3. Наголос

Краса усного мовлення значною мірою залежить від правильного наголошування слів, тобто дотримання акцентуаційних норм. В українській мові ці норми давно сформувалися, проте в повсякденному спілкуванні під впливом діалектів і близькоспоріднених мов часто порушуються. Перевірити правильність наголошування слів можна за будь-яким словником, але необхідно також знати деякі особливості українського наголосу.

Наголос – це значок над літерою, який указує на виділення звука в слові посиленням голосу або підвищенням тону. Так, наголос в українській мові є довготривалим і силовим, бо голосні в наголошеній позиції мають більшу тривалість, виразний тембр, іноді й більшу силу. Силовий (динамічний) наголос — виділення одного із складів слова більшою силою артикуляції. Висхідний наголос — наголос з поступовим підвищенням тону; Логічний (смисловий) наголос — виділення підсилювальною інтонацісю найважливішого щодо смислу слова в реченні. Спадний наголос — наголос з поступовим зниженням тону або сили звука наприкінці складу.

Крім того, український наголос вільний, різномісцевий і рухомий, тобто він не закріплений за якимось певним складом слова (ді́рка, ліщи́на, припиня́ти, винагоро́джувати) і може змінювати місце у формах того самого слова (нога́ -но́ги, крича́ти – кричите́). Рухомий наголос — наголос, що міняє місце в межах одного і того самого слова залежно від його граматичної форми;. Наголошування в українській мові являє собою сталу систему з певними закономірностями, дотримання яких є обов’язковим для мовців. Наприклад: валовий, випадок, виразний, вира́зник, котрий, насамперед, ненависть, одинадцять, ознака, оптовий, пересі́чний (середній, звичайний), предмет, ринковий, текстовий, український, фахови́́й, феномен.

Наголос у слові виконує також диференціюючу функцію, тобто за наголосом розрізняються значення слова: те́рен – тере́н, трі́ска – тріска́, ко́лос – коло́с, о́бід – обі́д, і́рис (рослина) – іри́с (цукерка), о́рган – орга́н, за́пал – запа́л, лу́па (збільшувальне скло) – лупа́, бро́ня (документ про закріплення чогось за кимось) – броня́ (захисна обшивка) тощо.

Є в українській мові і невелика кількість слів з подвійним наголосом: алфа́віт – алфаві́т, до́говір – догові́р, си́віти – сиві́ти, ма́буть – мабу́ть, ба́йдуже – байду́же, про́стий – прости́й, закі́нчити – закінчи́ти, та́кож - тако́ж тощо. Таке варіативне наголошування нормативне, але в мовленні переважає якийсь один варіант, наприклад: алфа́віт, до́говір, про́стий тощо.

Виступаючи компонентами речення, окремі слова дістають наголошення неоднакової сили, що залежить від місця слова в реченні, кількості складів у ньому та смислового навантаження. Фра́зовий наголос — наголошення неоднакової сили, яке дістають слова та мовні відрізки в межах фрази. Фразовий наголос виявляється тільки в реченні.

Фразовий наголос буває логічним: він виділяє змістовий центр висловлювання або речення. А те саме висловлювання або речення, залежно від місця логічного наголосу, може мати різні значення. Фра́зовий (логічний) наголос — особливе виділення голосом слова в реченні з метою підкреслити важливість його в смисловій структурі речення. У простому реченні буває тільки один логічний наголос. Він може падати на будь-яке слово в реченні, у тому числі й на неповнозначне.

Література: 1, 2, 8, 13, 15, 19, 24, 25, 35,42, 46.