Бюджети робітників Києва
за матеріалами Г. Наумов Бюджеты рабочих города Киева. Киев, 1914*
Статті витрат |
Робітник витрачає |
Робітниця витрачає** |
На харчування |
252,31=49,2% |
157387=42,5% |
Житло |
93,2=18,2% |
69,0=18,6% |
Одяг |
71,1=13,9% |
59,09=15,9% |
Гігієну тіла |
17,9=3,5% |
17,55=4,7% |
Культурно-просвітницькі |
5,6=0,98% |
9,61=2,6% |
Тютюн і алкоголь |
25,2=4,91% |
— |
Товар, взаємодопомога |
2,3=0,45% |
8,65=2,3% |
Лікування |
7,30=1,48% |
4,94=1,3% |
Театр і видовища |
7,70=1,50% |
7,27=1,9% |
Церковні треби |
0,95=0,18% |
1,87=0,55 |
Відправка грошей на сторону |
8,85=1,62% |
14,37=3,8% |
Дрібні витрати |
6,30=1,23% |
11,81=3,3% |
Випадкові витрати |
7,79=1,55% |
9,40=2,5% |
Збори і податки |
1,15=0,22%; |
— |
Навчання дітей |
4,10=0,85% |
— |
Всего |
511,8=100,0% |
371,54=100,0% |
* Збережено стиль автора **Отвечали развитые и интеллигентные работницы, бюджет которых не характерен для массы работниц. Женские бюджеты оказываются высоко дефицитными, давая 16,11% дефицита(Г. Наумов) |
||
Для порівняння
Заробітна плата вуглекопів Франції: 485 крб., 1906 р., Бельгії: 545 крб., 1907 р., Німеччини: 607 крб., 1908 р., у Донбасі: 308 крб., 1904-1908 рр.; 330 крб., 1908 р. Середня місячна заробітна плата робітника фабрично-заводської промисловості в Росії в 1908 р. дорівнював 20 крб., в Англії в 1905 р. – 40 крб., у Франції в 1910 р. – 40 крб.[42] |
Особливості повсякдення
Спираючись на матеріал текстів, встановіть, як процеси модернізації вплинули на українське село та робітниче місто.
Проаналізуйте наведені обсяги споживання харчових продуктів . Яким продуктам городяни надавали перевагу, частка у харчуванні мешканців міст була найменшою Прокоментуйте це.
В якому напрямку відбувалась трансформація соціальної структури України у ХІХ – на початку ХХ ст.?
В сільській місцевості поступово накопичувався капітал для купівлі дрібними господарями землі, робочої худоби і сільськогосподарського реманенту. Південні повіти Харківщини характеризувалися й масовим вивозом хліба та інших сільськогосподарських продуктів на внутрішній і зовнішній ринки. Наскільки солідною тут була хлібна справа, засвідчує статистика залізниць. За її даними, станція Барвінкове, розташована в центрі цього району, відправляла щорічно до 3 млн. пудів зернових вантажів. Українське збіжжя вивозилося в Ростов, Таганрог та інші порти Азовського моря, а звідти на ринки Європи і Близького Сходу.
У більшості селищ селяни культивували сади промислового значення, що займали другу після хліборобства статтю доходу в бюджеті селянської сім’ї. Зустрічалися села, які за фрукти виторговували десятки тисяч рублів. В Ізюмському повіті, обабіч ріки Сіверський Донець, розвинулося промислове городництво, яке стало ще однією статтею доходу. Труднощів у збуті овочів – капусти, помідорів, перцю, огірків – ніколи не було. Все вчасно розпродувалося на копальнях і заводах у Бахмуті, Лисичанську, Слов’янську, Юзівці, Дружковці та інших містах. Баклажани доставлялися сюди десятками гарб двічі на тиждень. Багато сільських господарів лише цей овоч продавали на 200–300 руб. за літо, суму, яка приблизно дорівнювала середньому заробітку робітника.
Українське селоНа початку ХХ ст.
На початку ХХ ст. відбулися значні зміни в сімейному складі і побуті селян України. Учасник обстеження селянських господарств на Харківщині Ковалевський відзначав «зникнення великих сімей з нерозділеними дворами, де було раніше кілька синів з сім’ями на чолі з одним старцем». «Тепер кожен двір, – писав Ковалевський, – окреме господарство. Старики, розділивши свою власність поміж синами, доживають свій вік найчастіше з молодшим сином. Через це відбуваються безконечні дроблення селянських господарств, особливо тяжкі для колишніх поміщицьких селян, адже кожному своєму сину батько мав дати садибу, хоча б настільки незначну, щоб поставити на ній хату». [27,163]
Повсякдення робітничих міст
У підпорядкуванні Луганської гірничозаводської управи в 30 верстах від повітового міста Слов’яносербськ розмістилося селище Луганськ. З кінця ХІХ ст. розпочався процес перетворення його на місто. Розміщені там кам’яні церкви та 1,5 тис. будинків належали ливарному заводу. У селищі була школа, шпиталь, аптека, поштова контора, гірничозаводський музей, бібліотека, обсерваторія, поліція.
Усе населення становило 10,5 тис. осіб. У вересні 1882 р. імператорським указом робітниче селище стало повітовим містом Луганськ, куди входило робітниче містечко Луганський завод з селищем Кам’яний Брід. Зі зламу століть, аж до 1914 р., характерним явищем стає певне облаштування й благоустрій центральної елітної частини робітничих селищ і міст, а також налагодження життя заможних, кваліфікованих верств їх мешканців. Умови життя більшої частини жителів промислових міст – некваліфікованих і низькокваліфікованих робітників – залишалися незмінно
незадовільними.
Про стан харчування жителів українських міст дає обсяг добового споживання (в грамах):
Хлібопродукти ...................................807
Картопля.............................................333
Овочі та фрукти ................................121
Масло рослинне .................................23
Цукор ...................................................64
М’ясо ..................................................206
Риба .....................................................34
Молокопродукти ................................288
Яйця курячі ....................................0,5 (шт.)
Слід пам’ятати про умовність будь-якої соціальної класифікації, оскільки вона залежить від критеріїв, що були покладені в основу класифікації. На ділі спостерігається переплетіння різнорівневих людських спільнот: сімейно-родинних, соціально-професійних, локально-територіальних, конфесійних, етнополітичних груп, общинно-корпоративних структур і т.п. Соціальна структура ніколи не буває сталою. Відбувається рух індивідів і всередині своїх груп, і перехід в інші групи. Такий рух називається соціальною мобільністю. Соціальна мобільність – це той механізм, за допомогою якого в суспільстві формується соціальна структура, а соціальна диференціація є результатом процесів соціальної мобільності [33,172].
Чоловіча мода
У повсякденному житті чоловіки носили піджаки, на урочистості вдягали смокінги і фраки. Звичайно, брюки, сорочка, жилет і краватка. Сорочки в основному мали застібку до середини груди і одягалися через голову. Фасон сорочки із застібкою донизу (як у сучасних) вже з’явився, але ще не був прийнятий суспільством. Всі сорочки мали комірець і манжети, які були відокремлені і пристібувалися до неї, окремо пралися і крохмалилися. На вулиці чоловіки мали носити шляпи. Меншою популярністю користувалися циліндри, більшою – котелки, що їх носили аристократи і чиновники.
Основним видом взуття серед молодих чоловіків були туфлі. Черевики носили або люди похилого віку, або чоловіки консервативного складу характеру.
Годинники, які до цього носили у жилетній кишені, у цей час майже скрізь витіснялися наручними. Популярними аксесуарами до чоловічого костюму були також золоті або срібні портсигари та палиці.
Від початку ХХ ст. зростає роль жінки у суспільному житті. Жінки бралися за роботу, яка раніше вважалася чоловічою, займалися різними видами спорту, сідали за кермо автомобілю… Активне життя примусила жінок по-новому поглянути на сій гардероб і визнати його непрактичність.