7.1. Сутність, об’єкти, суб’єкти та класифікація лізингу.

З розвитком науково-технічного прогресу і активізацією інноваційно-інвестиційної діяльності особливого значення набуває лізинг.

Лізинг (від англ. leasing – оренда, майновий найм) – це підприємницька діяльність, яка направлена на інвестування власних або залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоотримувачу майна, яке є власністю лізингодавця або отримується ним у власність за дорученням і згодою з лізингоотримувачем у відповідного продавця за умови сплати лізингоотримувачем періодичних лізингових платежів (ст. 292 Господарського кодексу України).

Діяльність із проведення лізингових операцій регулюється Господарським кодексом України від 16.01.2003 р. №436-IV, Цивільним кодексом України від 16.01.2003 № 435-IV, Законом України «Про фінансовий лізинг» №723/97-ВР від 16.12.1997 р.

Об’єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (ст. 292 Господарського кодексу України).

Об’єктами лізингу не можуть бути:

• земельні ділянки та інші природні об’єкти;

• цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів.

За ст. 4 Закону «Про фінансовий лізинг» суб’єктами лізингу є такі особи:

1. лізингодавець – це юридична особа, яка передає право володіння та користування об’єктом лізингу лізингоотримувачу. Лізингодавцями можуть бути:

• лізингові компанії та їх об’єднання;

• банки;

• суб’єкти господарської діяльності всіх форм власності й організаційно-правових форм, засновницькими документами яких передбачено здійснення лізингової діяльності;

2. лізингоотримувач – фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування об’єктом лізингу від лізингодавця;

3. продавець (постачальник) лізингового майна – це фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як об’єкт лізингу лізингоотримувачу. Фактично це можуть бути виробники устаткування і машин, торговельні фірми та інші особи;

4. інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Домінуюча частка лізингових операцій здійснюється через лізингові компанії – спеціалізовані установи, функцією яких є посередницька діяльність з надання майна в лізинг.

Взаємовідносини між лізингодавцем та лізингоотримувачем обов’язково закріплюють письмово в договорі лізингу (Додаток Д).

За ст. 6 Закону «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є:

• об’єкт лізингу;

• строк, на який лізингоотримувачу надається право користування об’єктом лізингу (строк лізингу);

• розмір лізингових платежів;

• інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Аби уникнути проблем при здійсненні операцій у рамках договору фінансового лізингу, а також при використанні предметів лізингу, у договорі лізингу доцільно передбачити:

• порядок приймання-передачі об’єкта лізингу;

• права та обов’язки сторін;

• порядок страхування об’єкта лізингу;

• порядок проведення технічного обслуговування та ремонту предмета лізингу;

• відповідальність сторін;

• порядок розірвання та відмови від договору.

Ідея лізингу не є новою. На думку істориків й економістів лізингові угоди укладалися ще задовго до нової ери в древній державі Шумер. Історики стверджують, що Аристотель торкнувся ідеї лізингу в трактаті «Риторика»: «Багатство полягає не у володінні майном на основі права власності, а в праві на користування ним», написаному близько 350 р. до н.е. У Венеції вже в XІ сторіччі укладалися угоди, схожі з лізинговими операціями: венеціанці здавали в оренду торговцям і власникам торговельних судів дуже дорогі в ті часи якоря. По закінченні плавання «чавунні цінності» поверталися власникам, які знову здавали їх в оренду.

В Англії лізинг поширюється з 1284 року. Проте особливого розвитку він набуває під час промислових революцій.

Сам термін «лізинг» увійшов у вжиток в останній чверті XIX ст., коли в 1877 році телефонна компанія «Белл» ухвалила рішення не продавати телефонні апарати, а здавати їх в оренду.

Об’єктами лізингу в XIX столітті були залізничні вагони, що здавалися окремими компаніями власникам шахт для перевезення вугілля. Саме звідси й пішло право орендаря купувати майно після закінчення терміну оренди.

Однак дійсно поширеним явищем лізинг став у США. «Батьком» лізингу вважається Генрі Шонфенльд, який організував у 1952 році компанію «Юнайтед Стейтс Лізинг Корпорейшн» («United States Leasing Corp.»), яка вже в 1959 році відкрила свої філії в Англії та Канаді.

Лізингові операції на ринках Великобританії набули поширення після створення в 1960 році сумісної лізингової компанії «Меркантайл лізинг кампані» (80% капіталу належало англійським підприємцям, а 20% - американській компанії «Юнайтед Стейтс Лізинг Корпорейшн»). Але швидке зростання лізинг одержав після 1970 році, коли урядом були введені податкові пільги. Податкова інвестиційна пільга не була безвідплатною, вона поверталася назад через податки на орендні платежі, проте, надавала безпроцентну позику, яка дорівнювала 52% вартості майна, що відбивалося і на вартості лізингу для орендаря.

Подальшому розвитку лізингу сприяли процеси оновлення промисловості, що почалися в економіці Великобританії, і, перш за все, на денаціоналізованих підприємствах. До початку 70-х років у Великобританії існувало вже 14 лізингових фірм, що об’єдналися в Британську асоціацію лізингу устаткування. До 1993 р. кількість членів асоціації досягла 88.

Якщо спочатку найбільша частка лізингових контрактів британських фірм припадала на традиційні машинобудівні галузі (суднобудування, літакобудування, виробництво устаткування для переробки сировини), то в 80-х роках акцент змістився на контракти у галузі новітніх технологій і сервісу. Зараз у споживанні лізингових послуг оброблювальна промисловість має частку 30-40%; сфера торгівлі та послуг – 25-30%; транспорт, зв’язок та інші галузі – 10-20%. Значними залишаються обсяги лізингових контрактів на автомобілі і спортивне устаткування. Найбільшою популярністю користуються операції з фінансового лізингу на 4-5 і 7-10 років. На 4-5 років контракти з лізингу укладають на ПЕОМ, сервісне, торгове устаткування, а на триваліші терміни – на верстати, конвеєрні лінії, вантажні автомобілі. Строком на 10-12 років і більше контракти укладають на лізинг суден, нафтогазовидобувного устаткування, будівель.

Практика лізингу в Японії охопила найбільш провідні галузі – електроніку, виробництво ПЕОМ, робототехніку.

З 1961 по 1969 р. були створені основні лізингові компанії, які об’єднали торговельні підприємства, банки, юридичні служби. До початку 90-х років понад 14% машин і устаткування в Японії потрапляло до споживачів завдяки лізинговим операціям. Усього лізинговими послугами користуються понад 60% японських промислових, транспортних і сервісних компаній.

У колишньому Радянському Союзі із лізингом познайомилися під час другої світової війни, коли у 1942-1945 роках поставка американської військової техніки відбувалася за проектом «Lend-lease».

В Україні лізинг з’явився лише із започаткуванням ринкових відносин в 90-их роках ХХ сторіччя.

Для лізингової операції, яка здійснюється через лізингову компанію, найтиповішою є така схема (рис. 7.1).

Рисунок 7.1 – Схема здійснення лізингових операцій через лізингові компанії

На рис. 7.1 стрілками показані такі операції:

1. Лізингоотримувач у письмовій формі направляє лізингодавцю заявку (пропозицію) про розгляд можливості надання у лізинг певного обладнання (згідно зі специфікацією) та пакету документів.

2. Сторони визначають порядок фінансування операції.

3. Лізингова компанія укладає угоду з інвестором для цільового інвестування коштів на придбання обладнання для лізингоотримувача.

4. Лізингодавець укладає угоду фінансового лізингу з лізингоотримувачем, згідно з якою він зобов’язується на замовлення останнього надати йому в платне користування об’єкт лізингу.

5. Лізингодавець укладає контракт купівлі-продажу об’єкта лізингу (наприклад, обладнання) з постачальником, що узгоджений з лізингоотримувачем.

6. Інвестор перераховує лізинговій компанії грошові кошти, які необхідні для закупівлі обладнання.

7. Лізингова компанія проводить оплату вартості обладнання постачальнику в передбачений контрактом купівлі-продажу термін.

8. Постачальник згідно з умовами контракту купівлі-продажу здійснює відвантаження лізинговій компанії, яка проводить його розмитнення (при міжнародному лізингу).

9. Лізингова компанія на підставі договору лізингу передає обладнання лізингоотримувачу. Підписується акт прийому-передачі обладнання.

10. Лізингова компанія укладає з інвестором договір застави з метою надання гарантій повернення інвестованих коштів.

11. Протягом дії угоди фінансового лізингу лізингоотримувач здійснює лізингові платежі на користь лізингової компанії.

12. У міру надходження лізингових платежів лізингова компанія повертає інвестору раніше отримані грошові кошти.

13. По закінченні угоди фінансового лізингу та виконання її умов предмет лізингу переходить у власність лізингоотримувач.

14. По закінченні угоди оперативного лізингу та виконання її умов предмет лізингу повертається лізингодавцю.

Для отримання майна в лізинг лізингоотримувач подає лізинговій компанії заявку, приблизна форма якої наведена в Додатку Г.

Разом із заявкою лізингові компанію просять потенційних лізингоотримувачів надати такий перелік документів:

1. Установчі документи:

• Статут та Установчий договір (зі всіма змінами і доповненнями);

• свідоцтво про державну реєстрацію

• довідка з Єдиного Державного Реєстру підприємств і організацій України (для юридичних осіб);

• довідка про взяття на облік платника податків (Форма №4-ОПП);

• свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість;

• документи, що підтверджують призначення і повноваження керівника;

• копія (пред’явивши оригінал) паспорту керівника (перша, друга сторінки и реєстрація/прописка), ідентифікаційний номер.

2. Для юридичної особи – річна фінансова звітність, з відміткою відділу Держкомстату, за останні два роки (за останній рік поквартально) в складі 5 форм.

3. Для фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності – фінансова звітність за два попередні роки та останній звітний період:

• декларація про доходи;

• звіт суб’єкта підприємництва – фізичної особи – платника Єдиного податку.

4. Інші документи стосовно фінансової діяльності (подаються завірені підписом керівника і печаткою організації):

• довідка з податкової інспекції про відсутність податкової застави і боргів перед бюджетом;

• довідка з банку/ів, де відкриті р/р про відсутність/наявність заборгованості по кредитам, виданим банківським гарантіям, акредитивам, із вказівкою строку користування і розміру кредиту;

• довідка з банку, в якому обслуговується клієнт, про обороти по поточних рахунках за останні 12 місяців.

5. Загальна інформація про компанію на вимогу:

• техніко-економічне обґрунтування або Бізнес-план;

• інші документи (в разі необхідності).

Лізинг може бути класифікований за різними ознаками:

1. Залежно від об’єкту лізингу відокремлюють:

   1. лізинг рухомого майна (машини, транспортні засоби);

   2. лізинг нерухомого майна (споруди, будівлі).

2. З урахуванням суб’єктів лізингу розрізняють:

   1. прямий лізинг – ідеться про лізингові угоди, за умовами яких власник самостійно передає майно у лізинг. По суті, це двосторонні угоди;

   2. непрямий лізинг – передавання майна відбувається за участі посередників. З урахуванням кількості учасників лізингового процесу укладаються тристоронні або багатосторонні лізингові угоди.

3. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути:

   1. оперативний (або операційний) лізинг – господарська операція юридичної або фізичної особи, що передбачає надання лізингоотримувачу права користування об’єктом лізингу на визначений термін з обов’язковим поверненням цього об’єкту власнику по закінченню терміну лізинговою угоди;

   2. фінансовий лізинг – це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу (ст. 1 Закону №№723/97-ВР). За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоотримувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоотримувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Іншими словами, фінансовий лізинг – це господарська операція юридичної або фізичної особи, що передбачає придбання лізингодавцем за замовленням лізингоотримувача об’єкту лізингу з наступним його переданням лізингоотримувачу на визначений термін з обов’язковим переданням права власності на відповідний об’єкт по закінченню терміну лізингової угоди (тобто об’єкт лізингу не повертається лизингодавцю, як при оперативному лізингу, а викупляється лізингоотримувачем і стає його власністю).

4. За формами:

   1. зворотний лізинг – це господарська операція, що передбачає придбання лізингодавцем майна у власника й передання цього майна в лізинг його колишньому власникові;

   2. міжнародний лізинг – це лізингова операція, суб’єкти якої знаходяться в різних державах або об’єкт лізингу перетинає митні кордони певних держав. Він може бути експортним або імпортним. При експортному лізингу зарубіжною стороною є лізингоотримувач, а при імпортному – лізингодавець;

   3. пайовий лізинг – лізингова операція за участю її суб’єктів на підставі укладання багатосторонньої угоди й залучення одного або декілька кредиторів, що приймають участь у здійсненні лізингу, інвестуючи власні кошти.

5. За обсягом обслуговування об’єкта лізингу:

   1. чистий лізинг (нетто) – передбачає відносини, при яких технічне обслуговування обладнання повністю лягає на лізингоотримувача. Власну назву він отримав тому, що у лізингові платежі в даному випадку не включаються витрати лізингодавця по експлуатації. Він характерний для фінансового лізингу;

   2. якщо лізингодавець може запропонувати лізингоотримувачу набір послуг по експлуатації обладнання, то має місце так званий «мокрий» лізинг. Зазвичай він застосовується при передачі у користування обладнання зі складними технічними характеристиками.

Також Законом України «Про фінансовий лізинг» передбачена можливість використання сублізингу як виду піднайму предмета лізингу, у відповідності з яким лізингоотримувач за договором лізингу передає третім особам (лізингоотримувачам за договором сублізингу) у користування за плату на погоджений строк відповідно до умов договору сублізингу об’єкт лізингу, отриманий раніше від лізингодавця за договором лізингу.

За Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. №2664-ІІІ послуги саме з фінансового лізингу вважаються фінансовими.

Іноді буває достатньо важко відрізнити фінансовий лізинг від операційного. За П(С)БО 14 «Оренда» оренда вважається фінансовою за наявності хоча б однієї з наведених нижче ознак:

• орендар набуває права власності на орендований актив після закінчення строку оренди;

• орендар має можливість та намір придбати об’єкт оренди за ціною, нижчою за його справедливу вартість на дату придбання;

• строк оренди становить більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об’єкта оренди;

• теперішня вартість мінімальних орендних платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує справедливу вартість об’єкта оренди;

• орендований актив має особливий характер, що дає змогу лише орендареві використовувати його без витрат на його модернізацію, модифікацію, дообладнання;

• орендар може подовжити оренду активу за плату, значно нижчу за ринкову орендну плату;

• оренда може бути припинена орендарем, який відшкодовує орендодавцю його втрати від припинення оренди;

• доходи або втрати від змін справедливої вартості об’єкта оренди на кінець терміну оренди належать орендарю.