86. Релігія в духовно-культурному відродженні українського народу.__

З огляду на сучасну культурну й духовну ситуацію в Україні й на те важливе місце, що його посідає релігія в духовному житті нашого народу, є підстави вважати її одним із важливих чинників культурного відродження. Релігія постає як одна з наймасовіших1 форм суспільної свідомості (поряд з політичною), а тому має досить великий вплив на всі сфери життя людини. Саме тому фактором духовного відродження України є нормалізація релігійного життя. Проблема ця дедалі більше пов'язується з проблемами та перспективами суспільно-політичного розвитку, так само як і національно-культурного ренесансу.

Церковні ж кола, в свою чергу, висловлюють свою підтримку певним політичним та націоналістичним рухам, часто претендуючи на статус державної чи офіційної1 релігії та церкви. Як наслідок -- релігійна ситуація в сьогоднішній Україні перебуває на тому етапі, який західні країни пройшли кілька десятиліть тому.

Етап цей характеризується «зрощенням» релігії та політики в своєрідний конгломерат, що має дві головні риси. З одного боку -- політизація релігії, тобто претензії церковних кіл на своє представництво в парламенті, державних установах, участь у політичних акціях. Ідучи за Христовим повчанням віддавати «Богу Богове, а кесарю кесареве», святі отці християнської церкви розвивали своє вчення про наявність двох світів -- земного (грішного) і небесного (святого, божественного). З другого боку -- релігізація політики, тобто застосування політичними діячами релігійної термінології, звертання до «боговибраності», до святої місії українського народу, загравання з віруючими масами та гра на релігійних почуттях українців задля досягнення своїх здебільшого політично-амбітних і аж зовсім не релігійних і не святих цілей.

Не просто відсутність однієї об'єднуючої1 народ віри перешкоджала формуванню першого. Річ у тім, що поліконфесійність, релігійна неоднорідність перетворювалася на камінь спотикання чи яблуко розбрату під час вирішення тих питань, де народ мусив виявити себе як єдине органічне, політичне і духовне ціле. На ґрунті цієї неоднорідності завжди збирали багатий урожай лжепророки, творячи для кожної території, етнічної групи, конфесії свої міфи та ідеології.

Значну роль релігії у відродженні України відзначав видатний соціально-політичний мислитель В'ячеслав Липинський, вважаючи її найвищим критерієм оцінки історичного процесу, у своїй праці «Релігія і церква в історії України». Він вбачає в релігії ідею, яка може примирити українство, спрямувати його до зміцнення, а не до руйнування держави: «Релігія скрізь і завжди впливає стримуюче і організуюче тому, що своїми однаковими для всіх і непорушними догмами та наказами моралі вона обмежує антигромадські й антитовариські індивідуалістичні примхи одиниці.

Немає релігії кращої чи гіршої1, повноцінної чи недосконалої. Всі вони з моральної точки зору груп ллються на загальнолюдських моральних цінностях. Тому та релігія і церква нам в нашій світській боротьбі допоможе, яка буде найбільше «національна» «українська»...