47.Класицизм у л-рі і мист в 2 пол 19 ст. Іван Франко__

В Україна класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII  ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська»Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ*яненка та ін.Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається1 нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.__

Яскраву сторінку в національно-культурне та духовне відродження українського народу вписав 1.Франко (1856—1916 pp.) — видатний український письменник, філософ, історик, економіст, мовознавець, фольклорист та етнограф, громадський і культурний діяч, І.Франко продовжив традиції своїх попередників, зокрема Т.Шевченка, на ниві духовної культури, зробив вагомий внесок у розвиток національної та соціальної свідомості українського народу. Його наукова, публіцистична та перекладацька діяльність висвітлювала широкі горизонти національно-культурного відродження українського народу.В ідейному розвитку І.Франко пройшов два етапи: у першому періоді (80-ті роки XIX ст.) був учнем М.Драгоманова, став соціалістом ліберального напряму. Після смерті М.Драгоманова у 1895 р. він почав дотримуватися позицій українського демократичного націоналізму. Його світогляд спирався на засади гуманізму, раціоналізму і демократизму. І.Франко відмежувався від федералісти -чних ідей М.Костомарова та М.Драгоманова і став борцем за повну політичну незалежність України. Творчий талант І.Франка як письменника виявився в низці його оповідань, повістей, де він реалістично відображав життя робітників і селян Галичини: "Ріпник", "На роботі", "Навернений грішник", "Boa constrictor", "Борислав сміється"; збірках: "Добрий заробок", "Маніпулянтка". Серед художніх творів чільне місце посідають повісті на історичну тематику: "Захар Беркут", "Основи суспільності", "Для домашнього вогнища", "Великий шум", "Перехресні стежки". У творі "Захар Беркут" письменник відобразив життя карпатської України XIII ст. у період монголо-та-тарської навали. Історичний характер має також повість "Великий шум", де змальовано життя селян після скасування панщини в Австрійській монархії.В історії української літератури І.Франку належить провідне місце як видатному поетові. Велике народне визнання принесли йому поетичні збірки: "З» вершин і низин", "Мій ізмарагд", "Із днів журби", "Давнє і нове", "Зів'яле листя", "Semper tiro". Збірка "Зів'яле листя" (1896 р.) — найкраща збірка ліричних поезій І.Франка. У передмові до другого видання поет назвав її "збіркою ліричних пісень, найсуб'єктивніших із усіх, що появилися в нас від часу автобіографічних поезій Шевченка".У 1877—1882 pp. І.Франко написав відомі твори політичної лірики — "Вічний революціонер", "Каменярі", "Товаришам із тюрми", де чітко прозвучав заклик до оновлення світу на засадах гуманізму і справедливості. На слова вірша "Вічний революціонер" видатний український композитор М.Лисенко 1905 p. написав музику. Цей твір став одним із національних гімнів українського народу. В 1926 р. композитор С.Людкевич (1879—1979 pp.) створив симфонічну поему "Каменярі".Вершина поетичної творчості І.Франка — поема "Мойсей" (1905 p.). Висока ідейна та мистецька вартість дають змогу занести її до низки найвизначніших творів українського письменства. Головна тема поеми — смерть Мойсея-пророка, якого власний народ не сприйняв і відкинув. Поема має алегоричний характер. Вона оспівує український народ, висловлює віру в його краще майбутнє. Національно-визвольну ідею Мойсея підхоплює молодь, що бореться за народні ідеали.У 90-х роках XIX ст. І. Франко написав низку драматичних творів: "Учитель", "Сон князя Святослава", "Будка ч.27", "Кам'яна душа" та ін. Відома п'єса письменника — соціальна драма "Украдене щастя" (1894 p.), яка вирізняється глибоким реалізмом.І.Франко — найвідоміший в українській літературі перекладач з усіх європейських мов. Численними перекладами з літератур різних народів світу він помітно збагатив українську культуру найкращими здобутками світової художньої літератури.І.Франко збирав і глибоко вивчав народну творчість. Його праці з історії і теорії літератури прислужилися до розвитку українського літературознавства кінця XIX — початку XX ст. Франкові твори "Література, її завдання і найважливіші ціхи", "Нариси історії українсько-руської літератури до 1890 p.", "Із секретів поетичної творчості", праці про творчість Т.Шевченка та інші становлять вагомий науковий доробок у галузі української культури та її історії.