2 .4. Проблема масового насильства у 1917-1921 рр. Революційний максималізм у ставленні між людьми

Короленко Володимир Галактіонович(1853– 1921) – російський та український письменник, журналіст, публіцист і громадський діяч.

Луначарський Анатолій Васильович (1875 – 1933) – радянський письменник, політик-більшовик, нарком освіти СРСР.

Володимир Короленко. З листів до Луначарського

• Визначте, яку роль відіграють листи як історичне джерело. Наскільки листи здатні відбити власне епоху, відобразити психологічні особливості своїх авторів?

• Виокремте проблеми революційного часу, підняті В. Короленком. Поміркуйте, які з них носять локально-історичний характер, а які загальний.

Безсудні розстріли відбуваються у нас десятками. Ніколи не думав, що мої протести, які почалися ще за царської влади, коли-небудь приведуть до протестів проти страт безсудних або проти дитиновбивства.

….Якщо стріляють на південному заході – це підступають повстанці, якщо – з південно-східного боку кладовища – когось (або багатьох) розстрілюють. Обидві сторони змагаються у жорстокості. Уся наша Полтавщина схожа на пороховий погріб… .

Над Росією хід історії здійснив майже чарівний і дуже злий жарт…від сліпого схиляння перед самодержавством…, від диктатури дворянства ми перейшли до «диктатури пролетаріата».

Диктатури дворянства трималася на великій брехні. Чому після селянської реформи багатство країни не зростає, а зменшується, і країна переживає голод? Дворянська диктатура відповідала: від мужицького ледарства і пияцтва. Вся політика царизму останніх років була заснована на цій брехні. Звідси всевладдя земських начальників і перевага дворянства. Освічене товариство намагалося з цим боротися. Проте народні маси вірили лише царям і допомагали їм придушити будь-які волелюбні рухи.

Тепер ви переконуєте народ, що буржуазія представляє тільки клас грабіжників і дармоїдів. …Тактично вам було вигідно роздути у народу ненависть до капіталізму, нацькувати народні маси на російський капіталізм, як бойовий загін на фортецю.

…Свобода думки, зборів, слова і друку не прості «буржуазні забобони», а необхідна зброя для майбутнього, яке людство здобуло шляхом тривалої боротьби і прогресу. Тільки ми, які ніколи не знали цих свобод і не навчилися ними користуватися, оголошуємо їх «буржуазними забобонами», що гальмують шлях до справедливості.

Кожен землероб бачить тільки те, що в нього віднімають вирощене за винагороду, вочевидь нееквівалентне його праці і робить свій висновок: ховає хліб. Ви його знаходите, реквізуєте, спалюєте цілі села Росії та України і радієте успіхам продовольчої політики.

……..

Як був у нас Микола-дурачок,

То хліб був за п’ятачок,

А як прийшли розумні комуністи,

То нічого стало людям їсти…

Цього спеціально не придумаєш, це те народжується з повітря, з безпосередніх відчуттів, з очевидних фактів.

Проголошуються перемоги комунізму в українському селі, у той час, коли сільська Україна кипить ненавистю і гнівом, і надзвичайки вже подумують над розстрілами сільських заручників. Чи торжество це? Становище комуністичної партії у селі прямо трагічне. Постійно звідти приносять комісарів, понівечених і вбитих. Офіціози пишуть некрологи, і ваша партія тішить себе тим, що це справа куркулів, щоправда не заважає вам спалювати цілі села – і багатіїв, і бідних однаково.

… (Про більшовиків) Народ, який ще не навчився володіти апаратом для голосування, якій не вміє формулювати думку, який починає будівництво соціальної справедливості через індивідуальні грабежі (ваше «грабуй награбоване»), який починає царство справедливості дозволом масових безсудних розстрілів, що тривають вже роки, такий народ ще далекий від того, щоб стати на чолі кращих прагнень людства. Йому варто ще повчитися самому, а не вчити інших

«Не желал бы быть пророком, но сердце у меня сжимается предчувствием, что мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все те, что мы испытываем теперь». [11]

Серпень 1920 р.

Сторінки теорії

Правосвідомість українського селянства та його суспільно-правове становище в період Директорії УНР (1919 р.)(за В.С. Лозовим)

• Оцініть ставлення автора до подій та процесів, що він розкриває в документі.

• Встановіть, чиє в документі твердження, які свідчили б про упереджене ставлення автора до подій, які він висвітлює.

На початок революційних подій 1917–1921 рр. українське суспільство перебувало в стані соціокультурного розколу.

Виступаючи проти приватної власності взагалі, більшовики відкидали демократичне законодавство як буржуазне, визнавали лише революційне право і впроваджувати його закликали народні маси.

За роки революції у широкого загалу цілком деформувалася система суспільних цінностей, домінували тенденції ігнорування державної влади.

Хлібороби, які розбирали поміщицький реманент та ділили землю, не могли зрозуміти, чому панське майно повинно належати якомусь абстрактному «народу», якщо саме вони і є той конкретний «народ», який через свою вкладену працю та працю предків, за законом селянської «справедливості» і має найбільше право отримати це майно.

У свідомості селян, інтереси яких були локалізовані територією села, щонайбільше повіту, питання про захист держави не стояло.

За роки війни й громадянського протистояння накопичилася велика втома населення від безладдя та анархії, психологічна втома від війни, анархії, відсутності дієздатних органів дезорганізації суспільного життя, трагічних наслідків нівеляції закону та права і відтак розуміння потреби запровадження цивілізованих державних та правових структур для упорядкування соціальних відносин.

Оскільки судова система не працювала, представниками влади констатувалося, що «є одне право – це добра рушниця і гостра шаблюка». За відсутності державних судових органів суперечок та конфлікти вирішувалися первісним способом, провокуючи ескалацію насильства, особисті трагедії. [12]