4.Яким є вік українського друкарства та книговидання

Епохи виникнення книги:

• Докнижна

• Книжна

• Посткнижна

Поняття "друкарство в Україні" вужче від поняття "українське друкарство". історію українського друкарства можна починати з діяльності першої Краківської кириличної друкарні кінця XV ст., що була створена для обслуговування насамперед України й Білорусі і, ймовірно, мала зв’язки з українськими культурними осередками. Не тільки на Білорусь, а й на Україну були розраховані видання білоруського першодрукаря Франциска Скорини, Симона Будного, Василя Тяпинського (за походженням українця), а також публікації заблудівської друкарні гетьмана Великого Князівства Литовського Григорія Ходкевича, нащадка київських бояр.

Водночас не випадковим був той факт, що перші друкарні на землях України виникли у Львові — осередку політичної, економічної та культурної активності міщанства, і у Острозі — резиденції найбагатшого і найвпливовішого тогочасного українського магната.

Неслушно було б вважати обидві перші в Україні друкарні породженням локальної ситуації у Львові й Острозі, насправді, заснування друкарень у цих містах було пов’язано з потребами громадсько-політичного і культурного руху всієї України.

Складовою частиною загального піднесення культури протягом останніх десятиріч XVI — першої половини XVII ст. закономірно став і розвиток друкарства. В цій галузі найбільші заслуги мали ті соціальні верстви і ті центри, які були найактивнішими і в інших сферах духовної творчості. аснування перших друкарень у Львові і Острозі припадає на час піднесення суспільно-політичного руху. Водночас це була доба, коли і освіченому духовенству, і причетним до освіти мирянам стала зрозумілою потреба забезпечити всі храми церковно-літургічними книгами і добитися такої уніфікації тексту цих книг, якої не можна було досягти рукописним способом. Потрібна була саме друкована книга. Необхідною вона стала в цей час і для шкіл, і для полеміки з тими, хто заперечував політичні, релігійні та культурні права українців і білорусів.

Для виникнення друкарства саме у Львові щасливою обставиною стало те, що тут поєдналися інтереси й плани, з одного боку, львівських українських міщан, а з іншого — мандрівного друкаря Івана Федорова, який перед тим працював у Москві й білоруському містечку Заблудові. І якщо в Москві Іван Федоров був на службі в державній друкарні, а у Заблудові — в друкарні Г. О. Ходкевича, то тепер він вирішив відкрити власне підприємство, стати не лише друкарем, а й видавцем. Задумавши заснувати власну друкарню, Іван Федоров, якого в Україні називали Федоровичем, не випадково обрав Львів, велике торговельно-промислове і культурне місто.

Перші друковані книги староукраїнською мовою видав Швайпольт Фіоль у своїй друкарні в Кракові («Осьмогласник» (1491) з дереворитом «Розп'яття», «Часословець» (1491), «Тріодь пістну» (не датована) і «Тріодь цвітну» (1491)).

«Псалтырь» Франциска Скорини, видрукований 1517 р. у Празі як посібник для шкільних потреб, та інші книги проникали в Україну і Росію, переписувалися від руки в численних копіях.

В Україні перша підтверджена документально друкарня існувала у середині 15 ст. Відкриті в останні роки документи свідчать, що у 1460 році львівський міщанин Дропан Степан подарував свою друкарню львівському Онуфріївському монастирю. Це перша з відомих згадок про друкарство в Україні і Львові зокрема. Уявний портрет першодрукаря Степана Драпана у майстерні створений сьогодні в рамках проекту «Українці у світі».

Друга з відомих в Україні друкарень заснована у 1573 році Іваном Федоровичем у Львові. Пізніше почали діяти Острозька друкарня, Києво-Печерська друкарня та інші. В сучасних друкарнях є цехи основного виробництва (складальні, фотоцинкографські, стереотипні, виготовляння офсетних форм і форм глибокого друку, друкарські та брошурувально-палітурні) і допоміжного (наприклад, ремонтно-механічні).

В українському Бересті існувала друкарня вже в 60-х роках 16 століття, а у 1574 Іван Федоров, вигнаний з Москви, надрукував у Львові книгу «Апостол», хоча є дані, що років за 20 до того вже з'явилися книги невідомих львівських друкарів.

Пізніше найвідомішими українськими друкарнями стала Львівська братська (заснована 1573), Острозька (1560), Києво-Печерська (1606), Почаївська (1618) та інші. З 1805 лідерство переходить до Харківської університетської друкарні, яка за перші 25 років надрукувала близько 300 книг. Пізніше до видавничої справи долучилися відомі українські культурні діячі. П. Куліш у 1860-62 видав 39 випусків «Сільської бібліотеки», а І. Франко видав серію книг «Літературно-наукової бібліотеки». Видавничою діяльністю у Львові займалися «Народний дім», «Ставропігійський інститут», «Галицько-руська матиця». В Наддніпрянській Україні в кінці 19-го — на початку 20-го ст. у Києві відомими видавцями були І. Самоненко, Л. Ідзиковський, О. Череповський, в Одесі — Ю. Фесенко. Також треба відзначити єврея Якова Оренштайна, який на власні гроші заснував на початку 20-го століття у Коломиї, а пізніше у Берліні видавництво «Українська накладня». Видавництво публікувало ілюстровані твори українських класиків та тогочасних письменників, шкільні підручники, літературу для дітей та юнацтва. За популяризацію української книги Оренштайн, доля якого залишилася невідомою після 1939 року, заслужив щиру подяку від світового українства.

Разом з розвитком книгодрукування розвивалося і друкування газет. На території України перша газета «Львівська газета» вийшла французькою мовою («Gazette de Leopol») у Львові 1776 у друкарні Піллера. Російською мовою виходили газети «Харьковскіе ізвестія» (з 1817), «Одесский вестник» (з 1827). Під час революції 1848 у Львові починають виходити україномовні газети «Зоря галицька», орган Головної Руської Ради і антагоністичний їй «Дневник руський», орган Собору Руського, видаваний І. Вагилевичем. «Зоря галицька» видавалася до 1851 на кошти Ставропігійського інституту.