Тема 7. Фразеологічні засоби у фаховому мовленні правника

Фразеологізми - відтворювані одиниці мови з двох або більше слів, цілісні за своїм значенням і стійкі за складом та структурою.

Джерелами утворення фразеологічних зворотів та сферами їх функціонування є:

1. Жива народнорозмовна мова, зокрема приказки, прислів'я (п'яте колесо до воза; як горох при дорозі; на ладан дише; одного поля ягода).

2. Виробничо-професійна діяльність людей (дружній череді вовк не страшний; сім разів відмір, а один раз відріж; грати першу скрипку; дати задній хід).

3. Наукова діяльність (дійти до висновку, зробити аналіз, методика дослідження, об’єкт дослідження).

4. Біблійні вислови (око за око, зуб за зуб; святая святих; Содом і Гоморра; випити гірку чашу до дна).

5. Антична література та міфологія (ахіллесова п'ята; прокрустове ложе; аріаднина нитка; дамоклів меч; танталові муки).

6. Влучні вирази відомих людей: Борітеся - поборете (Т. Шевченко); Сміх крізь сльози (М. Гоголь); Хто бере ( усе той тратить, хто дає ( усе придбав (Ш. Руставелі).

Кожна мова відзначається своєю оригінальною фразеологією, що пов'язано з неповторністю побуту, звичаїв, культури та й загалом ментальності народу, пор.: укр. коли рак свисне, рос. после дождика в четверг, англ. when the pigs fly (буквально: "коли свині літатимуть").

Національна своєрідність фразеології і в тому, що в ній зафіксовано реалії життя народу, його історії тощо, наприклад, українські: на рушник стати, дістати гарбуза, передати куті меду, облизати макогона, наче набігла татарська орда, висипався хміль із міха, язик до Києва доведе.

Фразеологізми є важливим експресивним засобом мовлення, зокрема професійного. При цьому слід використовувати нормативні мовні звороти: впадати у вічі, а не кидатися в очі; зайти у безвихідь (у глухий кут), а не зайти в тупик; на щабель вище, а не на ступінь вище; скасувати рішення, а не відмінити рішення; докласти зусиль, а не прикласти зусиль; мати рацію, а не бути правим; доводити до відома, а не ставити у відомість; завдавати удару, а не наносити удар; стягнути недотримку, а не стягнути неустойку; досягати мети , а не добиватися цілі.

Фразеологізми використовують у будь-якому стилі юридичного тексту. В офіційно-діловому та науковому стилях поширені нейтральні та книжні фразеологізми (стягнути штраф, протокол намірів, завдати шкоди тощо).

У публіцистичному стилі можуть використовуватися розмовні емоційно-оцінні фразеологізми, що сприяє бажаному впливу на слухача. Для з’ясування точного значення фразеологізмів використовують фразеологічні словники.

Література: 2, 9, 15, 24, 25, 35, 42, 46, 77.

Змістовий модуль 3 Морфологічні норми ділового мовлення юриста

Тема 8. Стилістичне використання іменників у професійному мовленні.

1. Лексичні розряди іменників.

2. Категорія роду іменників.

3. Категорії числа і відмінка іменників.

1. Лексичні розряди іменників.

Офіційно-діловий стиль твориться переважно на іменниковій основі, оскільки за допомогою книжних іменників без емоційно-експресивного забарвлення передається інформація про предмети, події, явища у документах.

Слова, які позначають назви процесів, ознак, властивостей, що не належать до якихось конкретних предметів і мисляться поза зв'язком з ними, називаються абстрактними. Це іменники на позначення якостей, властивостей, дій, які людина не сприймає безпосередньо органами чуття: розум, щирість, щaстя, вчення. Абстрактні іменники, які характеризуються книжними суфіксами –ість, -ств(о), -цтв(о), -зтв(о), от(а), -нн(я), -тт(я), –изм, -ізм, -ощ(і) поширені в офіційно-діловому стилі, оскільки створюють книжний колорит мовлення, дають можливість мислити предметно: якість, щедрість, суспільство, студентство, мистецтво, керівництво, вміння, навчання, почуття, сприйняття, ліризм, класицизм, героїзм, реалізм тощо.

Іменники з конкретним значенням виражають назви часових понять, імена людей, географічні назви, назви установ, заводів, фабрик, журналів, газет, художніх творів тощо. Конкретні та абстрактні іменники часто становлять основу документа.

Іменники з конкретним значенням розподіляються на іменники – назви істот (людей, тварин, птахів, комах тощо) та неістот (назви неживих предметів, явищ, сукупності осіб). У текстах документів уживаються стилістично нейтральні назви істот (директор, юрист, бухгалтер) та неістот (група, адміністрація, колектив, уряд, деканат).

Збірні іменники на позначення сукупності однакових, подібних понять, істот із суфіксами -ств(о)/-цтв(о): студентство, парубоцтво; -нн(я): вороння, коріння; -инн(я)/-овинн(я)/: ластовиння, кукурудзиння -в(а): мушва, братва; -от(а): голота, кіннота; -ин(а)/-овин(а): озимина, городина; -ник/-няк/: чагарник, сосняк; -еч(а) стареча, малеча в писемному діловому мовленні не вживаються. Їх замінюють іменниками у формі множини: дітвора – діти.

Велике значення у діловому мовленні відіграють віддієслівні іменники, які називають не конкретну дію, а загальне уявлення, поняття про неї, пор.: давати вказівки — вказувати ,провести операцію — оперувати, зробити огляд — оглянути та ін. Дієслово називає дію вужчу, конкретнішу (шукати); це саме висловлення «розщеплене» на допоміжне дієслово і віддієслівний іменник — дію широку, узагальнену (вести пошук). Таким чином, віддієслівний іменник – це поєднання ознак іменника і дієслова, що дає можливість підвищувати інформаційну значущість висловлювання у діловому тексті.