5. Особливості тексту публіцистичного стилю.

Цей стиль використовується найчастіше в політичній, суспільній, освітній масовій агітації. Він характеризується точністю, послідовністю, логічністю викладення провідних тез разом з їх емоційним забарвленням.

Метою публіцистичного стилю стає викладення та з'ясування певних соціально-політичних та філософських проблем, вплив на читачів або слухачів, агітація та пропагування суспільно-політичних та освітніх ідей у газетах і журналах, по радіо і телебаченню, під час мітингів і зібрань.

Публіцистичний стиль потребує попереднього відбору певних мовних засобів, матеріалу. Звичайною формою реалізації публіцистичного стилю є усний або друкований монолог.

У цьому стилі можуть використовуватись багатозначна образна лексика, емоційно-оцінні слова (політична еліта, епохальний вибір та ін.), експресивні сталі словосполучення (інтелектуальний потенціал, одностайний вибір, рекордний рубіж), широке використання художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол і т. ін.), перифрази (чорне золото – вугілля, нафта, легені планети – ліси та ін.); уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів (орбіти співробітництва, президентський старт і под.); ;із морфологічних засобів часто використовується іншомовні суфікси –іст-. (ист), - атор, - акція та ін. (полеміст, реваншист, провокатор); префікси псевдо; - нео-, сурес-, ін тре- та ін. (псевдотеорія, неоколоніалізм, супердержава, інтернаціональний); синтаксисові тексту публіцистичного стилю властиві нескладні синтаксичні конструкції та складні речення з повторюваними сполучниками, риторичні запитання, окличні інтонації, повтори, зворотний порядок слів; вигуки, частки.

Основними загальними ознаками тексту є доступність мови й формування (орієнтація на широкий загал), поєднання логічності доказів і полемічності викладу, сплав точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників; висловлення наукових положень і фактів емоційно-експресивною образністю; наявність низки яскравих засобів позитивного чи негативного авторського тлумачення.

Література: 8, 17, 20, 22, 23, 32, 45, 48, 49, 65.

Тема 4. Документ як об’єкт редагування

1.Предмет і завдання редагування.

2. Поняття редакційної норми. Види норм.

3. Етапи редагування. Методи редагування.

4. Класифікація методів виправлення.

5. Загальна класифікація помилок.

1.Предмет і завдання редагування.

Редагування – це складний багатоплановий процес, пов’язаний, в першу чергу, з виправленням, опрацюванням та у видавничій сфері підготовкою тексту до друку.

Предмет редагування – це приведення об’єкта редагування у відповідність із чинними у певний час у конкретному суспільстві нормами, а також його творча оптимізація, метою яких є отримання заданого соціального ефекту.¹

Оскільки творчий процес та службові документи – це поняття несумісні, то візьмемо до уваги лише першу частину визначення. Отже, предмет редагування службових документів – це приведення тексту документів (об’єкта редагування ) у відповідність із чинними нормами.

Нормативна база редагування службових документів базується на загальних нормах (постулатах) та конкретних нормах.

Завдання, які повинні виконуватися під час редагування службових документів:

• аналіз тексту документа з точки зору його відповідності лінгвістичним нормам;

• знаходження та виправлення мовних помилок, зокрема стилістичних.