3. Синтаксис складного речення фахових ділових паперів

У діловому мовленні складне речення, як і просте, обслуговує потреби мовного спілкування (як усного, так і письмового). Різні типи синтаксичних структур дають надзвичайно багаті можливості для якнайточнішого вираження змісту ділових паперів та передачі різноманітних логічних відношень.

Складні синтаксичні структури відрізняються від простих речень своєю будовою: членами простого речення є слова або словосполучення, а членами складних конструкцій є кілька моделей речень (прості речення поєднуються і стають часинами складних речень).

Одна з основних вимог до речень будь-якого типу у діловому мовленні є вимога чітко й містко виражати значний за обсягом і складний за змістом матеріал. Речення має бути цілісним і передавати інформацію в усій складності залежностей і зв'язків. Синтаксичні зв'язки у реченнях називають за функцією залежного члена речення: означальні (між означенням і підметом, додатком, обставиною), обставинні (між присудком і обставинами), додаткові (між присудком і додатком), присудкові (між підметом і присудком).

З метою пов'язання компонентів думки, у діловому мовленні найчастіше серед різних типів синтаксичних одиниць використовують займенникові зв'язки (це займенники цей, такий, той, а також займенникові і слова типу даний, відомий та ін.). Для встановлення різних відношень між однорідними членами використовуються сполучники типу: якщо не ... то, не тільки ... а й та ін. Логічний зв'язок між компонентами думки, послідовність цих компонентів виражаються за допомогою вставних слів по-перше, по-друге, отже, таким чином та ін. З цією ж метою використовуються синтаксичні конструкції типу незважаючи на..., завдяки... та ін.

У діловій документації переважає розповідна форма викладу. Присудок ставиться здебільшого у формі теперішнього часу, перевага надається пасивним конструкціям (прибуток – одержується, система освіти - перебудовується та ін.). Синтаксис ділових паперів характерний вживанням інфінітивних конструкцій (перебудувати, втілити, фінансувати та ін.), дієприслівникових і дієприкметникових зворотів; використанням серед дієслівних форм першої особи множини теперішнього і майбутнього часу (розглянемо, пропонуємо, звернемося та ін.), розщепленого присудка (виявити увагу, вести переговори та ін.).

Серед синтаксичних структур складних речень у ділових паперах широко вживаються сполучники і, але, а, зв'язки між простими реченнями в межах складного синтаксичного цілого здійснюються за допомогою сполучників через те що, перш ніж, після того як та ін., а для позначення складних логічних зв'язків використовуються багатослівні сполучники типу відповідно до того, у зв'язку з тим та ін.

Досить рідко вживаються у діловому стилі модальні частки ніби, начебто, неначе, а також питальні конструкції.

Загалом, використовуючи різні синтаксичні структури у діловому мовленні, слід добиватися, аби виклад був простим і зрозумілим.

4. Типові форми вираження присудків у текстах офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль виявляє специфіку у вира­женні присудка. Як відомо, у розмовному, художньому й деяких інших стилях вживається здебільшого простий дієслівний присудок, тобто присудок, виражений особовою або родовою формою дієслова. В офіційно-діловому стилі в реченнях використовуються присудки ускладне­ної форми (їх називають іще «розщепленими присудками»), що являють собою фразеологізовані дієслівно-іменні сполуки. Вони є стандартизованими засобами ви­словлення. Частина з них має в сучасній українській мові паралельні прості дієслівні присудки, пор.: припускатися помилок — помилятися, надати допомогу — допомогти, давати вказівки — розпоряджатися, надавати кредит — кредитувати, вести облік — обліковувати та ін.

Проте дуже багато стійких дієслівно-іменникових сполук, що вживаються в ролі присудка, не мають дієслівного відповідника, пор.: провести захід, навести порядок, виявити (приділити) увагу, надати слово та ін. Щодо використання в ділових документах «розщеплених присудків» фахівці не є одностайними. Одні вважають, що ці присудки поширилися в українській мові під впливом російської і відображають іменний характер російського синтаксису. Тому вони не відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови. Інші, ви­знаючи те, що офіційно-діловий стиль української мови формувався під впливом цього стилю російської мови, вважають, що «розщеплені присудки» мають ряд переваг над дієслівними. Одна з основних полягає в тому, що во­ни створюють офіційний колорит висловлювання, нейтралізують розмовність, якої надає простий дієслівний присудок. Саме тому їх використання вважають виправданим і доречним. Окрім того, воно є традиційним для ділового стилю.

Основними вимогами до вживання «розщеплених присудків» є потреби контексту і їхня нормативність. Останнім часом в українському діловому мовленні з'явилося багато невдалих, штучних «розщеплених присудків» типу забезпечити покращення, організувати використання, відбувається зростання. Слід уникати таких конструкцій, у яких дієслівний компонент є надлишковим, оскільки він дублює семантику дії, виражену віддієслівним безсу­фіксним іменником або іменниками із суфіксами -анн-, -єнн-, -інн-.

Запам'ятайте, як можна уникнути таких громіздких і семантично надлишкових конструкцій:

Ненормативна конструкція	Нормативна конструкція
забезпечити покращення умов праці	поліпшити умови праці
організувати використання резерву	використати резерв
відбувається зростання прибутку	зростає прибуток
проводити маркування товару	маркувати товар
здійснювати впровадження технології	впроваджувати технологію
проблеми знаходяться на обговоренні	проблеми обговорюють(ся)
вести боротьбу із злочинністю	боротися зі злочинністю
тримати під контролем	контролювати

Деякі «розщеплені присудки» є ненормативними через неправильне семантичне узгодження їхніх компо­нентів, невдале калькування їх з російської мови:

Ненормативна конструкція	Нормативна конструкція
піднімати питання (рос. поднимать вопрос)	порушувати питання
виразити подяку (рос. виразить благодарность)	висловити подяку, подякувати
відіграє значення	відіграє роль
має роль	має значення
дає можливість (рос. давать возможность)	надає змогу
носить характер (рос. носиш характер)	має характер
приймати участь (рос. принимать участие)	брати участь
прийняти заходи (рос. принимать меры)	вжити заходів
залишається під питанням (рос. остается под вопросом)	залишається нез'ясованим, невирішеним
прийти в непридатність (пор. рос. прийти в непригодность)	стати непридатним
підвести підсумки (пор. рос. подвести итоги)	підбити підсумки,
	узагальнити

Як відомо, у синтаксисі сучасної української літературної мови для вираження присудка вживається ціла низка допоміжних дієслів, серед яких бути, ставати / стати, робитися / зробитися, лишатися / лишитися, за­лишатися / залишитися, зоставатися / зостатися, здаватися / здатися та ін. У мові ділових документів, зокрема у формулюваннях і визначеннях, вживається переважно дієслово-зв'язка бути у формі теперішнього часу (часто в нульовій формі), напр.: Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава (ст. 1 Конституції України); Україна є унітарною державою (ст. 2); Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України (ст. 75); Грошовою одиницею Украни є гривня (ст. 99); Президент України є главою держави (виступає від її імені) (ст. 102).

Інші дієслівні зв'язки іменного складеного присудка обмежені у своєму вжитку, бо вони більшою або меншою мірою зберігають свої лексичні значення, пор.: Він — кваліфікований спеціаліст і Він став (зробився, лишився, зостався, здавався тощо,) кваліфікованим спеціалістом.

Деякі ділові документи, зокрема положення, інструк­ції, приписи, правила, закони і под., донедавна передба­чали вираження присудка формою дієслова теперішньо­го часу на -ся зі значенням постійності, позачасовості. Такі присудки входять до складу пасивних конструкцій, щодо використання яких в українській мові в цілому й українському діловому мовленні зокрема думки фахівців не збігаються. Одні з них вважають такі конструкції доцільними, нормативними, бо вони мають тривалу традицію свого використання, пор.: Проекти законів обговорюються в комісіях; Договір ратифікується Верховною Радою; Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103 Конституції України); Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня... (ст. 96). Інші вважають, що пасивні конструкції не властиві українській мові, вони поширилися в деяких її стилях, зокрема науковому й офіційно-діловому, під впливом аналогічних стилів російської мови. У зв'язку з цим пасивні конструкції пропонують замінити активни­ми, в яких присудок виражений дієсловами теперішнього часу у формі третьої особи однини або множини, пор.: Верховна Рада ратифікує договір; Громадяни України обирають Президента...; Верховна Рада щорічно затверджує державний бюджет України... Саме цим формам вираження присудка в активних конструкціях слід віддавати перевагу в діловому мовленні, бо вони відповідають синтаксичним нормам сучасної української літературної мови.

Донедавна в мові ділових документів широко вживав­ся іменний складений присудок, виражений пасивним дієприкметником, пор.: Довідка видана Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісія затверджена в складі...; Резолюція підготовлена...; Скарга передана...; Лист адресований...; Статті схвалені...; Зауваження враховані... Речення з таким присудком є одним із різновидів пасивних конструк­цій, що співвідносяться з активними конструкціями, при­судок яких виражений дієсловом доконаного виду, пор.: Зауваження враховані кимось — Хтось врахував зауваження. Такі пасивні конструкції не властиві українській мові, тому їх слід замінити конструкціями з присудковими (предикативними) формами на -но, -то, що здавна вживають­ся в нашій мові і є органічними для неї, пор.: Довідку видано Скрипці Андрієві Михайловичу...; Комісію затверджено в складі...; Резолюцію підготовлено...; Скаргу передано...; Лист адресовано...; Статті схвалено...; Зауваження враховано... Вони виразно вказують на результативність дії.