69. Літературний процес

Термін "літературний процес" виник на рубежі 20—30-х років XX ст. і почав широко використовуватися, починаючи з 60-х років. Саме ж поняття формувалося протягом XIX—XX ст. У XIX ст. використовувалися терміни "літературна еволюція", "літературне життя". Літературний процес — це багатоманітне історико-мистецьке явище, яке характеризується змінами у стилях і напрямах художньої творчості, у виражально-зображувальній системі художніх засобів, у тематичній та жанровій своєрідності творів тощо. Обумовлюється літературний процес багатьма факторами мистецького і суспільного порядку, зокрема інтенсивністю літературного життя в тому чи іншому регіоні чи в певному культурному центрі країни. Концепції розвитку української літератури Михайла Грушевського, Сергія Єфремова, Дмитра Чижевського, сучасних дослідників є близькими між собою. Їх можна звести до таких основних відтинків чи блоків:література часів Київської Русі (княжа доба);середньовіччя (давня українська література);становлення нової української літератури (кінець XVIII-поч. ХІХ ст.);перша та друга половина ХІХ ст.;окремо, правда, із деякими застереженнями, виділяється період кінця ХІХ-поч. ХХ ст.(величезний масив здобутків української літератури у ХХ ст. в материковій Україні та в діаспорі).

Розвиток літературного процесу є явищем різноманітним і не однозначним у багатьох відношеннях. Разом з тим він має чіткі параметри функціонування, ряд особливостей, які змінюються від століття до століття, характеризуючи культурно-мистецьку єдність української літератури.

Суб’єкти літературного процесу: автор, читач, літературний твір, літературно-художні видавництва, часописи, письменницькі й професійні об’єднання.

70. Літературна епоха, її складові. Д.Чижевський про культурно-естетичні епохи(періоди) і літ.Процесі України

Літературний епоха — фрагмент історико-літературного процесу, окреслений певними вирішальними моментами в історії літератури (у зв'язку чи поза зв'язком з епохальними моментами історії краю), котрі виразно відрізняють його від попереднього і наступного. Л-п. — вихідне поняття в історико-літературній періодизації. Ознаки: літературні напрями і передовсім домінантний напрям того чи іншого Л.п.( назва такого напряму, як правило, стає назвою цілого Л.п.); певне суспільне й культурне призначення літератури, панування певної літературної традиції; більш-менш однорідні форми літературного життя, певний тип літературної публіки й певний вид літературної культури. Л.п. можна обмежити і хронологічними рамками. Як правило, вони визначаються умовно, бо домінантні напрями одного періоду зароджуються у попередньому і продовжують своє існування у слабо вираженій формі в наступному, іноді відновлюються через кілька Л.п. (неоромантизм, "неокласика"). Значно легше встановити межі Л-п. у розвитку національних літератур. При визначенні хронологічних рамок Л.п. на базі розвитку світової літератури ступінь умовності зростає, приміром, у Польщі — на початку XVI ст., в Україні — у другій половині XVI — першій половині XVII ст.

Естетико-стильовий підхід до періодизації художньої літератури запропонував Д. Чижевський. Він виділив такі періоди в історії української літератури:

Стара народна словесність (фольклор). Доба монументального стилю.

Доба орнаментального стилю. Переходова доба. Ренесанс та реформація. Бароко. Класицизм. Романтизм. Реалізм. Символізм. Естетико-стильова періодизація точно відображає розвиток літератури. Стиль доби поєднує ідеологічні, історико-соціологічні й естети копоети-кальні грані існування літератури. Література має свої закони розвитку. На неї впливає філософія, політика, релігія, мораль, право, наука, міфологія, фольклор, етнографія, а також менталітет народу. Філософія раціоналізму, наприклад, позначилася на класицизмі, екзистенціалізму — на творах Камю, Сартра, Стефаника, Винниченка.Кожна національна література має свої закони розвитку. Розквіт гуманізму в італійській літературі припадає на XV ст., в англійській — на XVII ст. Класицизм у Франції активно розвивався в середині XVII ст., а в Росії — у другій половині XVIII ст.Важливу роль у розвитку літератури відіграють внутрішні фактори, зокрема спадкоємність, взаємовпливи, традиції, новаторство.