53.Культура Надніпрянщини та Західної України в часи першої Російської революції та першої світової війни.__

Під час Російської революції 1905-1907 рр. В Україні відбувся справжній вибух національно-культурного життя. З'явились і відкрито поширювались масові періодичні видання — газети «Хлібороб» у Лубнах, «Громадська думка», «Рада» в Києві та ін. Перші успіхи були досягнуті у боротьбі за відкриття кафедр українознавства в університетах Одеси і Харкова. Велику патріотично-культурну роботу розгорнули відкриті з жовтня 1905 р. в Наддніпрянській Україні «Просвіти» — в Одесі, Києві, Миколаєві, Кам'янець-Подільському, на Полтавщині та Катеринославщині. До серпня 1907 р. в Україні діяло 35 «Просвіт». Однак при цьому так і не вдалося, за незначним винятком, домогтися українізації шкільної освіти. Важливою подією тодішнього політичного життя стала діяльність української парламентської громади у Державних думах, яка висувала вимоги автономії України, розширення місцевого самоврядування, впровадження української мови і в освіті і церкві, створення кафедр української мови, літератури і історії в університетах та учительських семінаріях, вирішення аграрного питання на користь селян.

 В роки революції 1905—1907 рр. розширилася шкільна мережа. Однак ні кількість шкіл, ні якість навчання в них не відповідала потребам.

Кращою, ніж у Наддніпрянщині, була освітня ситуація в західноукраїнських землях. Але й там було ще далеко до задоволення потреб українського населення в освіті. Революція 1905—1907 рр. сприяла полегшенню розвитку науки. Великий крок уперед в дослідженні історії України зробили М. Грушевський (кілька томів «Історії України-Руси»), Олександра Єфименко («Історія українського народу» та інші праці), Дмитро Багалій (праці з історії Слобожанщини). Видатним антропологом, етнографом і археологом був Федір Вовк. Серед вчених-філологів помітними фігурами були Борис Грінченко та Агатангел Кримський. Наукова думка розвивалася і вченими-природознавцями. Деякі з них (Володимир Вернадський, Данило Заболотний та ін.) вийшли на передові рубежі світової науки. Київ та інші міста стали центрами технічного прогресу. Початок XX ст. в історії українського мистецтва відзначено подальшим розквітом, що розпочався у другій половині XIX ст. В умовах тимчасового послаблення тиску на українське слово нові можливості відкрилися перед літературою.

Визнаними майстрами літератури були Володимир Винниченко, Михайло Коцюбинський, Василь Стефаник, Олександр Олесь, які висвітлювали всі аспекти життя українського народу, формуючи своїми творами національну свідомість. З початку XX ст., одночасно з розвитком національного руху, бажання спертися на рідні корені, відродити українську культурну самобутність відчувається і в мистецтві. Яскравим виразником національного стилю в архітектурі був Василь Кричевський, за проектом якого було побудоване Полтавське земство. Видатних успіхів досяг художник-баталіст Микола Самокиш, живописці Сергій Васильківський. Народно-пісенна традиція стала важливим джерелом розвитку музичної культури. Народні пісні в обробці Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Станіслава Людкевича все ширше звучали в концертному репертуарі професійних виконавців і самодіяльних художніх колективів. Пісенну музичну культуру примножила видатна актриса Соломія Крушельницька. Продовжувалось піднесення українського театру. Його славу примножували брати Тобілевичі, М. Садовський, П. Саксаганський. 1906 р. був створений перший стаціонарний український театр у Києві, де провідне місце посідала М. Заньковецька.

Останні десятиліття перед Першою світовою війною були періодом зміцнення зв'язків між визвольними рухами Наддніпрянської і Західної України. У період першої світової війни з'являються стрілецькі пісні. Вони відображають ідеї національно-визвольного руху на західно-українських землях. Для січових стрільців писали пісні І. Франко, О. Маковей, Д. __ Макогон, Б. Лепкий,тощо. Українські композитори зверталися до здобутків вітчизняної гуманістичної літератури, передусім до творчості Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки. У Галичині новітні напрями культивували Д. Січинський своєю історико1-романтичною оперою “Роксолана”,що не була закінчена. У роки війни понад ЗО українських вузів працювали в евакуації.