9. Інтерпретація одержаних результатів з усіх розділів моделі обстеження, формування діагностичних висновків.

У структурі корекційно-логопедичної роботи етап обгрунтування логопедичного укладення займає важливе місце, будучи закономірним підсумком первинного обстеження.

При написанні логопедичного висновку важливо приймати до уваги усі поточні результати по картці обстеження дитини по таким розділам: анамнестичні дані, особливості мов.дихання, фонетичні процеси, загальна звучність мов., моторний розвиток, будова артикуляційного апарату, звуковимова, лексико-граматична сторона мов., псих.процеси, читання та письмо по потребі. Далі логопед описує загальні труднощі, що проявляються у дитини. Та вкінці вказує поточний результат за клініко –педагогічною класифікацією.

Логопедичний висновок розкриває стан мовлення й націлює на усунення вад мовлення дитини, зумовлених клінічною формою мовленнєвої аномалії. Це необхідно для розробки Програми логопедичної роботи та Індивідуальної програми логопедичного впливу.

Логопедичне заключення:

Дата __

Логопед______________________

Консультации лікарів-спеціалістів:

ЛОР________________

Невропатолог_______________

Психоневролог__________________

Логопедичний висновок

10. Методична інтерпретація результатів обстеження інтонаційних засобів виразності мовлення дитини.

Інтонація-важливий аспект усного мовлення, засіб оформлення будь-якого слова або поєднання слів у реченні, засіб уточнення його комунікативного смислу і емоційно-експресивних відтінків.

Вивчення інтонації в артикуляторному аспекті передбачає виявлення роботи органів мовлення. Породження мовлення відбувається завдяки комплексу рухів артикуляторних органів. у акустичному аспекті розглядає мовлення як впливаючі на слуховий апарат людини коливальні рухи повітряного струменю, в чому проявляються об’єктивні характеристики інтонації.у перцептивному аспекті передбачає дослідження тих відповідностей об’єктивним характеристикам інтонації, завдяки яким людина сприймає те чи інше значення, що передається інтонацією – це висота, подовженість, голосність, тембр.У лінгвістичному аспекті під інтонацією розуміють складну єдність мелодичних, динамічних і часових характеристик мовлення.

Елементами інтонації є темп, його інтенсивність, мелодіка, висота тона, тембр голосу, наголос, ритм, паузи.

Інтонацію з фонетичної точки зору розуміють як кількісні зміни основного тону, тембру, інтенсивності, подовженості, які не торкають фонемні характеристики звуків і можуть розповсюджуватися на різний звуковий склад висловлювання. З функціональної точки зору інтонація – це звуковий засіб мови, за допомогою якого виділяють у потоці мовлення висловлювання і його смислові частини, виражають і сприймають суб’єктивне відношення до вже сказаного.

основні просодичні елементи інтонації: Мелодіка (основний тон) – сукупність тональних засобів, підвищення і пониження голосу при вимові фрази, що надає мовленню різноманітні відтінки. Її оформлюють голосні звуки, змінюючись за висотою і силою.

Ритм – рівномірне чередування наголошених і ненаголошених складів;

впорядкованість звукового, словесного та синтаксичного складу мовлення, визначена її смисловим значенням.

Темпоритм – тісне поєднання двох взаємопов’язаних явищ: голосової організації темпу і ритму

Темп мовлення – ступінь швидкості чередування елементів мовленнєвого потоку.

Відомо, що засвоєння звукової сторони мовлення відбувається поетапно. Першим етапом є Сприймання просодичних засобів мови.

З усіх компонентів звукової сторони мовлення дитина першою засвоює саме інтонацію, а потім оволодіває звуками рідної мови. Психологічною особливістю звукокомплексів дитини 1-го року життя є те, що основним носієм смислу мовлення є не слово, а інтонація, ритм, які супроводжуються звуками. І лише з появою слова починає проявлятися смислове значення звуків.

Робота з формування ритмо-інтонаційної виразності мовлення починається із залучення виразних рухів і допоміжних засобів (відплескування, відстукування ритму), потім проводиться в плані голосного мовлення і, нарешті, у внутрішньому плані на основі слухомовних уявлень.

І. Вправи на відтворення темпо-ритмічної організації руху.

1. сприймання різних ритмічних структур;

2. відтворення різних ритмічних структур.

ІІ. Відтворення ритму слова і фрази за допомогою ударів.

1. а. складові комбінації: та – та;; та – та – та; б. Відтворення ритму слова: рівного та з наголошеним складом).

2. Вітворення ритмічної організації фрази у поєднанні з рухами (відстукування, відплескування):

В процесі корекції ритмо-інтонаційної виразності мовлення необхідно працювати за двома напрямками:

- над слуховою диференціацією компонентів інтонації;

- над їх вимовною організацією.

Логопедична робота здійснюється над всіма компонентами інтонації у наступній послідовності:

1. від узагальненого уявлення про інтонацію до диференціального засвоєння різних інтонаційних структур;

2. від розрізнення видів інтонації до оволодіння інтонаційною виразністю в експресивному мовленні;

3. від засвоєння засобів інтонаційного оформлення на матеріалі голосних до їх засвоєння на більш складному мовленнєвому матеріалі;

4. від розрізнення і засвоєння розповідальної до питальної і окличної інтонації.

І етап. Формування уявлень про інтонаційну виразність в імпресивному мовленні:

• формування загальних уявлень про інтонаційну виразність мовлення виділення компонентів інтонації на слух:

• знайомство з розповідною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення .

• знайомство з питальною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення

• знайомство з окличною інтонацією, засобами її вираження і способами позначення

• диференціаця інтонаційної структури речень в імпресивному мовленні.

ІІ етап. Формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні:

• формування різних інтонаційних структур в експресивному мовленні;

• наступна їх диференціація в експресивному мовленні.

Попередньо для формування інтонаційної виразності в експресивному мовленні використовують вправи на розвиток сили і висоти глос, на поступове розширення діапазону голосу, розвиток його гнучкості, модуляції.

Вправи з метою закріплення різноманітного звучання:

• звук вимовляється подовжено з поступовим нарощенням інтенсивності звучання;

• звук вимовляється з різною інтонацією (сердито, радісно, здивовано, злякано тощо).