- •1.Місце та роль слов`янських народів у світовому історичному процесі.
- •2.Слов`янознавство як наука. Становлення та основні етапи розвитку.
- •3. Славістика в Київському університеті.
- •4. Поява слов`ян на історичній арені та перші відомості про них.
- •5. Характеристика джерел з історії давніх слов`ян.
- •6. Проблема походження слов*ян в історичній науці
- •7. Концепції та гіпотези слов*янської прабатьківщини
- •8. Дискусія щодо початку слов*янської етнічної історії
- •9. Міграційні процеси слов*ян у і-уіі ст.:передумови, основні етапи, напрямки
- •10. Територія розселення давніх слов*ян
- •11. Суспільний устрій давніх словян
- •12 . Держава Само
- •13. Господарська діяльність давніх слов'ян.
- •14. Колонізація словянами Балканського півострову . Словяно- візантійські відносини
- •16. Загальні закономірності, регіональні та субрегіональні особливості розвитку слов’янських народів у добу раннього середньовіччя
- •17.Еволюція соціально-політичних структур та формування державності у слов’ян
- •18. Типологія ранньосередньовічних слов’янських держав
- •20.Діяльність слов’янських просвітителів Кирила і Мефодія
- •22. Становлення Першої Болгарської держави (681 – 1018), її соціально – економічний розвиток та політична структура (1018-віз.Захопили Охрид)
- •23. Болгарія наприкінці іх – х ст. Політика Симеона
- •25. Західно – Болгарське царство (970 - 1018) (1018-віз.Захопили Охрид)
- •26. Болгарія під владою Візантії у 11 - 12 ст.
- •27. Утворення Другого Болгарського царства (1185 - 1396)
- •28. Основні етапи становлення Сербської держави. Рашка та Дукля (Зета). (Зроблено по конспекту лекції)
- •29. Утворення на розвиток дуклянського королівстав (Зетської держави)
- •30. Виникнення Сербської держави Неманичів
- •33. Перші державні утворення в Посавській Хорватії і Далмації. «Держава Трпимировичів».
- •34. Хорватія в період унії з Угорщиною.
- •35. Виникнення міст в Далмації та їх суспільно-політична еволюція.
- •36.Соціальні відносини та правова система в містах Далмації.
- •37.Формування державності в словенських землях. Карантанське та Блатенське князівства.
- •38. Словенські землі в х-хіі ст.
- •39.Ареал розселення полабсько-прибалтійських слов’ян.
- •40.Територіально-політична та економічна структура слов’яно-полабського суспільства. Вендська держава.
- •41. Особливості процесу державотворення у полабських і поморських слов’ян
- •42. Боротьба полабсько-прибалтійських слов’ян проти німецької експансії
- •44. Формування державності у чеських землях. Політика Пржемисловичів наприкінці іх – хіІст.
- •45. Словацькі землі під владою Угорщини в х – хіі ст.
- •48. Передумови та основні етапи процесу християнізації західних та південних слов’ян
- •50. Прийняття християнства в Болгарії та боротьба за автокефалію
- •51. Поширення християнства в сербських, хорватських і словенських землях
- •52. Прийняття християнства у Великій Моравії, Чехії, Польщі.
- •53. Християнізація полабських та поморських словян
- •54. Релігійні вірування та культура давніх словян
- •55. Культура Болгарії уіі – хіі ст..
- •56. Культура південнослов’янських народів у VII – XII ст.
- •58. Культура Чехії у х – хіі ст.
- •59. Культура Польщі в х- хіі ст.
- •60. Культура полабських та поморських слов’ян у VIII – XII ст.
50. Прийняття християнства в Болгарії та боротьба за автокефалію
Протоболгари, подібно іншим тюркам, поклонялись верховному божеству Тангра, на честь якого у 8 ст. стали будувати постійні капища. Обожествлялись небесні світила, амулети часто мали символічне зображення сонця. Існувала велика кількість культів, поширених лише в межах одного племені, роду, сім*ї.
Епохальною подією національної історії було введення в країні християнства в 865 р. за хана Бориса (852-889, християнське ім*я - Михаїл). Це було вимогою візантійців при укладенні миру між двома сторонами після невдалої для Болгарії війни з Візантією. Цій події передував союз Людовіком Німецьким, розірвання миру з великою Моравією, неврожаї і землетруси в Болгарії. Однак все було далеко не просто, оскільки у Болгарії сильними були опозиційні сили, опозиційні настрої посилились з укладенням невигідного миру. До цього додалась розгубленість простого люду. 865 спалахнуло повстання знаті.
Однак зміна віри не означала здачі позицій у внутрішній і зовнішній політиці, у Візантії церковна залежність вважалася залежністю політичною, тому Борис намагається досягти як можна більшою окремішності болгарської церкви.
Конфлікт з патріархом Фотієм був помічений папою римським Миколаєм І, а в цей час між Римом і Константинополем тривав конфлікт за сфери впливу. Борис вміло лавірував між обома сторонами, давши їм зрозуміти, що прийме церковне верховенство тієї сторони, яка дасть болгарській церкві статус патріархії або автокефальної єпископії. Папські легати мали чималий вплив при дворі Бориса, однак зволікання папи з наданням церковної незалежності призвело до рішення Бориса 870 року про підпорядкування болгарської церкви Візантії. Церква Болгарії отримала статус архієпископії. Обирати кандидата на посаду єпископа отримав право собор єпископів Болгарії, а право його хіротонії (тобто посвячення в сан) визнавалось за константинопольським патріархом.
Однак не була надана автокефальність, і боротьба тривала ще 10 років. Римська курія не змирилась з поразкою, Рим і Болгарія знову зблизились, але візантійські діячі стали більш поступливими, і на соборі 879-880 автокефальність Болгарської єпископії була санкціонована.
Першопочатково християнське богослужіння в Болгарії велося на незрозумілій для простого люду грецькій мові, але з 886 р., після прибуття в болгарські землі вигнаних з Великої Моравії учнів свв.. Кирила і Мефодія, почалась підготовка до ведення літургії на словянській мові. Цей перехід був проголошений 893 року у місті Преславі, куди була перенесена болгарська столиця.
Велику наполегливість проявили болгари у боротьбі за самостійність національної церкви. Дякуючи політичному лавіруванню між Константинополем і Римом вони доволі швидко отриали статус автокефального єпископства (870), а потім і становлення свого патріархату (між 920-944). Ці успіхи стали можливими дякуючи військовому і культурному підйому Болгарії того часу, який вона пережила за Симеона (893-927). Що став першим болгарським царем.
Однак цей злет був перерваний. Стурбована військовими і культурними успіхами болгар Візантія здійснювала планомірне завоювання території свого північного сусіда. Боротьба продовжувала близько чотирьох десятиліть і закінчилась у 1018 втратою Болгарією незалежності, ліквідацією інституцій державної влади і болгарської патріархії, що перетворилась на автокефальне єпископство.