Змістовий модуль 1. Облік фінансових послуг інвестиційних фінансових установ
Тема 1. Основні засади обліку фінансових послуг Питання:
Сутність та види фінансових послуг.
Нормативно-правове забезпечення обліку фінансових послуг.
Нормативно-правова база України:
Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. №966-ХІV.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664-ІІІ.
Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній, затв. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 05.12.2003 №152.
1.1. Сутність та види фінансових послуг.
Для нормального функціонування економіки необхідні постійна мобілізація, розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між її галузями й секторами. Це стає можливим завдяки функціонуванню ринку фінансових послуг.
Функціонування ринку фінансових послуг регулюється державою. Так, в Україні основним нормативним документом є Закон «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664-ІІІ.
За Законом ринки фінансових послуг – це сфера діяльності учасників ринків фінансових послуг з метою надання та споживання певних фінансових послуг. До ринків фінансових послуг належать професійні послуги на ринках банківських послуг, страхових послуг, інвестиційних послуг, операцій з цінними паперами та інших видах ринків, що забезпечують обіг фінансових активів.
Цілю створення й функціонування ринку фінансових послуг є акумулювання й ефективне розміщення заощаджень в економіці, стан якої, у свою чергу, значною мірою обумовлено ефективністю переливу інвестиційних коштів від тих осіб, які мають заощадження, до тих, у яких на даний момент є потреба в капіталі.
Ніж більш різноманітна, з погляду суб’єктів й розмірів, структура заощаджень і можливостей інвестицій, тим більше необхідність в існуванні ринку фінансових послуг.
Об’єктом купівлі-продажу на ринку фінансових послуг виступає фінансова послуга.
Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою одержання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
При цьому під фінансовими активами Закон №2664-ІІІ розуміє кошти, цінні папери, боргові зобов’язання та право вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про фінансові послуги й державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги:
1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків і/або їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків;
2) довірче управління фінансовими активами;
3) діяльність з обміну валют;
4) залучення фінансових активів із зобов’язанням щодо наступного їх повернення;
5) фінансовий лізинг;
6) надання коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту;
7) надання гарантій і поручительств;
8) переказ коштів;
9) послуги в сфері страхування й накопичувального пенсійного забезпечення;
10) професійна діяльність на ринку цінних паперів, що підлягає ліцензуванню;
11) факторинг;
11.1) адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах;
12) інші операції, визначені Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
Загальні засади функціонування платіжних систем, а також поняття та загальний порядок проведення переказу грошей визначає Закон України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. №2346-III.
Відповідно до Положення про порядок здійснення операцій з чеками в іноземній валюті на території України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 29.12.2000 року №520, дорожній чек – це паперовий розрахунковий документ, що виражений в іноземній валюті та використовується як засіб міжнародних розрахунків неторговельного характеру і є грошовим зобов’язанням чекодавця виплатити зазначену в чеку суму чекодержателю (власнику), підпис якого проставляється в зазначеному місці під час продажу. Відмітимо, що термін дії дорожніх чеків не обмежений.
Необхідність використання дорожніх чеків викликана тим, що у фізичних осіб, які їдуть за кордон у відрядження, відпустку тощо, виникає питання щодо збереження коштів, захисту їх від крадіжки. В цьому випадку таким особам в нагоді стане дорожній чек, який можна придбати на території України, а потім обміняти на іноземну валюту в іншій країні. Це зручно ще й тому, що дорожні чеки не приймаються до обміну (оплати) платниками (банками, фінансовими установами, компанією-емітентом тощо) від будь-якої особи, а тільки від власника чека. Крім того, при в’їзді на територію України, фізична особа (або представник юридичної особи), яка має дорожній чек, також може його обміняти (продати).
До операцій з дорожніми чеками належать:
операції з продажу дорожніх чеків фізичним особам - резидентам та нерезидентам;
операції з купівлі дорожніх чеків у фізичних осіб - резидентів та нерезидентів або уповноважених осіб юридичної особи - резидента або уповноважених осіб представництва юридичної особи – нерезидента.
За Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кліринг (від англ. clearіng – очищення) – це механізм, що включає збирання, сортування, реконсиляцію та проведення взаємозаліку зустрічних вимог учасників платіжної системи, а також обчислення за кожним із них сумарного сальдо за визначений період часу між загальними обсягами вимог та зобов’язань.
Іншими словами, кліринг – це процедура фінансових оборотів, у якій кліринговий суб’єкт (кліринговий будинок) працює як посередник і приймає на себе роль покупця й продавця у даній транзакції (операції) з метою забезпечення замовлень між двома сторонами. Такі операції називають ще компенсаційними транзакціями.
Послуги з довірчого управління фінансовими активами надаються на підставі укладених із юридичними т фізичними особами договорів. Такі цивільно-правові відносини регулюються главою 70 «Управління майном» Цивільного кодексу України. Так, в ст. 2019 кодексу зазначено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов’язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).
Прикладом фінансових установ, які здійснюють діяльність з довірчого управління фінансовими активами, є інститути спільного інвестування.
До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками належать такі операції як:
купівля у фізичних осіб – резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні;
продаж фізичним особам-резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню;
зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту;
купівля-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівля-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні;конвертація (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави;
прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків.
Порядок організації торгівлі іноземною валютою встановлений Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і контролю» від 19.02.1993 р. №15-93. Відповідно до ст. 6 Декрету торгівля іноземною валютою на території України резидентами і нерезидентами — юридичними особами здійснюється через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензію на торгівлю іноземною валютою Національного банку України.
Факторинг (від англ. factor – посередник, торговельний агент) – це вид фінансової послуги, сутність якої полягає у викупі фактором короткострокової дебіторської заборгованості (строк погашення якої, як правило, не перевищує 180 днів) у кредитора. У операції факторингу беруть участь три особи:
фактор, в ролі якого витупає банк або факторингова компанія;
кредитор (наприклад, постачальник товарно-матеріальних цінностей, робіт послуг);
дебітор (покупець товарно-матеріальних цінностей).
Компанія-фактор укладає договір із кредитором про придбання у нього права на стягнення боргів й виплачує кредитору від 70% до 90% суми дебіторської заборгованості до настання строку її оплати боржником (дебітором). Після оплати боргу дебітором факторингова компанія доплачує залишок суми кредитору, утримуючи відсоток за кредит і комісійні платежі за надані послуги. У результаті кредитор одержує можливість швидше повернути борг й отримати грошові кошти.
Початок операціям факторингу поклав створений в Англії ще в XVІІ столітті Будинок факторів (House of Factors). В той час факторинг існував як операція торговельних посередників, а вже пізніше він набув форми кредитування.
Однак бурхливий розвиток факторингової діяльності спостерігався в Північній Америці лише в другій половині XІХ століття. При цьому спочатку американські фактори лише приймали у виробників товар для реалізації. Особливо яскраво це проявлялося в сфері торгівлі текстилем. Але із часом , у зв’язку із введенням в Європі високих ставок мита на текстиль, виробники почали створювати власні системи збуту своєї продукції на європейському ринку, які містили в собі й елементи виробництва. У результаті цього американські фактори змушені були змінити форму своєї діяльності, перетворившись із посередників при продажі товарів (agent factorіng) в інститути, що фінансували виробників товарів (credіt factorіng).
Вони розробили також своє ноу-хау про спосіб фінансування клієнтів, що включало дисконт і виконання одержуваних від клієнтів грошових вимог, а також прийняття на себе фінансових ризиків. У сферу своєї діяльності фактори включали також ведення бухгалтерії виробників, внесення грошових авансів у рахунок майбутніх надходжень від контрагентів і надання кредитів для закупівлі сировини й фінансування виробництва. Таким чином, американські фактори почали здійснювати діяльність, типову для банківських організацій. Дана схема настільки прижилася в США, що в теперішній час 90% виробників текстилю використовують схему факторингу.
На початку 60-х років минулого століття почалася експансія американських товаровиробників у Західну Європу, що призвело до активізації діяльності європейських факторингових компаній. Вже к середині 60-х років були створені дві найбільші факторингові асоціації: ІFG (Іnternatіonal Factors Group) і FCІ (Factors Chaіn Іnternatіonal). Обсяг факторингових операцій неухильно зростав, збільшувалася кількість факторингових компаній, які працювали як на внутрішньому, так і на міжнародному ринках. Цей процес триває й донині.
За ст. 1 Закону №2664-ІІІ учасниками ринка фінансових послуг є:
особи, які мають право надавати фінансові послуги на території України;
особи, які провадять діяльність з надання посередницьких послуг на ринках фінансових послуг;
об’єднання фінансових установ, включені до реєстру саморегулівних організацій, що ведеться органами, які здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг;
споживачі таких послуг.
За статтею 5 Закону №2664-ІІІ право на здійснення операцій з надання фінансових послуг мають:
юридичні особи – фінансові установи;
юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами;
фізичні особи – підприємці (у визначених законодавством випадках).
Фінансова установа – це юридична особа, яка відповідно до чинного законодавства надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законодавством, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.
Різновидом фінансової установи є кредитна установа.
Кредитна установа – це фінансова установа, яка відповідно до законодавства має право за рахунок залучених коштів надавати фінансові кредити на власний ризик.
Фінансові установи представлені:
банківськими установами;
спеціалізованими небанківськими фінансовими інститутами, до складу яких входять кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.
Слід зазначити, що спеціалізовані небанківські фінансові установи посідають важливе місце у фінансових системах більшості країн світу, причому в останні десятиліття їх роль все підсилюється й вони починають складати серйозну конкуренцію для банків на ринку фінансових послуг.
Появі й розвитку небанківських інститутів на ринку фінансових послуг сприяють, як правило, три причини:
зростання доходів населення;
активний розвиток ринку цінних паперів;
надання цими установами спеціальних послуг, які не можуть надавати банки.
Формування фінансових активів небанківських фінансових установ має ту особливість, що воно не є депозитним, тобто переданими їм коштами вони не можуть так вільно скористатися, як банк депозитами. Як правило, ці кошти вкладаються на тривалий, заздалегідь визначений строк. Чим триваліше цей строк, тим з більшими ризиками пов’язане таке розміщення й тим більші доходи воно повинне приносити. Недепозитне залучення коштів може здійснюватися двома способами:
на договірних засадах;
шляхом продажу установою своїх цінних паперів (акцій, облігацій).
Звідси всі фінансові установи поділяють на дві групи:
договірні, які залучають кошти на підставі договору із кредитором (інвестором). Це страхові компанії, пенсійні фонди, ломбарди, лізингові компанії тощо;
інвестиційні, які залучають кошти шляхом продажу інвесторам своїх акцій, облігацій, паїв і т.п. Прикладами таких установ є інвестиційні фонди, кредитні спілки.
За статтею 7 Закону №2664-ІІІ юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом 30 календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.
Крім того, надання окремих фінансових послуг вимагає від установи наявності ліцензії. Прикладом, можуть виступати послуги видачі фінансових кредитів за рахунок залучених коштів. Отже, всі кредитні установи повинні мати ліцензію.
Таким чином, фінансові послуги є основним елементом ринку фінансових послуг України. Від їх різноманіття та якості надання залежить загальна ефективність функціонування ринку фінансових послуг і фінансового ринку країни в цілому.