15. Життя на Великому Кордони: козацький побут.

Оповіді іноземних мандрівників та дипломатів, що побували у XVI-XVIII ст. на Запоріжжі, містять в собі чимало вельми цікавих звісток про побут козаків. Дійсно, іноземці часто записували у своїх щоденниках, листах, повідомленнях те, що проходило повз увагу козацьких літописців. Для козака були звичними і його одяг, і його їжа, і його звичаї, він звертав увагу на щось небуденне, цікаве для нього - походи, битви тощо. Інша річ - іноземний мандрівник: для нього екзотичним був весь побут козацтва, він відрізнявся від того, що був у Західній Європі, а отже, був вартий уваги, запису. Ось так дійшла до нас велика кількість повідомлень про побут козаків. Інше джерело, з якого черпають історики, відтворюючи побут Запоріжжя, - це народна пам'ять - думи, історичні пісні, народні перекази, легенди, спомини старих козаків, записані у XIX ст. Про що ж повідомляють ці джерела? Відвідавши Січ наприкінці XVI століття посол австрійського імператора Еріх Лясота повідомляє, що дах куренів, в яких жили козаки, був покритий кінськими шкірами. В один з таких куренів помістили імператорського посла. Курені були довгий час однією з характерних рис запорізького будівництва: вони швидко зводилися в разі потреби, їх було неважко відбудовувати після частих татарських нападів. Пізніше досить поширеними на Запоріжжі були мазанки, в яких жили козаки на хуторах та у зимівниках. А який вигляд мали запорожці? Фотографій вони нам, звичайно, не залишили, але малюнки із зображенням запорожців, картини, портрети і навіть ікони, про які вже йшла мова вище, сьогодні дають можливість вченим-історикам скласти уявлення про зовнішній вигляд, одежу козаків.

 

Один з найбільш ранніх козацьких портретів - це малюнок кінця XVI ст. козацького провідника Івана Підкови, страченого польським урядом за вимогою Туреччини. Підкову зображено з довгими вусами, з оселедцем на голові та з сережкою у вусі. Всі ці риси зовнішнього вигляду козацького ватажка присутні також на іншому малюнку - зображенні козака Гаврили Голубка, теж зробленому у XVI ст. Зовсім не схожий на них вигляд мав, якщо судити з малюнка 1622 р., гетьман Запорізького Війська Петро Конашевич-Сагайдачний. Його зображено верхи на коні у шапці та з довгою бородою. Добре відомі зображення гетьмана України Богдана Хмельницького, зроблені з гравюри голландського митця Вільгельма Гондіуса, а також різні за своєю якістю та призначенням портрети сподвижників Богдана Хмельницького - Михайла (Станіслава) Кричевського та Максима Кривоноса. Галерея портретів гетьманів другої половини XVII ст. збереглася в уже згаданому вище літописі Самійла Величка. Зображення простих козаків вчені знаходять на картах французького інженера Боплана, гравюрі В. Гондіуса для книжки Йоахіма Пасторія про події 1648-1651 рр. на Україні, на малюнках та портретах XVIII ст. В музеях України збереглися залишки одягу, який носили козаки. Чимало цінних матеріалів дають також археологічні розкопки. Так, під час розкопок, які провадить доктор історичних наук Ігор Кирилович Свєшніков на місці Берестецької битви 1651 р., були знайдені козацькі чоботи, зброя, предмети побуту.

Довгі вуса, оселедець на голові, закритий характерною шапкою (як розповідав сторічний запорожець Микита Корж, тільки коли козак надягав шапку, почував себе справжнім козаком), сорочка, черкеска, широкий пояс і широченні шаровари, нарешті, чоботи - ось зовнішній образ козака, який зберігся в народній пам'яті. Головною ознакою запорізького козака був оселедець. Чому козаки носили саме таку зачіску, до цього часу не з'ясовано. Є відомості, що деякі князі Київської Русі теж носили оселедця.

 

 

Ось як описує візантійський царедворець Лев Діакон зоні їїшність князя Святослава під час його мирних переговорів з імператором Іоаном Цімісхієм у 971 р.: «Святослав переїздив через ріку в звичайному скіфському човні і, сидячи за веслом, трудився нарівні з іншими, без ніякої різниці. На вигляд він був такий: середній на зріст - не дужі; високий, не дуже малий, з густими бровами, і блакитними очима, з плоским носом, з бритою бородою і з густим довгим, що звисало над верхньою губою, волоссям. Голова у нього була зовсім гола, але тільки на одній її стороні висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі, і весь стан досить стрункий. Він здавався похмурим і суворим. В одному вусі у нього висіла золота сережка, прикрашена двома перлами з рубіном, посередині них вставленим. Одяг на ньому був білий, який нічим, опріч чистоти, від інших не відрізнявся. Поговоривши трохи з імператором про мир, сидячи в човні на лавці, він переправився назад». Отже, зовнішність запорізького козака була пов'язана з давньою традицією українського народу. Повсякденною їжею козаків були саламаха (житнє квашене тісто, рідко зварене), куліш, галушки, каші, а також все те, що давав водний басейн Дніпра, степ та ліси. Це риба, м'ясо диких птахів та тварин, горіхи, ягоди, гриби та ін. З-за Кордону привозилися прянощі, цитрусові, різні делікатеси. Ось як описував Дмитро Іванович Яворницький обід на Січі: «Рівно о 12 годині курінний кухар вдаряв по казанові, і на цей звук кожен козак поспішав до свого куреня на обід. Обід у кожному курені готував окремий  кухар з помічниками, невеликими хлопцями, обов'язком яких було приносити воду в курінь і тримати в чистоті казани й посуд...». Побувавши на Січі, монах Лука Яценко (Зеленський) розповів у своїх записках цікаву і, видно з усього, характерну для запорізького життя історію про покарання курінними кухарями пекарів, які випікали поганий хліб. Пекарі вимушені були рятуватися втечею, а весь хліб задарма залишався кухарям. Аскетичність козацького життя під час походів була добре відома сучасникам - і своїм, і іноземним. Павло Халебський, наприклад, який супроводжував Антиохійського патріарха під час його подорожі по Україні в середині XVII ст., з захопленням відгукувався про скромність Богдана Хмельницького. Він не брав з собою у похід нічого з коштовного посуду, якого, за словами Павла Халебського, у козаків було вдосталь. Щоправда, козакам були відомі і деякі делікатесні, малопоширені у тогочасній Європі страви і напої. Наприклад, той самий Павло Халебський пише, що патріарх подарував Хмельницькому плоди фініків, абрикосів, рис і навіть каву, причому зазначає, що гетьман був любителем кави. Часто стикаючись з турками і татарами під час торгівлі, військових походів та перебування у полоні, козаки досить рано у порівнянні з іншими європейцями познайомилися з багатьма стравами та напоями східної кухні, у тому числі і з кавою. Більше того, саме український козак Юрій Кульчицький, уродженець того самого села на Львівщині, що й гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний - Кульчиці, заснував у 1684 р. першу кав'ярню у Відні. За рік до того він відзначився хоробрістю під час облоги турецьким військом цього міста, врятувавши його, як свідчили тогочасні історики, від вірної загибелі. Сучасні віденці глибоко шанують пам'ять Юрія Кульчицького - йому споруджено пам'ятник, його ім'ям названо одну з вулиць міста, стипендію для студентів; існує навіть спеціальний музей. Як бачите, запорізьке козацтво, економічний, політичний, культурний вплив якого на всю історію України XVI-XVII ст. важко переоцінити, мало своєрідну, досить високу і розвинуту культуру. Культура ця виникла на основі глибоких традицій українського народу, усього східнослов'янського населення Київської Русі. Великий вплив на неї мали і культури сусідніх народів: спершу татарської, потім литовської, польської, російської. У вмінні поєднати на підставі власної традиції впливи сусідніх культур і полягає своєрідність та живучість культурних надбань українського козацтва, які в свою чергу впливали на культуру сусідів. Культура козацтва, яка, можна вважати, домінувала на Україні у XVI-XVIII ст., мала великий вплив на формування самосвідомості українського народу. Та й сама назва «Україна» пов'язана саме з запорізьким козацтвом - так називалася їхня земля на відміну від Галичини, Поділля, Волині, Київщини. У XIX ст. ця назва закріпилася за всіма українськими територіями. Ставши предметом захоплення, оспівування, ретельного вивчення на хвилі романтичного піднесення XIX ст. (варто нагадати хоча б такі імена шанувальників козацтва, як Байрон, Рилєєв, Пушкін, Меріме, Шевченко), запорізьке козацтво, його культура міцно увійшли складовою частиною в культуру сучасного українського народу.