65 Структура доведення в науковому творі

Доведення являє собою систему логічних процедур, у процесі якої істинність якого-небудь судження обґрунтовується за допомогою інших суджень, істинність яких була раніше встановлена. Іншими словами, якщо ми маємо якесь судження і не знаємо, істинне воно чи хибне, то для його перевірки ми можемо і повинні скористатися іншим судженням, істинність якого не підлягає науковому сумніву.

Доведення має таку загальну структуру: теза, аргументи (основа), демонстрація

Структура доведення складається із:

- тези; - аргументів та - демонстрації.

Тезою вважається деяка думка чи певне положення, яке потрібно довести. Теза, як правило, має чітку, ясну, коротку форму викладу. Це положення чітко простежується в тезах доповідей учасників науково-теоретичних конференцій. Потім вже в ході роботи цих конференцій вони будуть аргументовано, послідовно обґрунтовуватися.

Аргумент - це думка, істинність якої уже встановлена раніше, і яка може бути використана для обґрунтування істинності довільного положення.

До аргументів відносять:

1) факти дійсності; 2) закони; 3) аксіоми; 4) дефініції; 5) раніше доведені положення.

Аргументи (доводи, підстави) являють собою судження, за допомогою яких доводиться теза. Вони повинні бути неодмінно істинними, тобто відповідати дійсності. Але однієї істинності аргументів для обгрунтування тези ще недостатньо. Аргументи повинні розглядатися в певній системі, тому що одного, одиничного факту, навіть істинного для обгрунтування тези може виявитися мало.

Демонстрація є формою логічного зв'язку між аргументами і тезою. Вона являє собою послідовний зв'язок умовиводів, ланцюжок взаємообумовлених міркувань, який повинен логічно бездоганно довести істинність висунутої тези. Якщо ж для її доведення ми будемо механічно, спонтанно робити довільну добірку аргументів, то така демонстрація не буде мати сили доведення.

Таким чином, теза, аргументи, демонстрація – це три обов'язкові складові частини доведення. Відсутність хоча б однієї з них приводить наше міркування до логічних помилок, а якщо це робиться навмисно, то виникають можливості для софістичних спекуляцій.

За способом здійснення доведення може бути прямим чи непрямим.

У прямому доведенні істинність тези виводиться з істинності аргументів, тобто для підтвердження істинності тези беруться такі аргументи, аксіоми, положення, з яких аподиктично виводиться теза. Логіка прямого доведення має таку чи подібну структуру: припустимо, що основа (А, В, С, D...) з необхідністю обумовлює істинність суджень (R, F, S, Р...), а якщо так, то останні є підставою істинності тези N. Саме за такими схемами звичайно проводяться доведення в наукових дослідженнях, у дискусіях, що проводяться за правилами і законами логічного мистецтва, і викладачі викладають свій лекційний матеріал для студентів саме в такому стилі.

Непрямим називають доведення тезису шляхом встановлення хибності антитезису чи інших конкуруючих з тезисом припущень