Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
екзамин історія україни.docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
109 Кб
Скачать
☆
  1. Доба Руїни: причини, суть, наслідки. Андрусівський договір. Правобережна і Лівобережна Україна у другій половині хvii ст.

Наслідком воєнних дій, що точилися протягом 1664 р., стало перетворення Правобережжя на згарища й руїни, щедро политі кров'ю захисників міст і сіл. Як і Правобережжя, Лівобережна Україна в 1660-х роках також переживала тяжкі руйнівні конфлікти, причиною яких, головним чином, були між-старшинські сутички за гетьманську владу. За найвищу посаду тут змагалися наказний гетьман Яків Сомко, ніжинський полковник Василь Золотаренко та кошовий Запорізької Січі Іван Брюховецький.

Гетьман Іван Брюховецький (1663—1668) був яскравим представником доби Руїни, демагогом, який створив собі імідж захисника козацьких праві вольностей, палким прихильником московської орієнтації. Саме він став першим з українських гетьманів, який відвідав Москву й у. 1665 р. підписав т.зв. Московські статті, що значно обмежували політичні права України: 1) безпосереднє управлінця військово-адміністративним і фінансово-господарським життям України передавалося царським воєводам; 2) московські військові залоги мали перебувати в усіх великих українських містах; 3) обмежувалося право вільного обрання гетьмана; 4) заборонялися дипломатичні відносини з іноземними державами тощо.

Московські статті стали важким ударом по українській державності. Тому в Україні почало ширитися загальне невдоволення як політикою І. Брюховецького, так і московськими порядками. Чашу терпіння переповнили події, пов'язані з Андрусівським перемир'ям, укладеним між Москвою і Польщею 9 лютого 1667 р. Воно фактично узаконювало поділ України — Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя переходило під владу Польщі. Це створювало величезні перешкоди на шляху до збереження Української держави та возз'єднання в межах усіх етнічних земель, де проживали українці.

  1. Боротьба гетьмана Петра Дорошенка за територіальну цілісність Української держави.

У сер. 1660-х років Українська держава внаслідок між-старшинських усобиць опинилася перед загрозою повної катастрофи. її фатальний розкол на дві окремі частини дедалі поглиблювався. І все ж серед цього безладу й зневіри знайшовся лідер, мета життя якого полягала в об'єднанні всіх українських земель у складі незалежної держави — гетьман Петро Дорошенко (1665—1676). Тому насамперед необхідно було зміцнити гетьманську владу в Правобережній Україні, заручитися підтримкою народу, а тоді приступати до реалізації основного завдання.

Та воювати самотужки проти таких потужних держав, як Польща й Московія, було неможливо, потрібні були союзники. Тому гетьман розпочинає діалог з Кримським ханством про військовий союз і Туреччиною — про політичний протекторат.

Зазнавши невдачі в справі возз'єднання українських земель у боротьбі з Польщею, П. Дорошенко вирішив спробувати щастя на переговорах з Московією наприкін. 1667 — на поч. 1668 рр. Однак цар не ризикнув опинитися віч-на-віч з об'єднаною Україною на чолі з енергійним гетьманом, воліючи дотримуватися Андрусівського перемир'я. Розчарувавшись у турецькій протекції, гетьман прагнув знайти порозуміння чи то з Польщею, чи то з Московщиною, домагаючись від них широких автономних прав для України. Однак переговори з цими державами не увінчалися успіхом. Безвихідь посилювалася нескінченними воєнними діями, що велися на українських землях. Правобережна Україна перетворювалася на згарища і руїни. За таких умов П. Дорошенко 19 вересня 1676 р. зрікся влади