80. Реалізм, його течії. Неореалізм, сюрреалізм.

Літературний напрям, який характеризується правдивим і всебічним відображенням дійсності на основі типізації життєвих явищ. Починаючи з 30-х pp. XIX ст. набуває розвитку у Франції, а згодом в інших європейських літературах.

На відміну від романтизму, який зосереджував увагу на внутрішньому світі людини, основною для реалізму стає проблема взаємин людини і середовища, впливу соціально-історичних обставин на формування духовного світу (характеру) особистості. Замість інтуїтивно-почуттєвого світосприйняття на перше місце в літературі висувається пізнавально-аналітичне начало, а типізація дійсності утверджується як універсальний спосіб художнього узагальнення. Першим теоретиком реалізму вважається художник Ж.-Д.-Г. Курбе, який у передмові до каталогу виставки своїх творів під назвою «Реалізм» (1855), обґрунтував програмові засади напряму. Розробку теоретичної бази продовжили письменники Шанфлорі та Л.-Е.-Е. Дюранті, які виступили з деклараціями на сторінках журналу «Реалізм» (1856—1857).

Визначальні риси реалізму:

- раціоналізм, раціоцентричний психологізм (ототожнення психіки і свідомості, недооцінка позасвідомих процесів);

- правдиве, конкретно-історичне, всебічне зображення типових подій і характерів у типових обставинах при правдивості деталей;

- принцип точної відповідності реальній дійсності усвідомлюється як критерій художності, як сама художність;

- характер і вчинки героя пояснюються його соціальним походженням та становищем, умовами повсякденного життя;

- конфліктність (драматизація) як сюжетно-композиційний спосіб формування художньої правди;

- вільна побудова творів;

- превалювання (перевага) епічних, прозових жанрів у літературі, послаблення ліричного струменя мистецтва;

- розв'язання проблем на основі загальнолюдських цінностей.

XIX ст. дало світовій літературі таких видатних письменників-реалістів, як Стендаль, П. Меріме, О. Бальзак (Франція); Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді, Ш. Бронте (Англія); Ф. Достоєвський, Л. Толстой, А. Чехов (Росія).

Серед українських реалістів — Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, І. Франко.

Неореалізм -стильова течія в українській літературі початку XX ст., (її ще називають соціально-психологічним, романтичним, імпресіоністичним або лірико-психологічним реалізмом), яка розвинулася з класичного реалізму.

Не сприйнявши наслідувального (міметичного) принципу «зображення життя у формах життя», неореалісти визначали свій концептуальний принцип між документальною достовірністю, філософсько-аналітичним заглибленням у дійсність та ліричною стихією. Часто промовиста деталь для них значить більше, ніж розгорнутий за всіма правилами реалістичного письма сюжет.

Визначальні риси неореалізму:

- у творах поглиблений психологізм, на який скеровується вся увага;

- неореаліст заглиблюється у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільного оточення;

- внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;

- зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

Неореалізм виявився у творчості В. Винниченка, В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, І. Сенченка, В. Домонтовича (В. Петров) та інших митців.

Сюрреалізм — авангардистський напрям, який зародився у 20-х роках XX століття у Франції. Вперше термін "сюрреалізм" використав французький поет Гійом Аполлінер у п'єсі "Груди Тирезія" (1918 р.)

Сюрреалісти прагнули створити нову художню реальність, реальнішу за існуючу засобами "автоматичного письма" з парадоксальним, випадковим зіткненням думок та образів. Вони вважали, що образ може з'явитися внаслідок зближення віддалених одна від одної реальностей і чим віддаленішими будуть ці реальності, тим сильнішим буде образ, тим більше буде в ньому "емоційної сили й поетичної реальності". Моделлю сюрреалістичного образу є "зустріч на операційному столі швейної машинки з парасолькою".

Сюрреалістичні елементи наявні у творах Галі Мазуренко, Емми Андієвської, Ю. Тарнавського, Б. Бойчука, Василя Барки, П. Тичини, В. Голобородька, М. Воробйова.

81.

Реалізм заперечував творчі принципи натуралізму з його фактографізмом, безпристрастністю, увагою до біологічних факторів. Він не фіксує факти, а проникає в їх суть, аналізує. Письменники-реалісти — це дослідники-аналітики. Золя не розрізняв реалізм і натуралізм. Генетично саме із реалізму натуралізм виокремився в самостійну одиницю.Натуралісти значно перебільшують роль спадковості на формування особистості, а всі явища і процеси у суспільстві намагаються пояснити науково. Тому для їхньої творчості характерне виникнення “експериментального роману”, перенасичення творів детальними описами, статистичними даними, створення правдивих “фізіологічнихнарисів”. Реалізм і натуралізм мають спільну міметичну основу і головне своє завдання вбачають у відображенні життя. Однак у процесі пізнання дійсності натуралісти обмежуються лише розкладанням природи на окремі атоми-факти і їхнім фотографічним описом.

Натуралізм (від лат. — природа) — літературний напрям, який утвердився в Європі і США у 60—80-х роках XIX ст. Філософською основою натуралізму став позитивізм. Натуралісти обмежують роль літератури копіюванням дійсності. Натуралісти вважали, що завдання письменника — досліджувати закономірності життя людини. Оскільки людина — істота біологічна, письменник повинен досліджувати біологічні закони її існування. Характер людини, на думку натуралістів, зумовлений спадковістю, фізіологічною природою і біологічними законами. Біологічний фаталізм яскраво виражений у творчості Е. Золя. Важливу роль в естетиці натуралізму відіграє теорія середовища. Натуралісти розуміли середовище перш за все як обставини побутові. Романи Золя "Черево Парижа", "Пастка", П. Мирний та І. Білик "Пропаща сила", П. Мирний "Повія", В. Винниченка "Чесність з собою", "Записки Кирпатого Мефистофеля", "Базар", "Гріх".