24 Принципи корекційно-логопедичної роботи з формування звуковимови у дітей.

П-п онтогенетичний Логопеди у формуванні звуковимови мають дотримуватися основних закономірностей засвоєння мовленнєвих одиниць в нормі.

П-п комплексності. Усунення мовленнєвих порушень різних у випадках має носити комплексний, медико-психолого-педагогічний характер.

Принцип опори на збережені аналізатори. Між збереженими компонентами (зоровим, слуховим, кін естетичними, ін..) потрібно формувати численні зв’язки і тим самим добиватися правильної звуковимови.

Принцип послідовного, поетапного формування навичок звуковимови передбачає поступове формування можливостей.

П-п комунікативності. Досягнення позитивних результатів можливе у тому випадку, коли навчання правильної звуковимови веде до розуміння, засвоєння і можливості використання вимовних навичок у різних ситуаціях спілкування.

П-п диференційованого підходу передбачає врахування етіології, механізмів, структури мовленнєвого дефекту, рівня оволодіння звуковою стороною мовлення та її індивідуальних можливостей.

25. Психофізіологічні та лінгвістичні аспекти вивчення темпо-ритмо-інтонаційної сторони мовлення.

Інтонація, будучи невід'ємною складовою будь-якого мовного висловлювання, являє собою сукупність просодичних компонентів і виконує комунікативну функцію. Проблема формування інтонаційної виразності у дітей з порушенням мовного розвитку має особливе значення в аспекті корекції мовних розладів, оскільки порушення просодичних компонентів входять в структуру багатьох мовних дефектів.

Голос є інструментом, що забезпечує емоційність і виразність мови, його розлади негативно впливають на комунікативні процеси, на формування нервово-психічного статусу і загального мовного розвитку дітей (Е.С. Алмазова, І.І. Єрмакова, Є.В. Лаврова, О. С. Орлова та ін.)

Проблема вивчення просодичної організації мовлення є предметом досліджень в лінгвістиці, психолінгвістиці (В.А. Артемов, В.І. Бельтюков, Л.П. Блохіна, Л.В. Бондарко, Е.А. Бризгунова, Т.М. Іванова-Лук'янова , Н.Д. Светозарова, Н.В. Черемісіна тощо) і в логопедії (Е.Ф. Архипова, І.І. Єрмакова, Є.В. Лаврова, Л.В. Лопатіна, О.С. Орлова, Н.В. Серебрякова, А.Ф. Чернопольская, Г.В. Чиркина, А.В. Ястребова та ін..)

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім вже сегментний склад мови, тобто оволодіває звуками рідної мови.

Інтонація розглядається як важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні (висловлювання), засіб уточнення його комунікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків.

Як фонетичне явище інтонація розглядається у різних аспектах: артикуляторному, акустичному, перцептивному, лінгвістичному.

Розглянемо основні просодичні елементи інтонації.

Мелодіка (основний тон) – сукупність тональних засобів, що є характерними для даної мови, підвищення і пониження голосу при вимові фрази, що надає мовленню різноманітні відтінки і дозволяє уникнути монотонності. Її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою. Мелодіка слугує

1. засобом ділення мовленнєвого потоку,

2. засобом для з’єднання окремих його частин.

Ритм – рівномірне чередування наголошених і ненаголошених складів; впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена її смисловим значенням. Ритміка мовлення (Чистовим Л.А.) пов’язана з послідовністю команд управління, які подаються для акустичної реалізації звуків мовлення.

Будь-яке вимовлене повідомлення включає в себе серії наголосів. Кожний склад у повідомленні несе певну ступінь наголосу, послідовність цих наголосів утворює ритм або ритмічний малюнок (Михайлов В.Г., Златоусова Л.В., Потапов В.В.).

У процесі проходження мовлення ритм керує інтонацією, організовує її, тому інтонаційні одиниці, як одиниці комунікативно-значущі, співпадають з ритмічними одиницями, тобто фонетичне слово, синтагма, речення є ритмо-інтонаційними одиницями.

Темпоритм – тісне поєднання двох взаємопов’язаних явищ: голосової організації темпу і ритму (К.С.Станіславський: букви, склади , слова – це музичні ноти у мовленні, з яких утворюються такт, арії, цілі симфонії). Недарма гарне мовлення називають музичним.

Темп мовлення – ступінь швидкості чередування елементів мовленнєвого потоку (швидкість артикуляцій), які звучать. Доцільно розрізняти темп мовлення розгорнутого висловлювання, фрази, синтагми, фонетичного слова.

засвоєння звукової сторони мовлення відбувається поетапно. Першим етапом є сприймання – необхідна умова подальшого розвитку мовлення. Сприймання просодичних засобів мови, їх особливості – ще недостатньо досліджені аспекти мовлення дитини. С.Н.Цейтлін відмічає, що у до словесний період поряд із спробами артикуляції окремих звуків, складів і складових комбінацій відпрацьовуються інтонаційні структури рідної мови. В результаті цих процесів відбувається координація слухових і мовленнєво-рухових образів, формуються передумови для розвитку фонематичного слуху. (Цейтлин С.М. Язык и ребёнок: Лингвистика детской речи. Учеб.пособие. М., 2000).

Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове значення звуків, хоча у дитини в області сприймання та відтворення мовлення досі дуже велике значення має інтонація.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення (з урахуванням принципу поступового формування розумової дії за П.Я.Гальперіним, 1959) починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.