34. Українці в умовах становлення та розвитку радянськоъ культури. Проблема ідентичності.

Національна культура нерозривно пов"язана з наукою, мораллю, освітою, вона формує націю, звеличує її і творить їй неповторне духовне обличчя в своєрідному груповому портреті світової цивілізації. Що стосується основної парадигми української культури 20 ст., то однією з її прнципових особливостей є визначна роль політичного чинника. При цьому переважав не еволюційний характер динаміки, а різкі зміни, які чітко розмежовують основні етапи розвитку української культури. Поворотне значення мали Перша світова війна, Лютнева і Жовтнева революції, боротьба за українську державність 1917 - 1920 рр., створення СРСР, Друга світова війна, криза соціалізму і розпад радянської системи, отримання Україною незалежності. У радянський період, який зайняв більшу частину сторіччя, українська культура пройшла складний шлях, який поєднує досягнення і втрати, духовні злети і трагедії: національне піднесення 20-х років, трагедію у роки сталінської диктатури, хрущовськ "відлигу", брєжнєвський "застій", горбачовську перебудову. Внаслідок одержавлення всіх сторін життя суспільства, його бюрократизації, централізації влади провідну роль відігравала особа першого керівника комуністичної партії і, відповідно, всієї держави.

З роками війни 1941 - 1945 рр. (включно) пов"язаний відносний розквіт історичної науки, культури, літератури та образотворчого мистецтва. Все це свідчило про неминучу появу нового культурного та суспільного піднесення України, яка пережила страшну війну та німецьку окупацію. Проте,режим боявся, що 70 мільйонів радянських людей - жителів окупованих німцями територій, остарбайтерів, військовополонених - познайомились із Заходом та деяким аспектами західного життя. Тому Сталін вважав: режим повинен зчавити суспільство у своєму кулаці. Таким чином, новий розмах культурного життя України змінився новим систематичним та планованим руйнуванням.

У повоєнні роки розвиток культури проходив у атмосфері ідеологічної непримиренності постійних переслідуваннь інакомислячих. Великоруський щовінізм, "жданівщина" нанесли в цей період особливої сили удар по українській культурі.

Над поетами- прозаїками, художниками, музикантами, літературознавцями постійно нависала загроза бути безпідставно звинуваченими в "некритичному підході до реакцій буржуазної культури", "низькопоклонстві перед заходом", "відступі від марксизму-ленінізму", "українському буржуазному націоналізмі" тощо.

В 1948 р. з ініціативи вищого партійного керівництва в СРСР розгорнулася боротьба з так званими "космополітами", яка поширилась і в Україні. Пошуки ідеологічних відхилень привели до нападів на діячів європейської культури.

В результаті, в колах творчої інтелігенції стало наростати взаємне недовір"я, підозрілість, утверджувалося донощицтво, що підтримувалося і навіть заохочувалося. Смерть Й. Сталіна і початок дестанілізації суспільства відкрили перед українською національною культурою. У 1950 р. було ліквідовано кабінет європейської історії в Академії наук УРСР.

Першими на нову ситуацію зреагували письменники. Виходять автобіографічна повість Довженка " За ширмою", поеми "Розстріляне безсмертя", "Мазепа", повісті Сосюри, Первомайського, Тютюнника. У поезії активно виступали Симоненко, Руденко, Костенко, Павличко, Шевчук.

З приходом до влади Хрущова політична ситуація в країнв поступово змінюється., настає "відлига" - певна свобода творчості, що породило безліч надій. "Відлига" породила таке явище суспільно-культурного життя, як шістдесятництво - рух творчої молоді, яка сповідувала оригінальну тематику , нові думки, відмінні від офіційних, і стала центром духовної опозиції режиму в Україні.

Український живопис 60-80 рр. 20 ст., характеризувався негативними тенденціями партійного диктату соцреалізму, що насаджував народницький академічний стиль 19 ст., пропагандизмом і догматичністю.

Традиційно значними є досягнення української музики. З"явилися нові опери, балети, симфонії. Світове визнання отримала національна школа вокального мистецтва.

У 80-их роках з"являються вельми успішні анімаційні стрічки режисерів Володимира Дахна, Давида Черкаського, Леоніда Зарубіна, Володимира Гончарова.

У 1951 та 1960 рр. український театр стає учасником Декад української літератури та мистецтва у Москві. Київський колектив підтвердив свій високий мистецький рівень, показав багато нових вистав.

Ситуація у сфері культури різко змінилася з вфдставкою Хрущова і приходом до влади Брежнєва. Почався поворот неосталінізму, що супроводжувався репресіями, утисками, та переслідуваннями багатьох видатних майстрів культури.

У 1984 р. здійснена спроба реформувати освіту. Характерними рисами освіти в Україні були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль.

В науковій сфері проявлявся застій, мали місце упущені можливості, накопичувалося чимало невирішених проблем, недоліків, які призводили до уповільнення фундаментальних розробок, втрати передових позицій у світовій науці.

Поступово змінилися акценти в питаннях віровизнання, проголошено право свободи совісті. Почалася відбудова багатьох запустілих церковних приміщень, легалізували свою діяльність українські греко - католики, відновився рух серед православних щодо відокремлення незалежності української православної церкви від Московського патріархату.

Значною подією в культурному житті Україні стало проведення Першого фестивалю "Червона рута", який відбив зацікавленість значної частини української молоді в процесах відродження і самобутнього розвитку української популярної музики.

Протягом другої половини 20 ст. українська культура розвивалася в складних умовах, її поступ мав здебільшого суперечливий характер. Незважаючи на це, здобутки українських митців у галузі літератури, образотворчого мистецтва, досягнення вчених є вагомими і оригінальними. Останніми роками інерційність мислення і рудименти старого життя усе далі відходять у минуле, а в сучасному культурному житті України можна відзначити обнадійливі позитивні тенденції, які віддзеркалюють процес національного відродження українського народу.