5. Загальна класифікація помилок.

Помилки можуть виникати на всіх етапах створення тексту. Тому відповідно до етапів роботи над текстом виділяють помилки авторського тексту, які за характером відхилень поділяють на інформаційні (пов’язані з кількістю і формою подачі інформації), модальні й фактичні (пов’язані з певним відношенням текстової інформації до дійсності), темпоральні (відхилення часу, вказаного в тексті, від часу в світі, описуваному в повідомленні), локальні (відхилення місця, вказаного в тексті, від місця в світі, описуваному в повідомленні), ситуативні (відхилення ситуації, відтвореної в тексті, від ситуації реальної), семіотичні (пов’язані з паралельним використанням двох чи кількох термінів-синонімів в одному тексті, вживанням одних слів замість інших тощо), тезаурусні (викликані надмірним використанням у тексті вузьковживаної лексики), сприйняттєві (невдало використані автором граматичні форми, синтаксичні конструкції можуть викликати неадекватне сприйняття змісту) та атенційні (зумовлені порушенням у тексті контактної функції мови, внаслідок чого увага реципієнта розсіюється)^*; помилки відтворення, серед яких виділяють помилки прочитання (сприймання), помилки переосмислення, запам’ятовування, внутрішнього диктанту, письма; помилки коректури, помилки набору.

Помилки прочитання можуть бути викликані зовнішньою подібністю букв, які міняють значення слова, розміром самого слова, складним, нерозбірливим почерком рукописного тексту тощо. Людина звичайно читає не по буквах, а схоплює “малюнок” слова – початкові й кінцеві букви, тому помилки прочитання найчастіше містяться всередині слова (відтѝнок – відті̀нок, тест – текст, степінь – ступінь). Велике значення має і розмір слова – у довгих словах помилки прочитання зустрічаються частіше, ніж у коротких. Особливо часті випадки неправильного прочитання форм слова – їх суфіксів, закінчень і т.ін. (удосконалений – удосконалюваний, помиляєтесь – помилитесь). Типовою помилкою читання є “стрибок від подібного до подібного”. В результаті виникає пропуск слова чи кількох слів і навіть рядків, що знаходяться між однаковими чи дуже схожими словами. Рідше зустрічається повтор слів чи однієї й тієї ж частини тексту, оскільки цю помилку легше помітити переписувачу (оператору).

Помилки запам’ятовування пов’язані з особистістю переписувача (оператора), його рисами характеру, специфікою роботи, зокрема з тим, прочитує він чи ні довгий текст, перш, ніж почати його писати, чи запам’ятовує його короткими уривками. Помилки запам’ятовування найчастіше зустрічаються у тих переписувачів (операторів), котрі запам’ятовують відносно великі частини тексту і не мають доброї пам’яті. Помилки цього типу пов’язані з переставлянням слів, додаванням, переставлянням чи пропусками сполучників (особливо сполучника “і”), допоміжних дієслів, займенників (особливо займенника “я”), синонімічними замінами, зміною форм дієслів. До помилок запам’ятовування відносять і додавання стандартизованих зворотів. Такі додавання викликані наявністю в переписуваному тексті якихось слів-компонентів цих мовних формул.

Переписуючи (набираючи), людина подумки вимовляє те, що вона пише (набирає), тому особливості вимови можуть спричиняти появу помилок у тексті. Звідси глухі замість дзвінких приголосних у кінці слів, відтворення на письмі асимілятивних змін звуків, проникнення в текст діалектних форм тощо.

До помилок письма відносяться переставлення складів і букв, плутанина у схожих буквах, пропуск букв і складів, повтор букв і складів, орфографічні спрощення і т. ін. При комп’ютерному переписуванні виникають специфічні помилки, які пов’язані з розміщенням клавіш – рука може ударити не по тій клавіші, попасти на сусідню (найчастіше в середині клавіатури). Дуже часті при швидкому переписуванні на комп’ютері заміни сусідніх літер місцями. Типологія мовних помилок пов’язана також з недотриманням норм сучасної української літературних норм.

Особливо часті помилки осмислення і переосмислення тексту внаслідок впливу підсвідомості (переписувач (оператор) може писати “духи” замість “душі”). Переосмислення перебуває на межі несвідомих помилок і свідомих змін тексту. Воно викликане в основному мимовільним прагненням переписувача (оператора) осмислити незрозумілі для нього місця тексту. З’являються ці помилки в основному на перших етапах переписування – при прочитанні тексту оригіналу.

Джерелом помилок можуть бути неохайні перекреслення, надписи, вставки на полях, підклейки та ін.

Виправлення помилок проводиться відповідно до встановлених норм (інформаційних, соціальних, композиційних, логічних, лінгвістичних, психолінгвістичних, а також видавничих і поліграфічних) з використанням існуючих методів редагування. Виявити помилку в документі можна лише на основі добрих знань чинних норм. Для усунення її слід визначити найдоцільніший метод виправлення, при цьому враховується найвищий ступінь бажаності використання (переставлення – 7, видалення – 6, заміна – 5, вставлення – 4, скорочення – 3, доопрацювання – 2, перероблення – 1) і обсяг виправлення (вибирається найменший)^. Після того, як обраний тип виправлення (нетворчий, творчий) і метод, приступають до виконання виправлення. Всі виправлення в тексті необхідно робити охайно і зрозуміло. Виправлені компоненти тексту мають узгоджуватися з контекстом семантично, граматично і стилістично.

Література: 11, 33, 36, 37, 39, 40, 52-59.