2 Віддієслівні прикметники

Віддієслівні прикметники відіграють у науковій термінології дуже важливу роль: вони несуть основне семантичне навантаження в найменуваннях за суттєвою понятійною ознакою – дією, що її виконує предмет, або дією, спрямованою на нього. Визначення ролі й місця цього типу слів в українській науково-технічній термінології ускладнюється тим, що серед термінознавців-практиків знайшла благодатний ґрунт поширена ще в 20-30-их роках ХХ століття думка, що в українській мові для називання сталих процесових ознак не використовують дієприкметників теперішнього часу. У зв’язку з цим укладачі термінних словників активно шукають способів і засобів видових найменувань за процесовими ознаками. Питання ж про засоби творення і специфіку функціювання віддієслівних прикметників стало одним із дзеркал, у якому відбилися різні концептуальні підходи до проблем сучасного українського термінотвору.

З уваги на спосіб називання, тобто характер згортання розширеного найменування, віддієслівні прикметники в сучасній українській науково-технічній термінології можна поділити на три групи. Перші мають загальне значення “призначений виконувати дію” або “призначений для дії”, а другі вказують на здатність виконувати дію (активну здатність), треті – на здатність піддаватися дії (пасивну здатність).

Центральне місце серед прикметників першої групи займають віддієслівні прикметники з суфіксом -льн- . Семантичний зв’язок похідника з твірним словом опосередкований віддієслівним іменником, наприклад: механізм для реєстрування – реєструвальний механізм. Через сполучувальні обмеження (суфікс –льн- не приєднується до основ на приголосний) або з інших причин (недостатня глибина зв’язку похідного слова з твірним, надавання переваги коротшому терміну) прикметники з цільовим значенням ще творять за допомогою таких словотворчих засобів: а) від віддієслівних іменників, додаючи до них суфікси : -ов-: (тяга – тяговий), -н- (рушій – рушійний), -ськ- (лікар – лікарський), -оч- (спів – співочий), -ч- (установа – установчий); б) від дієслів з допомогою суфіксів: -н- (вбирний, орний), -ч- (мірчий), -уч-, -ач- (ведучий, несучий, висячий).

Важче окреслити коло засобів і способів називання предметів за їх здатністю виконувати дію. Рекомендацію надавати перевагу віддієслівним похідникам на -івн(ий) прийняти не можна, бо в сучасній українській літературній мові такі похідники утворюються тільки від безпрефіксних дієслів недоконаного виду з суфіксом –ува-, що походить з колишнього -ова- : гамувати – гамівний. Тут маємо не один суфікс, а два, тому названі похідники – це прикметники з суфіксом -н- і усіченим суфіксом твірного дієслова -ів-. Неологізми на кшталт вбирівний, поглинівний штучні, бо утворені від іншого структурного типу основи. Якщо -н- не поєднується з твірною основою, то його або замінюють синонімними афіксами -к-,-лив-, -уч-, -ач- (речовина летка, погода мінлива, домен біжучий, хвиля стояча) або творять прикметник від віддієслівного іменника, додаючи суфікс -ов- (електрон обертовий).

Назв пасивних дійових властивостей об’єктів не можна творити за зразком прикметників виліковний чи спростовний тому, що в таких похідниках виділяється два суфікси: -ов- і -н- (виліковувати – виліковний, спростовувати – спростовний) і твірними для них є не дієслова доконаного виду, а недоконаного.

У зв’язку з майже цілковитою відсутністю в сучасному українському термінотворі пасивних дієприкметників теперішнього часу на –мий (крім росіянізмів видимий, невидимий, припустимий, які можна замінити похідниками на -ний: видний, невидний, допускний, а також невагомий, замість якого можна уживати новотвір 30-их років безвагий, маємо лиш кілька давніх позик, серед яких поширені рухомий, питомий: рухома дірка, питома вага), суфікс -н- залишається єдиним продуктивним засобом творення аналізованих найменувань пасивних дійових властивостей предметів (група звідна, електрод поворотний, газ випускний), а контекст – основним засобом розрізнення видових активних і пасивних процесових ознак предметів.