71. Загальноосвітня та вища школа в Україні у 60-80-х рр.ХХст.:досягнення та суперечності

Українська культура в другій половині 60 — 80-х років В умовах панування тоталітарного режиму українській культурі випало самоздійснюватися під пріоритетним впливом не стільки науки, скільки політики, що творилася за вказівками «керівної і спрямовуючої»

Однак, незважаючи на істотні недоліки, що мали місце у другій половині 60-80-х років, культурне життя не переривалося та мало певні здобутки. Це стосується насамперед народної освіти, розвитку якої радянська влада, як і раніше, надавала особливого значення. Внаслідок цього тривало вдосконалення її системи, було завершено перехід до загальної середньої освіти, внесено зміни до шкільної структури. У початковій школі замість чотирирічного навчання було введено трирічне, оскільки відповідна підготовка дітей до школи здійснювалась у мережі дошкільних дитячих закладів. У республіці на кінець 80-х років функціонувало понад ЗО тис. загальноосвітніх шкіл, в яких навчалося 7,4 млн учнів, працювало понад 450 тис. вчителів. Постійну увагу держава приділяла і розширенню підготовки фахівців для народного господарства та культури у системі вищої і середньої спеціальної освіти. З цією метою було об'єднано малі вищі навчальні заклади, споріднені факультети і кафедри, організовано1 ряд но¬вих вузів, збільшено прийом до вузів, особливо інженерних спеціальностей, значно розширено заочне і вечірнє навчання. В 1984/85 навчальному році в республіці функціонувало 146 вищих і 730 середніх спеціальних навчальних закладів. У них відповідно навчалося 878,5 тис. студентів і 811 тис. учнів, які набували фахову підготовку із 360 спеці¬альностей. Впродовж 60—70-х років Україна одержала майже 4 млн фахівців з середньою спеціальною освітою і понад 2,5 млн — з ви¬щою. Широкий розвиток системи1 освіти, зокрема розширення заоч¬ного та вечірнього навчання, а також забезпечення державою права громадян на освіту, яке гарантувалося безоплатністю всіх видів освіти, виплатою державних стипендій та іншими пільгами, що надавалися учням і студентам, сприяли зростанню високого освіт¬нього рівня населення України.

В умовах тоталітарно-бюрократичної системи освіти й виховання орієнтувалися не на ознайомлення молоді із загальнолюдськими цінностями, щоб розвивати духовність та інтелект, а на підготовку для існуючого політичного режиму слухняних радянських людей, які абсолютно вірили в те, що промовлялось з кафедри або трибуни.

З 1966 р. почалося впровадження загальнообов'язкової десятирічної освіти. Розширювалась мережа вузів. На Україні було відкрито ще 5 університетів, в тому числі у Донецьку, Сімферополі, Запоріжжі. За статистикою, 84% зайнятого населення мали вищу та середню (повну та неповну) освіту. Проте в кінці 60-х pp. Україна мала на 25% менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія.

У 1984 р. була здійснена спроба реформувати освіту. Посилювалася ідеологізація школи, запроваджувалося навчання з 6 років, 8-річні школи реорганізовувалися в 9-річні, середні в 11-річні. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль, заорганізованість навчально-виховного процесу, ігнорування національного фактору. На початку 80-х pp. стало помітно, що рівень підготовки фахівців відстає від світового.