10. Сучасні методи психологічної корекції й консультування

ПЛАН

1. Мета й принципи консультативно-коригуючої роботи

2. Індивідуальна та групова психологічна корекція

3. Види психокоригуючої допомоги при порушеннях розвитку

4. Психотренінг

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Берн Э. Трансакционный анализ и психотерапия.— СПб, 1992.

Бэндлер Р., Гриндер Д., Сатир В. Семейная терапия.— Воро­неж, 1993.

Гиппиус С. В. Гимнастика чувств. Тренинг творческой пси­хотерапии.— М., 1967.

Гільбух Ю. 3., Георгієвська В. О. Розвивайте розум дітей: У 2 т.—К., 1993.

Глассер У. Школа без неудачников.— М., 1991.

Захаров А. И. Психотерапия неврозов у детей и подрост­ков.—М., 1982.

Захаров А. И. Как преодолеть страхи у детей. — М., 1991.

Зимбардо Ф. Застенчивость / Пер. с англ. — М., 1991.

Киппер Д. Клинические ролевые игры и психодрама.—■ М., 1993.

Лейтц Г. Психодрама: теория и практика. Классическая психодрама Я. Л. Морено. — М., 1994.

Лэндрет Г. Игровая терапия.— М., 1994.

Мольц М. Я — это я, или как стать счастливым / Пер. с англ.—СПб., 1992.

Морено Д. Театр спонтанности.— Красноярск, 1993.

Перлз Ф. Внутри и снаружи помойного ведра.— М., 1994.

Перлз Ф. Опыты психологии самопознания. — М., 1993.

Рудестам К. Групповая психотерапия.— М., 1993.

Савицкая К. Сценарий учебно-воспитательных занятий по программе воспитательно-коррекционного воздействия на аг­рессивных детей.— К., 1990.

Спиваковская А. С. Профилактика детских неврозов.— М., 1988.

Франкл В. Человек в поисках смысла.— М., 1990.

Фрейд А. Психология «Я» и защитные механизмы.— М.,

1993.

Цзен Н. В., Пахомов Ю. В. Психотренинг. — М., 1988.

Эмоциональные нарушения в детском возрасте и их кор­рекция / В. В. Лебединский, О. С. Никольская и др.— М., 1990.

Якобсон П. М. Эмоциональная жизнь школьника.— М., 1966.

1. Мета й принципи консультативно-коригуючої роботи

Психологічна корекція — метод комплексного пси­хологічного впливу на мету, мотиви та структуру по­ведінки суб'єкта, а також на розвиток певних психіч­них функцій: пам'яті, уваги, мислення. Головним завданням є навчання та тренінг, засвоєння нових навичок поведінки, спілкування, запам'ятовування тощо.

На відміну від корекції, психотерапія — це ком­плексний лікувальний вербальний і невербальний вплив на емоції, судження та самосвідомість людини при психічних, нервових та психосоматичних захво­рюваннях. Методи клінічної психотерапії — гіпноз, навіювання та самонавіювання, раціональна терапія. Ці методи мають на меті пом'якшення чи ліквідацію хворобливої симптоматики.

Консультативна робота психолога спрямована на те, щоб за допомогою спеціально організованого про­цесу спілкування актуалізувати в клієнта додаткові психологічні сили та здібності, які можуть забезпечи­ти спосіб виходу з важкої життєвої ситуації. При цьому типі надання допомоги увага зосереджується не стільки на захворюванні, скільки на ресурсах особис­тості клієнта, його можливостях.

Психологові, що працює в системі освіти, консуль­тативних службах, лікарнях, часто доводиться прово­дити психокоригуючу роботу. Важко виділити загальні принципи даного виду діяльності, оскільки залежно від досвіду психолога, місця та умов праці, континген­ту використовуються різні методи та методики психо­логічної корекції. В даному посібнику ми намагаємося зосередити увагу на найбільш «екологічних» методах, тобто таких, які не можуть призвести до негативних наслідків та частіше використовуються в роботі з дітьми та підлітками.

Психокорекційна робота включає такі основні види, як індивідуальна та групова психологічна корек­ція, психотренінг, консультативна робота із сім'єю. Стиль та принципи психокорекційної роботи дещо відрізняються від завдань та способу проведення пато­психологічного обстеження. Якщо обстеження має на меті виявити порушення психічної діяльності, особистісних особливостей, вирішення експертних питань, то завданням психокорекції та консультування є ком­пенсування наявних порушень у розвитку особистості, поліпшення функціонування психічних процесів, до­помога у вирішенні внутрішньоособистісних конфлік­тів. Один із провідних спеціалістів з ігрової терапії Г. Лендрет сформулював такі принципи стосунків психолога з дітьми в ході коригуючої роботи:

Я не всезнайко.

Та я й не буду намагатися ним бути.

Я хочу, щоб мене любили.

Тому я буду відкритий для люблячих дітей.

Я так мало знаю про складні лабіринти дитинства.

Тому я дозволю дітям учити мене.

Я найкраще засвоюю знання, здобуті в результаті моїх власних зусиль.

Тому я об'єдную свої зусилля із зусиллями дитини.

Іноді мені потрібна схованка.

Тому я дам схованку дітям.

Я люблю, коли мене сприймають таким, який я є насправді.

Тому я прагнутиму співпереживати дитині та ціну­вати її.

Я роблю помилки.

Тому я буду терплячим до людської сутності дити­ни.

Приємно відчувати себе начальником та знати відповіді на всі запитання.

Тому мені доведеться багато працювати над тим, щоб захистити від себе дітей.

Я не можу зробити так, щоб страх, біль, розчару­вання та стреси в дитини зникли.

Тому я буду намагатися пом'якшити удар.

Я відчуваю страх, коли я беззахисний.

Тому я торкатимуся внутрішнього світу беззахисної дитини з добротою, ласкою та ніжністю.

Одним з найважливіших принципів коригуючої роботи є конфіденційність: усе, що розповідає дитина психологові в ході бесіди, не може бути повідомлене педагогам і навіть батькам дитини. Винятком із цього правила можуть бути тільки ті вкрай рідкі випадки, коли ця інформація має загрозливий для життя та здоров'я оточуючих характер. Наприклад, підліток повідомляє про підготовку вбивства, підпалення, втечі тощо. Якщо інформація торкається здоров'я самого підлітка (вагітність, венерична хвороба, вживання нар­котиків, прагнення до самогубства), бажано разом з підлітком прийти на консультацію до лікаря відповід­ного профілю та (по можливості) переконати підлітка розповісти про те, що трапилося, батькам.

Залежно від віку клієнта, бажано укласти з ним угоду про цілі коригуючої роботи та методи перевірки її результатів. Важливим моментом є встановлення відповідного довірливо-ділового стилю спілкування З дитиною, що відрізняється від системи відносин «учи­тель — учень», «дитина — батько», «обстежуваний — психолог» більшою рівністю партнерів, більшою сво­бодою творчого самовираження. Цьому можуть сприя­ти й суто технічні моменти: устаткування кабінету, робоча поза, час роботи тощо.

Якщо психокоригуюча робота не є частиною психодіагностичного обстеження, то слід досить інтенсив­но розрізняти (для себе та клієнта) ситуації діагности­ки та коригування. Це допомагає змінити стиль спілкування та поведінки в ході роботи. Бажано вра­ховувати це при обладнанні кабінету: діагностичне об­стеження проводиться звичайно за робочим столом психолога, «робоче місце» обстежуваного має бути роз­міщене так, щоб йому було зручно роздивлятися ме­тодики, читати, писати, малювати.

Для коригуючої роботи бажано розмістити клієнта у м'якому кріслі, так, щоб психологові було добре видно всю його постать. Діти молодшого віку можуть розташуватися разом із психологом на підлозі. Залеж­но від виду коригуючої роботи може виникнути по­треба в спеціальному обладнанні кабінету: магніто­фон, відеомагнітофон з відеокамерою, спеціальні іг­рашки та посібники, м'яке покриття підлоги тощо. Докладніше про це буде сказано при описуванні конкретних методів. Тривалість одного сеансу психокоригуючої роботи звичайно становить близько годи­ни, але залежно від віку дитини, її працездатності, складності проблеми може варіюватися в досить ши­роких межах. Бажано, щоб кожен сеанс був позитивно завершений: клієнт справився з проблемою або яко­юсь її частиною, навчився чогось нового і т. ін. Недо­пустимо закінчення сеансу, якщо дитина почуває себе зажуреною, розгубленою, відчуває напад гніву або горя, особливо якщо робота ведеться не в стаціонар­ному, а в амбулаторному режимі.