3. Характерні риси офіційно-ділового стилю

Офіційно-діловий стиль — це різновид літературної мови, який обслуговує сферу офіційно-ділових стосунків.

Офіційно-діловий стиль обслуговує офіційні й надзвичайно важливі сфери людських взаємин: відносини між державною владою і населенням, між країнами, між підприємствами, установами й організаціями, між особистістю і суспільством.

Офіційно-діловому стилю властиві такі ознаки:

1) офіційність - строгість викладу; слова вживаються звичайно у своїх прямих значеннях; образність, як правило, відсутня, тропи використовуються дуже рідко;

2) точність (однозначність) - зміст, що виражається офіційно-діловим стилем, з огляду на його величезну важливість, повинний виключати всяку двозначність, усякі різночитання;

3) ясність (доступність), достовірність;

4) лаконічність і вичерпність викладу змісту;

5) конкретність, послідовність та переконливість;

6) чіткість, зрозумілість;

7) змістова повнота й об'єктивність викладу,

8) стабільність, стандартизація (висока стандартизація висловів, сувора регламентація тексту);

9) безособовість (офіційно-ділова мова уникає конкретного й особистого);

10) нейтральний, коректний тон мовлення.

Функціонально-стилістичні норми ОДС:

1. Відсутність слів і фразеологізмів просторічно-розмовного й емоційно-експресивного забарвлення.

2. Використання термінів відповідно до тематики і змісту службових документів. У першу чергу — це терміни юридичні, дипломатичні і бухгалтерські (імпорт, контракт, прострочення, надбавка, пропозиція, попит і т.п.).

3. Нетермінологічні канцеляризми, що вживаються переважно в адміністративно-канцелярській мові (належний, вищевказаний, підписаний нижче, перепроваджується, дійсний (цей) і т.п.).

4. Імена -іменники — назви людей за ознакою, обумовленою якою-небудь дією або відношенням (квартиронаймач, свідок, наймач, позивач, відповідач і т.п.).

5. Іменники, що позначають посади і звання, вживаються в діловій мові тільки у формі чоловічого роду (свідок Федорова, працівник міліції Савельєва, професор Ємельянова і т.п.).

6. Віддієслівні іменники. Серед них особливе місце займають іменники з префіксом не (невиконання, неперебування, невиконання, недотримання, невизнання і т.п.).

7. Стійкі словосполучення атрибутивно-іменникового типу із забарвленням офіційно-ділового стилю (одноразова допомога, вищі органи, установлений порядок, попередній розгляд і т.п.).

8. "Розщеплені" присудки (зробити реконструкцію, провести розслідування і т.п.) на відміну від рівнозначних їм дієслівних форм (допомогти, реконструювати, розслідувати і т.п.).

9. Ствердження через заперечення, у яких адресат санкціонує адміністративні дії. Ініціатива цих дій виходить не від адресата (Міністерство не заперечує ., Колегія не відхиляє ., Учена рада не відкидає . і т.п.).

10. Пасивний стан за необхідності підкреслити факт виконання дії (оплата гарантується; пропозиція схвалене; документація повернута і т.п.). Дійсний стан вживається, коли необхідно вказати конкретну особу або організацію як суб'єкт юридичної відповідальності (Завод "Електросталь" зриває постачання сировини; Керівник кооперативу не забезпечила дотримання норм техніки безпеки і т.п.).