Об’єкти фінансового обліку

Активи

Джерела утворення активів

Господарські процеси

Прибуток

Необоротні активи

Власний капітал

Постачання

Розподіл прибутку

Виробництво

Оборотні активи

Запозичений капітал

Реалізація

Рис.1.2. Об’єкти фінансового обліку

Економічні вигоди – це потенційна можливість підприємства отримати грошові кошти від використання активу.

За способом участі у процесі господарювання активи поділяються на необоротні та оборотні.

Необоротні активи – це такі активи, використання яких, як очікується, буде здійснюватися протягом більше ніж один рік, або більше ніж операційний цикл, якщо операційний цикл продовжується більше року.

Оборотні активи – це такі активи, які використовуються протягом року чи операційного циклу, якщо він триває більше одного року.

До активів відносяться: основні засоби, нематеріальні активи, капітальні інвестиції, довгострокові та короткострокові фінансові вкладення, виробничі та товарні запаси, розрахунки з дебіторами, грошові кошти, інші активи.

Джерела утворення ресурсів підприємства поділяються на дві великі групи: власний капітал і запозичений капітал.

Власний капітал – це та частина активів, яка залишається після погашення зобов’язань. До власних джерел відносяться такі як: статутний капітал, акціонерний капітал, резервний капітал, додатковий капітал, нерозподілений прибуток.

Запозичені джерела прийнято називати зобов’язаннями, або заборгованістю перед кредиторами, яку рано чи пізно необхідно повернути.

Зобов’язання – це заборгованість, що виникла в результаті минулих подій, погашення якої призведе до зменшення активів, що втілюють в собі майбутні економічні вигоди. За терміном погашення зобов’язання поділяються на довгострокові і поточні.

Довгострокові зобов’язання – це такі зобов’язання, термін погашення яких становить більше ніж один рік після дати складання балансу.

Поточні зобов’язання – це такі зобов’язання які необхідно погасити в термін до одного року з дати складання балансу.

До зобов’язань відносяться: довгострокові та короткострокові кредити банків, позикові кошти, заборгованість постачальникам і підрядникам за товари, роботи, послуги, зобов’язання перед працівниками з розрахунків по заробітній платі, заборгованість за розрахунками з державними податковими органами та соціальними фондами.

Принципово важливим об’єктом фінансового обліку є фінансові результати, які формуються у наслідок порівняння доходів та витрат. Такі фінансові результати можуть бути прибутком або збитком.

Прибуток, отриманий підприємством протягом звітного року, підлягає розподілу між засновниками (акціонерами) та іншими напрямами, встановленими статутними документами. Нерозподілена частина прибутку залишається у складі власного капіталу та збільшує власні джерела утворення активів.

Завдання фінансового обліку. Фінансовий облік має свої специфічні завдання, виконання яких дозволить досягнути його основної мети щодо інформаційного забезпечення зацікавлених користувачів.

Всі групи користувачів фінансової звітності зацікавлені в отриманні точної і достовірної інформації про діяльність підприємства. На підставі такої інформації можна проаналізувати динаміку змін окремих показників, ефективність господарювання, що проявляється у показниках прибутковості, рентабельності, платоспроможності, ділової активності і ін. Така інформація сприяє прийняттю обґрунтованих рішень про інвестування, надання кредитів чи придбання акцій підприємства з мінімальною невизначеністю ризиків. Отже, підприємство повинно розкрити свою діяльність у формах фінансової звітності за єдиними правилами, які дозволять забезпечити її якісні характеристики.

Регламентація фінансового обліку цілеспрямовано направлена на забезпечення всього комплексу вимог до надання повної, правдивої і неупередженої інформації у фінансовій звітності. Дані вимоги сформульовані у вигляді якісних характеристик фінансової звітності до яких відносяться: зрозумілість (дохідливість), доречність, достовірність і зіставність (порівняльність) (рис. 1.3).

Отже, інформація, що генерується у фінансовому обліку та надається у фінансовій звітності буде повною, правдивою і неупередженою, якщо вона буде характеризуватися доречністю, достовірністю, дохідливістю та зіставністю.

Доречність – це здатність інформації впливати на рішення користувачів тому, що вона дає можливість вчасно оцінити минулі, теперішні і майбутні події, підтвердити або скоригувати минулі оцінки.

Достовірність – це така властивість інформації, яка визначає ступінь об’єктивного, точного відображення подій та фактів, які мали місце. Це максимальна наближеність інформації до істинної, а значить така інформація не повинна містити помилок та перекручень, бути точною і неупередженою, мати можливість бути перевіреною та доказаною.

Дохідливість – це така якість інформації, яка забезпечує її однозначне тлумачення користувачами за умови, що вони зацікавлені у сприйнятті цієї інформації і мають для цього достатні знання.

Зіставність – це можливість інформації, що надається у фінансовій звітності, бути порівняльною в розрізі різних періодів або різних підприємств.

Фінансовий облік

Забезпечення основних якісних характеристик

Доречність

Достовірність

Зрозумілість

Зіставність

Повна, правдива і неупереджена інформація для прийняття рішень користувачами

Рис. 1.3. Формування правдивої і неупередженої інформації у фінансовому обліку

Забезпечення якісних характеристик фінансової звітності досягається дотриманням встановлених принципів бухгалтерського обліку та фінансової звітності:

• автономність – кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

• повне висвітлення – фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

• безперервність – оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати нескінченно довго;

• превалювання сутності над формою – господарські операції відображаються в обліку відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

• історична (фактична) собівартість – пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

• послідовність – постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених Національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

• нарахування та відповідність доходів і витрат – для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому, доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

• обачність – застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

• єдиний грошовий вимірник – вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюються в єдиній грошовій одиниці;

• періодичність – можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звітності.

Взаємозв’язок фінансового обліку з управлінським та податковим обліком. Основою формування фінансової, статистичної, податкової та будь-якої іншої звітності є дані бухгалтерського обліку, ведення якого, згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є обов’язковим для кожного господарюючого суб’єкта.

На практиці ж існують поняття не тільки бухгалтерського обліку, а й фінансового, податкового та управлінського. Ці види обліку спрямовані на забезпечення інформаційних інтересів різних груп користувачів.

Що стосується фінансового обліку, то його мету, завдання та основних користувачів інформації ми розкрили в попередньому матеріалі.

Поняття управлінського обліку також встановлюється на рівні законодавства та визначається як система обробки та підготовки інформації про діяльність підприємства для внутрішніх користувачів у процесі управління підприємством. Однак, управлінський облік не підлягає зовнішній регламентації, а цілковито підпорядковується внутрішнім регламентам підприємства та може бути комерційною таємницею.

Основною метою управлінського обліку є забезпечення менеджерів корисною інформацією для планування, надання інформації для прийняття управлінських рішень та перевірки їх виконання, що сприятиме підвищенню ефективності використання ресурсів підприємства. Крім того, у системі управлінського обліку здійснюється оцінка прийнятих рішень на різних рівнях управління на відповідність стратегії розвитку господарюючого суб’єкта.

Отже, сутність управлінського обліку та його основне призначення полягає у генеруванні інформації для здійснення ефективного управління.

Управлінський облік – це інтегрована система підготовки та забезпечення різних рівнів управління інтерпретованою відповідним чином інформацією для ефективного планування, контролю та прийняття управлінських рішень.

Основними завданнями управлінського обліку є підготовка інформації для:

• забезпечення стійкого фінансового стану підприємства;

• забезпечення керованості у напрямі стратегічного розвитку підприємства;

• сприяння утриманню вигідних ринкових позицій підприємства;

• зменшення ризиків невизначеностей та помилок у поточному та стратегічному плануванні.

Управлінський облік має декілька суттєвих відмінностей від фінансового обліку, до яких слід віднести:

відсутність стандартизації – методи, способи та форми ведення управлінського обліку та формування звітності не встановлюються нормативними документами та можуть бути довільними, інформативними та зручними у користуванні;

конфіденційність – інформація управлінського обліку призначена виключно для внутрішнього використання;

плановий і прогнозний характер – управлінський облік є джерелом інформації, що використовується для планування та прогнозування різних аспектів господарської діяльності;

оперативність інформації – управлінська звітність формується за короткі проміжки часу та забезпечує оперативний контроль та управління діяльністю господарюючого суб’єкта;

використанням інших (крім грошового) видів вимірників (кількісних, якісних тощо);

виділенням нерегламентованих об’єктів обліку, обумовлених потребами управління (види діяльності, центри відповідальності, види продукції і ін.).

На сьогодні загальновизнаним фактом є виділення податкового обліку у самостійний напрям бухгалтерської діяльності.

Податковий облік – окремий функціональний облік, що здійснюється з метою посилення контрольно-аналітичної функції обліку правильності нарахувань та сплати податків.

Здійснюється податковий облік шляхом формування показників доходів і витрат для обчислення оподатковуваного прибутку і податку на прибуток.

Вимоги до обліку доходів та витрат з метою формування показників прибутку (об’єкту оподаткування) та податку на прибуток встановлюються розділом ІІІ Податкового кодексу України.

За податковим законодавством об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених у відповідності до вимог Податкового кодексу України.

Розбіжності у визначенні доходів та витрат згідно Податкового кодексу та вимог Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, дотримання яких є обов’язком у процесі ведення фінансового обліку та формуванні фінансової звітності призводять до виникнення податкових різниць. Результатом наявності податкових різниць є формування таких показників фінансової звітності як відстрочені податкові активи та відстрочені податкові зобов’язання.