45. Українська культура в роки кризи радянської системи та політики перебудови.

У роки «застою» культура України розвивалася під впливом тоталітарного режиму.

Провідним науковим центром України в ці роки була Академія наук України на чолі з Б. Патоном. З'явилися роботи істориків М. Брайчевського про походження Русі, виникнення Києва, Ю. Бадзьо про походження російського, українського і білоруського народів. Вийшли у світ такі багатотомні видання, як «Історія Української РСР», «Історія української літератури», Українська радянська енциклопедія, Радянська енциклопедія історії України.

Розвивалася українська література: видавалися твори М. Стельмаха, П. Загребельного, І.Білика, Ю. Мушкетика, Д. Павличка, І. Драча, Б. Олійника, Л. Костенко.

У цей період зародився новий напрямок у кіномистецтві — «поетичне кіно». Найбільший успіх мав фільм «Тіні забутих предків» режисера С. Параджанова, а також кінофільми Ю. Ільєнка, К. Муратової, І. Миколайчука, Л. Викова стали гордістю українського кінематографа.

Позитивні зміни відбулися в розвитку українського театрального мистецтва. Прославили Україну своїми виступами академічні драматичні театри імені І. Франка в Києві, імені Т. Шевченка в Харкові, імені М. Заньковецької у Львові. Славу українському театру принесли Н. Ужвій, Д. Гнатюк, А. Солов'яненко, Б. Ступка, А. Роговцева, В. Дольський та інші талановиті актори.

В образотворчому мистецтві провідними стали теми вітчизняної історії, творчої праці народу. В Україні працювали такі художники, як Т. Яблонська, О. Заливаха, А. Горська, скульптор і живописець І. Гончар.

Зміни в системі освіти посилили процес русифікації. Продовжувала діяти інструкція Міністерства освіти УРСР про вивчення української мови за згодою батьків. Зменшувалася кількість україномовних шкіл, особливо в Криму, Донецькій, Луганській, Дніпропетровській, Харківській областях.

Реформа загальноосвітньої школи 1984 р. сприяла процесу ідеологізації та русифікації в Україні. Рівень знань та інтелектуальний розвиток учнів і студентів загалом перевищували показники розвинених країн Заходу. Держава продовжувала суворо контролювати навчально-виховний процес і домагалася необхідної ідейної спрямованості. Ідеологізація негативно вплинула на рівень викладання гуманітарних дисциплін.

Незважаючи на плідну діяльність педагогів-новаторів , процес навчання і виховання був уніфікований. Творчий розвиток особистості обмежувався.

На початку 1970-х pp. після цькування О. Гончара за роман «Собор» починається відкритий перехід до «закручування гайок» в ідеологічній і культурній сферах. Ідеологічного розгрому в Україні зазнали твори М. Вінграновського, В. Шевчука, Ю. Щербака, Р. Андріяшка, В. Дрозда, В. Маняка, І. Чендея та інших літераторів. «Незручних» письменників виключали зі Спілки письменників України. В. Некрасова вислали за кордон. Затягувалося видання творів Л. Костенко «Княжа гора», «Маруся Чурай» та творів інших письменників.

Процеси, що відбувалися в 1970—1980-ті pp. в культурному і духовному житті, мали суперечливий характер. З одного боку, відбувається бурхливий розвиток науки, виникають нові напрямки в кіномистецтві, стають широко відомими імена театральних діячів, письменників, поетів, а з іншого боку, посилюється процес русифікації, наступ центру на права республіки.