Розподіл тзв на підприємствах роздрібної торгівлі, що застосовують оцінку товарів за цінами продажу та окремий субрахунок обліку тзв

Зміст	Субрахунок 282 "Товари в торгівлі", тис. грн.	Субрахунок 289 "Транспортно-заготівельні витрати", тис. грн.	Субрахунок 285 "Торгова націнка", тис. грн.	Продажна вартість (гр. 2 + гр. 3), тис. грн.
1	2	3	4	5
1. Залишок на початок місяця	227	25	77	252
2. Надійшло за місяць	460	50	160	510
3. Вибуло за місяць (витрачено, реалізовано та інше вибуття - природний убуток, нестачі, псування, уцінка, безоплатна передача тощо)	487**	53	168	540
4. Залишок на кінець місяця (ряд. 1 + ряд. 2 - ряд. 3)	200	22	69	222

** Зменшення залишку на субрахунку 282 "Товари в торгівлі" відбулося на суму 487 тис. грн. (168 + 319) унаслідок списання торгової націнки в кореспонденції з субрахунком 285 "Торгова націнка" на суму 168 тис. грн. і купівельної вартості товарів у кореспонденції з субрахунком 902 "Собівартість реалізованих товарів" на суму 319 тис. грн.

Сума торгової націнки, що відноситься до реалізованих товарів (дебет субрахунку 282 "Товари в торгівлі", кредит субрахунку 285 "Торгова націнка" сторно), становить:

77 + 160
	х 540	= 168.
252 + 510

Сума транспортно-заготівельних витрат, що відноситься до реалізованих товарів (відображається за дебетом субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів" і кредитом субрахунку 289 "Транспортно-заготівельні витрати"), становить:

25 + 50
	х 540	= 53.
252 + 510

Собівартість реалізованих товарів (дебет субрахунку 902 "Собівартість реалізованих товарів", кредит субрахунку 282 "Товари в торгівлі") становить:

540 - 168 -53 = 319.

• інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.

У разі, якщо на момент оприбуткування запасів неможливо достовірно визначити їх первісну вартість, такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням до первісної вартості.

Первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, є собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Первісною вартістю запасів, які внесені до статутного капіталу, визнається узгоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість, з урахуванням витрат, передбачених п.9 П(С)БО 9 “Запаси”.

Первісною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість, з урахуванням витрат, передбачених п.9 П(С)БО 9 “Запаси”.

Первісна вартість одиниці запасів, придбаних у результаті обміну на подібні запаси, дорівнює балансовій вартості переданих запасів. Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первісною вартістю отриманих запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою й справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду.

Первісною вартістю запасів, що придбані в обмін на неподібні запаси, визнається справедлива вартість отриманих запасів.

Не включаються до первісної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені (встановлені):

• понаднормативні втрати і нестачі запасів;

• фінансові витрати (за винятком фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до П(С)БО 31 “Фінансові витрати”;

• витрати на збут;

• адміністративні витрати та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного до використання у запланованих цілях.

Оцінка вибуття запасів. Методи оцінки вибуття запасів підприємство обирає самостійно, однак для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, які мають однакове призначення та однакові умови використання, може застосовуватися тільки один метод про що повинно бути відображено в наказі про облікову політику підприємства.

Існують такі методи оцінювання вартості вибуття запасів:

• ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

• середньозваженої собівартості;

• собівартістю перших за часом надходження запасів (ФІФО);

• нормативних затрат;

• ціни продажу.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів застосовується для спеціальних замовлень і проектів, а також запасів, що не можуть замінити один одного. Сутність такого методу полягає в тому, що вартість запасів, які вибувають, визначається окремо за кожною одиницею запасів. При цьому на підприємстві має бути організований індивідуальний облік за кожним видом запасів.

Метод середньозваженої собівартості зручний для підприємств, які мають велику кількість запасів різної номенклатури, оскільки в процесі здійснення господарської діяльності вартість одного й того самого виду запасів може коливатися, то за кожною одиницею запасів визначається їх середня (середньозважена) вартість.

Метод оцінки за середньозваженою собівартістю передбачає, що вибуття запасів може оцінюватися такими способами:

• оцінка за систематичною середньозваженою собівартістю проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на початок звітного місяця і вартості одержаних у звітному місяці запасів на сумарну кількість запасів на початок звітного місяця і одержаних у звітному місяці запасів;

• оцінка за періодичною середньозваженою собівартістю запасів проводиться щодо кожної одиниці запасів діленням сумарної вартості залишку таких запасів на дату операції на сумарну кількість запасів на дату операції з їх вибуття.

За методом ФІФО (у перекладі з англ. — «першим надійшов — першим вибув») оцінка запасів базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на підприємство (відображені у бухгалтерському обліку), тобто запаси, які першими відпускаються у виробництво (продаж та інше вибуття), оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Метод нормативних витрат. Цей метод використовують, як правило, коли потрібно оцінити матеріальні витрати у складі незавершеного виробництва та готової продукції. Суть методу полягає в тому, що собівартість запасів, які вибувають, визначається, виходячи із норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг). Норми витрат встановлює підприємство самостійно з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін. Для того щоб нормативні витрати були максимально наближені до фактичних витрат, підприємство повинно регулярно перевіряти та переглядати норми витрат і ціни. Оцінка продукції за нормативними затратами коригується до фактичної виробничої собівартості.

Оцінка за цінами продажу базується на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати (якщо інші методи оцінки вибуття запасів не виправдані) підприємства, що мають значну і змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною(роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари. Сума торговельної націнки на реалізовані товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотку торговельної націнки. Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця і торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.

Оцінка запасів на дату балансу. Відображення запасів у фінансовій звітності має відбуватися за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.

Запаси відображаються за чистою вартістю реалізації, якщо на дату балансу їх ціна знизилась або вони зіпсовані, застаріли, або іншим чином втратили первісно очікувану економічну вигоду.

Чиста вартість реалізації визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.

Сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації та вартість повністю втрачених (зіпсованих або тих, що не вистачає) запасів списуються на витрати звітного періоду. Суми нестач і втрат від псування цінностей до прийняття рішення про конкретних винуватців відображаються на позабалансових рахунках. Після встановлення осіб, які мають відшкодувати втрати, належна до відшкодування сума зараховується до складу дебіторської заборгованості (або інших активів) і доходу звітного періоду.

Якщо чиста вартість реалізації тих запасів, що раніше були уцінені та є активами на дату балансу, надалі збільшується, то на суму збільшення чистої вартості реалізації, але не більше суми попереднього зменшення, визнається інший операційний дохід із збільшенням вартості цих запасів.