1.5. Вплив модернізації на світоглядні зміни українського суспільства

• Знайдіть у словнику визначення понять «кооперація», «акція», «акціонерне товариство», «страхова компанія». Встановіть, про які зміни у способі життя населення України вони свідчать.

• Ознайомтеся з даними сучасного українського історика Я.Грицака. Визначте, які локальні та загальнонаціональні проблеми вирішували ці організації. Зробіть висновки про вплив модернізації на світоглядні зміни українського суспільства

  1. Кооперативний рух на початку ХХ ст. був представлений майже 500 кредитними організаціями, кооперативними магазинами, об’єднаннями для продажу продукції тощо.

  2. У 1914 р. товариство «Просвіта» налічувала 77 філій та близько 3 тис. читалень.

  3. На межі століть виникають спортивно-пожежні товариства «Сокіл» (1898) і «Січ» (1900).

  4. Загальноєвропейського резонансу набула діяльність Наукового товариства імені Т.Шевченка.

Розвиток процесів модернізації тісно пов’язаний з діяльністю видатних економістів того часу: М. В. Левитським та М. І.Туган-Барановським.

• Ознайомтеся з життєдіяльністю М.В.Левитського та М. І.Туган-Барановського. Поясніть їх роль у розвитку української економіки, у світоглядних змінах населення України.

Микола ВасильовичЛевитський(1859 – 1936) – український громадський діяч, ліберальний народник, «батько кооперації». Закінчив Харківський університет. Працював у пресі, секретарем повітової земської управи, мав адвокатську практику.

Ще 1883 р. у нього з’явилася ідея про організацію селян у сільськогосподарські артілі. У 1887 р. заснував першу в Україні і в Східній Європі хліборобську спілку (артіль), яка швидко розпалася. Проте М. Левитський не відступив від свого задуму, продовжуючи активно пропагувати справу кооперації. 18 вересня 1894 р. знову з’являється землеробська артіль у с. Федвар. Ідея артілей знаходить підтримку у місцевих діячів. Кількість артілей швидко зростала: вже у 1896 р. у 25 селах Херсонської губернії існувало 125 сільськогосподарських спілок, що об’єднували понад 3000 селян. Це були позичкові товариства, які отримували кошти на умовах загальної відповідальності всіх членів. М. Левитський був не лише організатором, а й теоретиком і пропагандистом справи кооперації. З середини 90-х років він активно співробітничав з багатьма газетами, використовуючи їх як трибуну для роз’яснення суті кооперативного руху. Імперська бюрократія вважала, що українська кооперація будується передусім на національному ґрунті, а хліборобські спілки є осередками українства. Створювались артілі й у містах. Так, на 1902 р. М. Левитський організував понад 140 міських артілей з найрізноманітніших професій і видів діяльності. Кооперативним рухом і діяльністю М. Левитського зацікавилися в Німеччині, Англії, Франції, слов’янських державах.

Під час революційних подій в Україні брав участь у діяльності Центральної ради, а також у створенні в 1918 р. «Статуту хліборобської спілки», згодом поширеного в Україні. За радянських часів займався педагогічною діяльністю, працював у різних кооперативних установах України. Помер 1 грудня 1936 р.

Михайло Іванович Туган-Барановський (1865 – 1919), вчений-економіст світового рівня, основні праці якого («Промышленные кризисы в современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь», «Русская фабрика в прошлом и настоящем», «Основная ошибка абстрактной теории капитализма Маркса», «Основы политической экономии» та інші) ще за його життя були перекладені німецькою, англійською, французькою, іншими основними європейськими мовами, й навіть японською.

Середню освіту Михайло здобував у Другій Московській гімназії, продовжив у Першій Київській та завершив її у Другій Харківській гімназії. У 1889 р. закінчив одночасно два факультети Харківського університету: юридичний та фізико-математичний. Проте з роками інтерес до соціально-економічних проблем, до питань історії розвитку господарських відносин в Росії, Україні та державах Європи взяв гору. На той час в офіційних колах Туган-Барановський уже став відомим як «небезпечний марксист», «політично неблагонадійний», що послужила підставою для арешту у 1901 р. і висилкою до Полтавської губернії. Там він бере найактивнішу участь в освітньо-культурницькій діяльності української інтелігенції, публічно підтримує рух за національне відродження українського народу, збереження й розвиток української мови та освіти, водночас веде насичену наукову діяльність, досліджує стан та потреби сільського господарства України. Разом з М.Грушевським, та Ф.Коршем був одним з провідних наукових редакторів першої української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (в 2-х томах, Санкт-Петербург, 1914 – 1916 рр.).

Проте найзнаменнішим, «україноцентричним» періодом у житті мислителя стали роки 1917, 1918 та 1919, коли він, захоплений ідеєю національно-державного відродження Вітчизни та практичною роботою, що розпочала Центральна Рада переїхав з Петрограда до України й активно включився у бурхливі політичні події. У 1917 – 1918 рр. він – генеральний секретар (міністр) фінансів; восени 1918 р. – один з фундаторів Всеукраїнської Академії Наук, засновник та керівник її соціально-економічного відділу. Наполегливо відстоював необхідність впровадження власної української валюти, розриву між «карбованцем та російським рублем», щоб урятуватися від того «фінансового провалля», в яке летить радянська Росія. Як одну з основних підвалин збереження «молодих паростків української волі», зміцнення національної державності Михайло Іванович розглядав розвиток українського кооперативного руху.

У 1919 р. Туган-Барановський був включений до складу дипломатичної делегації України, яка мала проводити переговори в Парижі щодо післявоєнного політичного та економічного реформування держав Східної Європи, але по дорозі до Франції раптово помер у Одесі від серцевого нападу. [34]