фантазування;

чи могла потерпіла (від сексуального насильства або розпусних дій) розуміти та усвідомлювати значен­ня дій, що відбуваються, й чинити опір;

чи може конкретна дитина (або підліток) брати участь у судовому засіданні й виступати в залі суду;

чи міг підлягаючий експертизі за наявності вста­новлених у нього особистісних властивостей, психічного стану, процесів сприйняття, опрацювання, збере­ження й відтворення інформації правильно сприймати обставини (вказати які) і давати свідчення про них.

Під час комплексної психолого-психіатричної екс­пертизи психолог провадить звичайне диференційно-діагностичне обстеження і відповідає на поставлені запитання. Якщо в ході психологічної експертизи у психолога виникають сумніви щодо стану психічного здоров'я обстежуваного, він зобов'язаний відобразити це в своєму акті й вимагати проведення психіатричної експертизи.

Джерелами інформації при проведенні експертизи є матеріали кримінальної справи (протоколи допиту, зізнання свідків тощо) та експериментальні дані, отримані безпосередньо під час обстеження досліджу­ваного в експертному закладі (кабінеті слідчого, слід­чому ізоляторі, приймальнику-розподільнику або су­ді). Слід окремо наголосити, що всю інформацію, яка має важливе значення для СПЕ, експерти можуть отримати тільки у вигляді відповідних матеріалів кри­мінальної справи, через слідчого або суд. У законі обумовлене право експерта вимагати надання необхід­них йому додаткових матеріалів (свідчень батьків, учи­телів тощо), але експерт не має права самостійно опи­тувати когось окрім свого обстежуваного, який на­правлений на експертизу. В ході судового засідання експерт має право ставити уточнюючі питання, з'ясо­вувати ті чи інші обставини.

Розглянемо (стисло й схематично) сутність запи­тань, які, можливо, доведеться з'ясовувати психологу.

Визначення психологічного віку. Закон встановлює лише одне поняття віку —паспортний, тобто кіль­кість прожитих років. Водночас передбачені обстави­ни, коли хід психічного розвитку неповнолітніх суттє­во відрізняється від вікових закономірностей. Під «психологічним віком» розуміють якісно визначений віковий період розвитку людини як індивіда та осо­бистості: період життя до року, раннє дитинство, до­шкільний, молодший шкільний вік, молодший підліт­ковий та старший підлітковий. Встановлення вікового періоду, якому відповідає психічний розвиток обсте­жуваного, не є самоціллю, а тільки сприяє відповіді на питання про те, чи міг, наприклад, підліток у си­туації інкримінованого йому злочину в повній мірі розуміти й усвідомлювати зміст і значення своїх дій. У цьому випадку основним напрямом психологічного дослідження є встановлення здатності обстежуваного до прогнозування, планування й контролю виконува­них ним дій і вчинків.

Питання про невідповідність паспортному вікові ви­рішується головним чином щодо обстежуваних з ін­фантилізмом. Рівень їхнього психічного розвитку, ситуативність мотивувань не дозволяє такому підліткові створити систему внутрішніх орієнтирів оцінки, кри­теріїв регуляції поведінки.

Якщо ж у підлітка визначено діагноз — олігофре­нія, питання про його осудність належить до компе­тенції лікаря-психіатра. Слід пам'ятати, що розвиток підлітка-дебіла не відповідає процесу розвитку нор­мальної дитини молодшого віку, оскільки відповідає своїм закономірностям.

Особистісні властивості підлітка можуть суттєво впливати на його здатність розуміти сутність своїх дій та керувати ними. Так, у підлітків з органічними ура­женнями ЦНС здатність до усвідомлення ситуації частково збережена, але розгальмованість потягів (сек­суальних, агресивних), прояви яких мають імпульсив­ний характер і не контролюються свідомістю, прак­тично позбавляє таких неповнолітніх можливості ске­ровувати свої дії.

Багато різновидів психопатій суттєво впливає на мотивацію підлітка, його поведінку в кримінальній ситуації. Наприклад, при істероїдній та нестійкій пси­хопатії великого значення для підлітка набуває думка групи. При цьому підвищена навіюваність неповно­літнього може спровокувати його участь у групових правопорушеннях. Збудлива психопатія може видати­ся детермінантою вчинення хуліганських дій, нанесен­ня тілесних пошкоджень кривднику, але не буває причиною здійснення таких злочинів, як, наприклад, квартирна крадіжка. За наявності шизоїдної психопа­тії злочинні дії підліток нерідко здійснює сам, а не в групі; їх мотивування може бути незрозумілим для оточуючих.

Питання про підвищену навіюваність і схильність до фантазування нерідко постає перед експертом-психологом і стосовно свідків. Такі питання можуть виникнути й при підозрі обвинувачених у самонаклепі. У таких випадках, окрім звичайного патопсихоло­гічного обстеження, необхідно провести проби на на­віюваність. Обов'язковими є також за­стосування проективних тестів (ТАТ, незакінчені си­туації), асоціативних методів.

Психологічна експертиза потерпілих від зґвалтуван­ня або розпусних дій конче необхідна, оскільки одним із кваліфікуючих ознак цього злочину є використання обвинуваченим безпорадного стану потерпілого. Тут завдання психологічної експертизи полягає у визна­ченні актуального стану та встановленні тих психоло­гічних особливостей потерпілого, які могли призвести її до стану безпорадності. При цьому категорія розу­міння потерпілою «характеру дій винуватця» передба­чає передусім наявність у неї інформації про статеві відносини між чоловіком і жінкою, соціально схвалю­вані умови початку статевого життя (повноліття, взят­тя шлюбу), про зачаття, дітонародження. Категорія розуміння «значення дій винуватця» вбирає у себе: 1) розуміння мотивів, намірів та дій злочинця; 2) ро­зуміння дій злочинця та їх вплив на реальне життя потерпілої; 3) розуміння неетичного й протиправного характеру його дій. Для усвідомленого ставлення до того, що відбулося, необхідною є наявність відповід­ної поінформованості у дівчинки, а також її здатність до прогнозування, розуміння намірів іншої людини. Слід врахувати, що формальна поінформованість по­терпілої стосовно зовнішнього боку статевих стосунків ще не свідчить про наявність у неї правильного й цілковитого усвідомлення значення цього особисто для неї та її найближчого оточення. Якщо у дівчинки відсутнє розуміння суті й значення дій злочинця, вона не здатна чинити адекватний опір. Але в деяких випадках, при достатньому розумінні, дівчинка вна­слідок інших чинників позбавлена можливості чинити опір ґвалтівнику. Наприклад, при підвищеній тривож­ності, низькій самооцінці вона може бути охоплена почуттям жаху, паніки.

Відповідаючи на запитання слідства та суду, психо­лог має враховувати, що коли порушення пізнаваль­них або мотиваційних функцій обстежуваного досягає Рівня психічного захворювання (олігофренії, психопа­тії тощо), то вирішення експертного питання нале­жить до компетенції психолого-психіатричної експер­тизи.

Контрольні запитання

1. Які критерії явного неблагополуччя соціальної ситуа­ції розвитку дитини?

2. В чому психологічні та юридичні проблеми змін соці­альної ситуації розвитку дитини?

3. Що таке «система різнобічного оцінювання»?

4. Що є критеріями сприятливої ситуації розвитку для даної дитини у школі?

5. Назвіть особливості профорієнтації для дітей з пору­шеннями психічного розвитку.

6. Яка мінімальна компетенція потрібна психологу для проведення судово-психологічної експертизи і які питання на ній можуть бути поставлені?

7. Що може зробити психолог для поліпшення соціаль­ної ситуації розвитку дитини?